Чому Рафаель перевищив Мікеланджело?
«Афінська школа» є однією з найважливіших і захоплюючих фресок в історії західного мистецтва. Папа Юлій II доручив молодому художнику Рафаелло Санціо та Урбіно розписати його особисті покої у Ватикані.
Першою кімнатою, над якою працював Рафаель (1483-1520), більш відома, як «Stanza Della Segnatura» («Кімната підпису»), тому що саме тут підписувалися, скріплювалися печаткою і закріплювалися найважливіші документи церкви. Ця кімната, також служила бібліотекою Папи і місцем засідань Верховного трибуналу Апостольської Сигнатури — найвпливовішого судового органу Католицької церкви.
Які б кольори й образи, сюжети й ритми ні прикрашали чотири стіни цієї знаменної палати, її дух повинен був контролювати і, навіть потенційно впливати на найбільш важливі рішення, які мають значення для життя (і після життя) всіх тих, хто населяв велику Священну Римську імперію.
Величезна фреска висотою понад 16 футів (4,90 м) і довжиною 25 футів (7, 6 м) була непосильним завданням для молодої людини, якій ще не виповнилося і 25 років. Існувала традиція прикрашати приватні бібліотеки портретами великих мислителів, але художник епохи Відродження підняв цю традицію на новий рівень.
Задоволення духу часу
Ренесанс (Відродження), був проявом підвищеного інтересу до давньогрецької і давньоримської філософії, мистецтва, релігії та культури. Геній Рафаель мав зобразити це на картині.
У центрі картини художник зображує дискусію між філософами західної філософії: різні точки зору, що займаються питаннями духовного світу, і тими, хто займається питаннями фізичного світу.
Таким чином, іконографія Рафаеля була просто геніальною. Це зображення тих мислителів, які сформували і продовжують формувати західну цивілізацію. Це ті уми, які прославляють істину, знайдену через розум.
«» була наочним втіленням епохи.
Рафаель не тільки випередив таких претендентів, як Мікеланджело і Леонардо, і отримав замовлення, але його робота викликала захоплені відгуки.
У сюжеті картини зображені 50 фігур, серед них Платон, Арістотель, Сократ і Піфагор. У центрі сюжету два найбільш відомих персонажа: це батьки-засновники західної філософії: Платон і його учень Арістотель.
У філософії Платона представлена духовна складова: світ, що змінюється, який ми бачимо навколо себе, є лише тінню вищої, істинної реальності, яка вічна і незмінна і містить такі речі, як добро і краса. Для Платона ця потойбічна реальність є вищою реальністю і місцем проживання всієї істини, краси, справедливості й мудрості.
Платон тримає в руках свою книгу «Тімей» (трактат, присвячений космології, фізиці та біології, який написаний у формі сократичного діалогу і містить космологічну теорію Платона), ніби натякаючи на розрив між його філософією і філософією Арістотеля.
Вказуючи долонею вниз, Арістотель пропонує основу своєї етики, тому що в його філософії єдиною реальністю є та, яку ми можемо бачити і відчувати за допомогою зору і дотику — саме та реальність, яку відкидав Платон.
В «Етиці» Арістотеля підкреслювалися такі елементи людського світу, як справедливість, дружба і управління.
Кожна фігура праворуч від Платона символізує принципи філософії Платона, а персонажі зліва — принципи Арістотеля.
Персонажі «Афінської школи» прославляють класичну філософію, але також віддають данину поваги вільному мистецтву, яке символізують дві статуї Аполлона — бога світла, музики, поезії та стрільби з лука, і Афіни – богині мудрості, медицини та торгівлі.
Оточення, в якому всі зібралися разом, є римським за стилем. Стеля нагадує про базиліку Максенція і Костянтина, найбільшу будівлю на стародавньому римському Форумі. Сама архітектура немов підкреслює глибину і монументальність того, у що вірять головні герої.
Геніальність Рафаеля
Картина демонструє геніальне використання Рафаелем лінійної з центральною точкою сходження в лівій руці Сократа. Рафаель також володів такою техною, як «сфумато» (пом’якшення переходів між кольорами, яке дозволяє передати огортаюче їх повітря). Точно передана анатомія фігур персонажів, а також їхній емоційний стан і експресія.
Індивідуальний стиль художника відрізняється неповторною величчю. Проте він наповнений гуманізмом, відрізняється ясністю, насиченістю кольору і легкістю композиції.
На картині з’являються Мікеланджело і Леонардо, які разом з Рафаелем складають геніальний тріумвірат епохи Відродження. Леонардо переодягнений в Платона, Мікеланджело — в Геракліта, а Рафаель постає крайнім справа, у темному капелюсі.
Літописець і мистецтвознавець епохи Відродження Васарі визнавав, що Рафаель дав фору самому художнику Мікеланджело:
«Рафаель з Урбіно досяг великого успіху як художник, і його друзі і прихильники стверджували, що його роботи більш відповідають правилам мистецтва, ніж роботи Мікеланджело, стверджуючи, що вони витончені за колоритом, прекрасні за задумом, чудові за вираженням і мають характерний дизайн; тоді як роботи Мікеланджело, як стверджувалося, не мали жодної з цих якостей, за винятком дизайну. Із цих причин Рафаель, на думку тих, хто так вважав, був рівним (якщо не перевищував) Мікеланджело в загальній живописності і… рішуче перевершував його в передачі кольору».
Кажуть, що світло, яке горить удвічі яскравіше, удвічі швидше згасає. Так було і з Рафаелем. Його блискуча кар’єра в Римі є найяскравішою перлиною в короні західної цивілізації — епохи Відродження. Він помер у віці 37 років і був похований в Пантеоні.
Джерело:
