Світогляд визначає вчинки людини. Людиною керують її уявлення, що багато в чому формуються системою освіти.
Система освіти — можливо, найвпливовіший чинник у житті. Але хто та які критерії закладає у цю систему? Які цілі переслідуються? Які підходи існують та наскільки вони ефективні?
Подивимося, чого досягли у США, де протягом кількох десятиліть, поряд із державними школами, практикуються альтернативні методи освіти.
Південна Дакота уособлює стрімке зростання домашньої освіти в Америці. Керуючись принципом, що батьки, а не уряд, мають право визначати, чому і як повинні навчати їхніх дітей, сім’ї, які навчаються вдома, за останнє десятиліття скасували чинні та відбили бажання запровадити нові правила у багатьох штатах, включаючи Південну Дакоту.
Те, що залишилося в більшій частині Сполучених Штатів, по суті є системою, в якій від батьків очікують гарної роботи, без особливого нагляду з боку держави. Згортання нормативних актів у поєднанні з негативними наслідками дистанційного навчання під час пандемії збільшило кількість сімей, які відмовляються від державних шкіл на користь домашньої освіти.
Відбиваючи національну тенденцію, кількість дітей, які навчаються вдома в Південній Дакоті, зросла більш ніж на 20 відсотків за останні два навчальні роки.
Батьки хоумскулерів (учнів вдома) у Маунт-Рашмор виступають за ухвалення нового закону, який усуне ключові елементи нагляду з боку штату та полегшить батькам відхід з державних шкіл. Минулого року сенатський законопроєкт 177 скасував вимогу про те, що батьки повинні щороку повідомляти округ про свій намір навчати дитину вдома. Що ще важливіше, діти, які навчаються вдома, більше не повинні складати стандартні тести, як це роблять учні державних шкіл, або стикатися з можливим втручанням шкільної ради у разі недостатньої успішності.
«Це була велика перемога для батьківських прав», — говорить Ден Біслі, юрист впливової Асоціації правового захисту домашніх шкіл (HSLDA), яка допомогла розробити та ухвалити закон. «Він усунув непотрібне регулювання та впорядкував процес, щоб батьки могли вкладати свій час у забезпечення найкращої освіти для своїх дітей».
Для все більшої кількості батьків домашнє навчання є відповіддю на інституційні бар’єри на шляху до освіти, в яку вони вірять. Окрім вимог щодо викладання кількох основних предметів, таких як математика та англійська мова, батьки можуть вільно обирати інші предмети.
Американська історія, наприклад, може бути присвячена славі батьків-засновників та процвітанню вільних ринків або придушенню корінних американців та кольорового населення та боротьбі за рівність. Багато домашніх вчителів вивчають історію через призму християнства, тоді як інші дотримуються стандартної програми державної школи.
Права батьків та державний контроль
Прагнення скасувати регулювання домашнього навчання порушує складні питання про те, як збалансувати права батьків навчати дітей так, як вони вважають за потрібне, і відповідальність держави за надання можливості навчання та захист дітей, якщо щось йде не так. У той час як американські суди підтримують батьківські права з застереженням, що штати мають право встановлювати розумні правила для забезпечення освіти учнів, європейські країни схиляються в інший бік. Щоб убезпечити дітей, вони встановили набагато суворіший нагляд за домашніми школами.
Випадки жорстокого поводження з дітьми та нехтування навчальним процесом у домашніх школах викликають реальне занепокоєння у міру того, як знімаються захисні бар’єри. Більшість випадків жорстокого поводження виявляють та повідомляють про них вчителі у державних школах. Такого захисту позбавлені діти, які навчаються вдома. Випускники домашніх шкіл з Коаліції за відповідальну домашню освіту (CRHE) та академічні дослідники задокументували сотні випадків заподіяння шкоди дітям, багато з яких призвели до кримінальних звинувачень: від вбивств та сексуального насильства до неякісного навчання з боку батьків, які не здатні чи не бажають викладати.
«Існує значний сегмент дітей, які навчаються вдома, які наражаються на серйозний ризик поганого поводження», — йдеться в статті Елізабет Бартолет, заслуженого професора права Гарварда, в Arizona Law Review. «Жодна дитина з тих, хто навчається вдома, не має гарантій захисту, оскільки їх не бачать вчителі. Це здається мені глибоко неправильним».
Прихильники домашнього навчання не стикаються із серйозною політичною опозицією, принаймні поки що. Але це може скоро змінитись. Профспілки вчителів, наприклад, мають очевидну мотивацію протистояння: під час пандемії школи історичними темпами почали втрачати учнів, отже, і фінансування. Частина цих дітей змінили форму навчання на домашню.
Національна асоціація освіти (NEA), найбільша в країні професійна спілка, у 2021 році випустила резолюцію, яка, по суті, виступає проти домашнього навчання. У ній йдеться про те, що домашні школи «не можуть забезпечити учневі всебічну освіту», і міститься заклик до прийняття правил, які змусять хоумскулерів дублювати державне навчання вдома. Стосовно іншого з приводу домашнього навчання, NEA мовчить.
Широкий спектр правил
«HSLDA має величезний вплив», — говорить Роберт Кунцман, фахівець з домашнього навчання з Університету Індіани. «Вони змогли мобілізувати велику кількість юридичних ресурсів та низових організацій, щоб протистояти нормативним актам».
За даними CRHE, лише кілька штатів, наприклад, Колорадо та Нью-Йорк, дотримуються всеосяжного набору правил. Ці штати вимагають викладання повного переліку предметів. Вони також встановлюють загальну кількість годин навчання на рік та формальне оцінювання (стандартизовані тести), намагаючись зробити домашні школи підзвітними. У Нью-Йорку департаменти освіти можуть втручатися, погрожуючи встановити випробувальний термін домашній школі, якщо учень показує погані результати.
Більшість штатів, таких як Техас та Айдахо, набагато вільніші. Вони вимагають вивчення короткого списку предметів, але без жодного оцінювання. Техас також входить до десяти штатів, де батьки не зобов’язані повідомляти шкільний департамент про те, що їхні діти навчаються вдома.
У півдюжині штатів, таких як Міссісіпі та Юта, за даними CRHE, немає вимог щодо вибору предметів, кількості годин навчання та оцінок. Батьки можуть робити все, що захочуть.
У міру того, як штати пом’якшували вимоги до батьків, кількість учнів, які навчаються вдома, значно збільшилася: з 850 000 у 1999 році до 1,7 мільйона у 2016 році, або близько 3,3 відсотка населення шкільного віку, згідно з даними Національного центру освітньої статистики. Хоча експерти згодні з тим, що домашнє навчання швидко зростало під час пандемії та, ймовірно, продовжуватиме зростати, але повільнішими темпами, перевірених національних даних немає, а деякі оцінки, що перевищують 3 мільйони учнів у 2021 році, вважаються завищеними.
Домашнє навчання набуло поширення у 1960-х роках, воно підживлювалося релігійними уявленнями та ідеологією. Християнські консерватори хотіли прищепити своїм дітям релігійну доктрину далеко від спокус державних шкіл, а прогресивні антиінституціоналісти прагнули виховати у своїх дітях вільне мислення, яке пригнічувало систему заучування — механічну освіту.
В останні роки все більш різноманітні сім’ї, включаючи значний відсоток чорношкірих батьків, переходять на домашнє навчання з більш практичних міркувань: щоб уникнути поганої успішності у державних школах, небезпечних кампусів, знущань, прогресивної ідеології та расизму.
Водночас державні школи, прагнучи зберегти хоча б обмежений контроль над хоумскулерами, надають їм дедалі більшу підтримку — від художніх та музичних класів до занять легкою атлетикою та користування інструментами онлайн-навчання. Внаслідок цього виникла гібридна модель. Наприклад, деякі учні починають свою освіту вдома, а потім вступають до державних шкіл у середньому підлітковому віці, щоб пройти складніші курси, які батьки не можуть викладати.
Якими б не були мотиви для домашнього навчання, дерегулювання зробило його набагато легшим вибором для батьків.
«Рух за зниження нормативних бар’єрів безперечно відкрив можливості здобувати домашню освіту людям з усіх соціально-економічних верств суспільства», — каже Брайан Рей, співзасновник Національного дослідницького інституту домашньої освіти та давній прихильник цієї форми навчання. «Я не думаю, що в цьому є якісь сумніви».
