Мені, матері двох скигліїв, методи зміни поведінки, описані в брошурі “Годі скиглити!”, здалися занадто простими, щоб сприймати їх серйозно. Однак у відчаї я вирішила спробувати свої сили в боротьбі з ниттям. На той момент нашим синам було 4 і 5 років.
День перший. Щоразу, коли один із хлопчиків скиглив, я чинила точно за інструкцією: опускалася на його рівень, дивилася йому прямо в очі й упевнено, але м’яко говорила: “Досить скиглити! Я не можу слухати тебе, коли ти скиглиш, тому що в мене від цього болить голова”.
Потім я наслідувала те, що і як він говорив, аж до його гугнявого, високого, співучого тону. Повторивши його слова дорослим голосом, використовуючи більш слушні слова, я зажадала, щоб він вимовив їх без ниття, звинувачень і скарг.
У перший день я виконала це не менше 397 разів перед сном.
Другий день. Другий день був схожий на перший, тільки після демонстрації правильного способу спілкування я повинна була відвернутися та ігнорувати дитину доти, доки вона не розповість про свою потребу або ситуацію самостійно, без скиглення, звинувачень або скарг.
День третій. Цього дня інструкції були складними, якщо не сказати суворими: якщо хтось із хлопчиків скиглив, я повинна була повністю ігнорувати його, ніби він був невидимкою. Відтепер їх можна було заохочувати увагою тільки тоді, коли вони не пхикали, інакше це було питання життя і смерті.
Програма спрацювала як за помахом чарівної палички. Лише через три дні наші хлопчики перестали бути “скигліями”. Однак з їхньою матір’ю справа була інакше.
Я мала свій власний стиль ниття. Він був дещо більш соціально прийнятним, головним чином тому, що його ніхто не міг почути. Я скиглила з приводу своїх бажань: ми не заробляємо достатньо грошей; я хочу мати все, що є в інших; я не хочу чекати – хочу це просто зараз! Я багато працюю, і я на це заслуговую!
Навіть на шляху до фінансового оздоровлення я скиглила, звинувачувала і скаржилася: це надто важко; я хочу бути мамою, яка сидить удома; це просто несправедливо; я втомилася чекати; я просто не можу більше цього витримувати; ні в кого більше немає таких проблем.
Одного разу, повністю розчарувавшись у собі й згадавши ті заняття з дітьми, які я проводила багато років тому, я сіла, подивилася собі прямо в очі й сказала: “Досить скиглити! Я не можу слухати тебе, коли ти скиглиш, бо в мене від цього болить голова”.
Потім я повторила своє огидне скиглення, і це мало не шокувало мене. Невже я справді так говорю?
Лікування було очевидним: я мала повністю ігнорувати себе, коли скиглила. Я не могла звертати на себе увагу, коли скиглила, звинувачувала чи скаржилася.
Результат був просто дивовижний. За короткий час я перестала скиглити.
За матеріалами The Epoch Times
