Уперше з моменту відкриття в’язниці на Кубі 2002 року президент США дозволив відвідати її незалежному слідчому ООН Фіоннуалі Ні Аолаін.
В інтерв’ю вона сказала, що, щоправда, приїхала надто пізно, тому що після терактів 11 вересня, що забрали життя майже 3 000 осіб, там утримували загалом 780 чоловіків-мусульман, а сьогодні їх залишилося всього 30.
ООН протягом багатьох років намагалася надіслати незалежного слідчого, але їй відмовили адміністрації Джорджа Буша-молодшого, Барака Обами та Дональда Трампа.
Ні Аолаїн похвалила адміністрацію президента Джо Байдена за те, що вона допустила “критичні голоси” в установу. Вона висловила сподівання, що інші уряди, які не пускають спеціальних слідчих ООН, візьмуть приклад з Байдена.
У своїй доповіді, опублікованій 26 червня, Ні Аолаін заявила, що, хоча напади 11 вересня 2001 року були “злочинами проти людяності”, поводження з ув’язненими в Гуантанамо було невиправданим. Переважну більшість із них доправили туди без причини і вони не мали жодного стосунку до терористичних атак, написала вона, додавши, що всі чоловіки, які лишилися живими, страждають від психологічних і фізичних травм.
Адміністрація Байдена, яка заявила про своє бажання закрити в’язницю в Гуантанамо, у заяві, прикладеній до доповіді, повідомила, що висновки Ні Аолаін “є виключно її власними” і “Сполучені Штати не згодні в істотних аспектах із багатьма фактичними та юридичними твердженнями”, але вони уважно вивчать її рекомендації.
В інтерв’ю AP минулого тижня Ні Аолаін розповіла, що весь американський персонал зобов’язаний звертатися до ув’язнених за їхнім порядковим номером, а не на ім’я, що вона назвала “дегуманізацією”.
Ні Аолаїн сказала, що її особливо турбує доля трьох затриманих, яким не було висунуто обвинувачення і які “живуть у повному правовому тумані”, що “абсолютно не відповідає міжнародному праву”. Решта 16 осіб отримали дозвіл на виїзд, але не знайшли країни, готової їх прийняти, а справи 11 осіб все ще перебувають на розгляді у військових комісіях США.
Коли затриманих привели на зустріч із нею, на них були кайдани, що, за її словами, не є стандартною процедурою навіть для тих, хто засуджений за тероризм. За її словами, згідно з міжнародним правом, людей не можна заковувати в кайдани, за винятком випадків, коли це необхідно з міркувань безпеки, і, на її думку, в Гуантанамо це повинно бути заборонено і використовуватися тільки в крайньому разі, у виняткових обставинах.
“Ви маєте справу з літнім вразливим населенням, яке перебуває в ув’язненні”, — сказала Ні Аолаін.
“Ці люди, оскільки вони є жертвами тортур, зазнають труднощів із концентрацією уваги, у них є проблеми з повторюваними спогадами, соматичними болями. Багато з них відчувають труднощі з пересуванням та інші проблеми”, включно з постійною інвалідністю, травматичними ушкодженнями мозку, хронічним болем, проблемами зі шлунково-кишковим трактом і сечовипусканням, додала вона.
Ні Аолаїн повідомила, що примусове годування було постійною практикою у відповідь на їхні голодування.
Вона привітала “екстраординарну заяву” Байдена 26 червня, у Міжнародний день на підтримку жертв тортур, у якій він підтвердив, що США виступають “проти всіх форм нелюдського поводження і нашу прихильність викоріненню катувань і наданню допомоги жертвам тортур у їхньому зціленні та пошуках справедливості”.
Ні Аолаін зазначила, що в ув’язнених є деякі привілеї — вони можуть дивитися телевізор і читати книжки, є мовні курси, деякі можливості для вивчення комп’ютерів і уроки мистецтва.
Вона сказала, що “дуже радіє” тому, що адміністрація Байдена нещодавно вирішила дозволити ув’язненим забирати з собою стільки творів мистецтва, “скільки це практично можливо”, коли вони залишають в’язницю.
“Ця творчість надзвичайно важлива для цих людей”, — сказала вона, зазначивши, що один з ув’язнених, який нещодавно повернувся до Пакистану, кілька тижнів тому влаштував художню виставку в Карачі.
У доповіді Ні Аолаін містяться численні рекомендації щодо реабілітації після тортур, а також щодо додаткової освіти та підготовки, особливо для тих, кому дозволено покинути країну.
“Ці люди збираються вийти у світ”, — сказала вона. “Багато з них були молодими людьми, коли їх затримали і відправили до в’язниці Гуантанамо на Кубі. Тепер вони стали людьми похилого віку, чоловіками середнього віку, які повинні зрозуміти, як повернутися в життя, і багато хто з них відчуває величезну тривогу” з приводу забезпечення своїх сімей і батьківства після стількох років.