Історія успіху у штаті Міссурі
У штаті Міссурі Кім Куон довелося дотримуватися всього кількох правил, коли вона вирішила навчати своїх двох дітей вдома, щоб вони могли дізнатися про християнську віру з її точки зору. Відповідно до закону штату про домашню освіту, вона мала забезпечити 1000 годин навчання на рік, з них 600 годин — з основних предметів, таких як математика та англійська мова, і вести письмовий журнал обліку виконаної роботи.
В іншому Міссурі, як і більшість штатів, дотримується принципу невтручання. Вони не тестують учнів і не мають можливості дізнатися, чи батьки погано вчать їх, якщо тільки не буде подано заяву про зневагу освітою. І тут Департамент соціальних служб може провести розслідування.
«Заяви про недбале ставлення до освіти надходили, але переважна більшість із них не є законними», — каже Куон. «Більшість батьків ставляться до свого обов’язку дуже серйозно».
Куон, безперечно, одна з таких. Після закінчення обов’язкових занять у її дітей залишалося багато часу протягом дня, щоб дослідити власні інтереси, що є однією з найбільших переваг домашнього навчання. Величезне навантаження від навчання двох дітей було полегшено для Куон тим, що вона покладалася на навчальні програми, створені групами хоумскулерів, інтернет-ресурси та послуги муніципального коледжу для поглибленого вивчення математики.
«Я не закінчувала коледж», — говорить Куон. «Не обов’язково бути розумною людиною, щоб навчати дітей вдома, адже є так багато ресурсів та людей, які готові допомогти».
Її діти вступили до університету штату Міссурі в Сент-Луїсі і досягли хороших результатів, як і більшість хоумскулерів, які прагнуть здобути вищу освіту. Її син вивчав антропологію та працює у Музеї спадщини в окрузі Сент-Чарльз. Її дочка здобула ступінь з біології та працює в акваріумі Сент-Луїса.
Після навчання дітей вдома Куон була запрошена на роботу в організацію Families for Home Education (FHE) — загальнодержавну правозахисну групу — щоб керувати її роботою в регіоні Великого Сент-Луїса. Хоча FHE налічує 1200 членів, її мережа з 10 000–20 000 прихильників була швидко мобілізована для того, щоб завалити законодавців дзвінками та електронними листами, і відбити бажання ввести додаткові правила для домашнього навчання, які вперше були встановлені в Міссурі в середині 1980-х років. Громадські групи, подібні до FHE, є в кожному штаті.
FHE успішно протистояла пропозиціям про початок шкільної освіти у п’ятирічному віці замість семи років. Зараз група бореться за зміну стипендіальної програми штату Міссурі, яка змушує хоумскулерів складати стандартні тести та дозволяє перевірити їхню успішність, що FHE вважає непотрібним втручанням уряду.
«Законодавці практично дали нам спокій», — каже Куон. «Мені хотілося б думати, що це завдяки нашій присутності як лобістів і тому, що ми вибудували ці відносини протягом багатьох років».
Нехтування освітою
Самовідданість Куон — звичайне явище серед батьків хоумскулерів. Що менш зрозуміло в питанні домашнього навчання, так це ступінь зневаги до освіти, оскільки більшість штатів не збирають результати оцінок. Роберт Кунцман, який працює в Університеті Індіани, має анекдотичний погляд на цю проблему, провівши сотні годин з десятками сімей у багатьох штатах та спостерігаючи за їхньою практикою домашнього навчання.
Професор був вражений деякими видами домашнього навчання — високо структурованими та спрямованими уроками, а також уроками, що дозволяють досліджувати та виявляти творчість. Але він також був свідком серйозних проблем: сім’ї, які зосереджені майже виключно на невеликій кількості предметів, які їм подобаються; підліток, який досі рахує на пальцях, щоб вирішити математичне завдання; мама, яка не знає, як допомогти своїй дочці з вимовою слів, що вносить неприязнь у їхні стосунки; та батько, який вважає епізод із «Маленького будиночка в преріях» (Little House on the Prairie) уроком історії.
«Такі речі, безумовно, мають місце», — говорить Кунцман, який написав книгу про християнське домашнє навчання. «Це невеликий відсоток домашніх вчителів, можливо, менш як чверть, які ігнорують освітні інтереси дітей».
Прихильники домашнього навчання схильні відкидати це занепокоєння. Хоча невелика кількість батьків, можливо, погано навчають своїх дітей, каже Куон, те саме можна сказати і про вчителів у державних школах, де багато учнів закінчують школу з навичками, які значно нижчі від тих, які очікуються від 12-класника, або зовсім кидають навчання.
Брайан Рей, впливовий дослідник, якого підтримують прихильники руху за домашнє навчання, також каже, що не надто стурбований зневагою до освіти. Доктор наук у галузі природничо-наукової освіти та батько вісьмох дітей, які навчаються вдома, Рей посилається на свої та інші дослідження, що нібито доводять, що хоумскулери значно перевершують учнів державних шкіл за результатами стандартизованих тестів. На його думку, ці дослідження підтверджують його позицію щодо непотрібності державного нагляду за домашнім навчанням.
Однак Кунцман та інші вчені критикують ці роботи як пропаганду, що маскується під дослідження. Вони відзначають, що деякі дослідження були розроблені і фінансувалися HSLDA, і кажуть, що вони мають методологічні обмеження.
Наприклад, у національному дослідженні успішності зі стандартизованих тестів, проведеному Реєм у 2010 році, хоумскулери, які добровільно брали участь у дослідженні, показали результати у 86-му процентилі, що набагато вище середнього національного показника у 50-му процентилі.
Але хоумскулери в цьому дослідженні та інших подібних йому були нерепрезентативною і привілейованою групою: майже повністю білі (97%) і виховані одруженими батьками (98%) з вищою освітою (64%). Ці особливості тісно пов’язані з високою академічною успішністю і не відображають набагато ширший спектр менш освічених батьків у державних школах.
Рей відмахується від цієї проблеми, кажучи, що ці особливості не впливають на успішність хоумскулерів, але дослідники все одно ставлять під сумнів його результати.
«Ідея про те, що хоумскулери краще справляються зі стандартизованими тестами, так часто повторювалася їх захисниками та ЗМІ, що законодавці приймають її за чисту монету, і тепер це загальновідомо», — говорить Кунцман, який є співзасновником Міжнародного центру досліджень домашньої освіти для підтримки неупереджених досліджень.
Заклики до регулювання
CRHE та Бартолет із Гарварду не вірять у висновки Рея. Вони виступають за те, що вважають за розумний захист для дітей. Вони кажуть, що батьки повинні щороку повідомляти округи, чи перебувають вони на домашньому навчанні; вони повинні вивчати ті самі предмети, які вивчаються у державних школах; і учні повинні проходити атестацію, щоб переконатися, що вони роблять успіхи.
«Ми отримуємо повідомлення щотижня від людей по всій країні, які знають дітей, які навчаються вдома й не отримують належної освіти», — говорить Челсі МакКракен, директор з досліджень CRHE. «Там, де немає щорічного повідомлення, вимог до предметів та оцінок, штати не мають можливості забезпечити захист прав дітей».
Кунцман вважає такі реформи політично неспроможними. Він виступає за скромніший підхід: вимагати, щоб хоумскулери складали тест на базові навички грамотності та вміння рахувати. От і все. Ця пропозиція може зустріти менший опір, оскільки батьки загалом поділяють спільну віру в те, що, попри релігійні та політичні розбіжності, кожна дитина має навчитися читати та трохи рахувати. Тест Кунцмана дозволить виявити учнів, які не навчаються, щоб вони могли отримати допомогу.
Рей вважає, що всі пропозиції щодо регулювання — це нісенітниця. «Просто подивіться на державні школи. Протягом багатьох десятиліть у державних школах діють правила, включаючи сертифікованих вчителів та тестування», — каже Рей. «І при цьому є діти, які неписьменні та не вміють рахувати. Усі тести, які щороку проводять школи, нічого не гарантують».
Але Рей і Кунцман згодні в одному — домашня освіта поширюватиметься ще ширше.
За матеріалами The Epoch Times USA
===
Новини по темі:
