Стародавня цитадель Мачу-Пікчу в південних перуанських Андах не тільки всесвітньо відома як найбільш вражаюча спадщина народу інків, але й як подвиг архітектурної винахідливості, що пережила потужний землетрус в середині 15 століття і стоїть на висоті донині.
Мачу-Пікчу, в перекладі з індіанської мови кечуа означає «стара гора», — це розлоге святилище на висоті 2430 метрів над рівнем моря в тропічному гірсько-лісовому регіоні провінції Урубамба, що в Куско. Розташована на стрімкому хребті між двома гірськими вершинами, внизу розкинулася Священна долина басейну Амазонки, цитадель налічує близько 200 споруд і, за переказами, була побудована дев’ятим правителем інків Пачакутеком як самодостатня королівська резиденція для літнього відпочинку.
Вчені вважають, що будівництво цитаделі було перервано потужним землетрусом вздовж лінії розлому Тамбомачай магнітудою щонайменше 6,5 балів, який спричинив розшарування гранітних будівельних блоків, повідомляє перуанське інформаційне агентство Andina. Рубці, що покривають храм сонця Мачу-Пікчу та церемоніальні центри — інки поклонялися сонцю — можна побачити й сьогодні.
Але після землетрусу інки відновили будівництво цитаделі. Вони використовували відполіровані стіни з сухого каменю, які були настільки досконало вирізьблені й підігнані, що не потребували розчину. Вони запровадили трапецієподібні конструкції з гігантськими кам’яними блоками, що слугували основою для менших каменів і вужчих стін, встановлених на них.
Ці споруди виявилися настільки стійкими до сейсмічної активності, що подібні архітектурні стилі перегукуються по всьому Куско і сьогодні, згідно з дослідженням 2019 року Cusco-Pata Research Project, спрямованим на допомогу сучасним містобудівникам в аналізі сейсмічної небезпеки активних ліній розломів у регіоні Куско.
Координатор проєкту Карлос Бенавенте Ескобар розповів Андіні: «Деякі краї скель в Мачу-Пікчу зламані, а це означає, що під час землетрусу вони вдарялися одна об одну, що й спричинило розломи. Після цього вони продовжили будівництво в інший спосіб. … Вони знали, як співіснувати з різноманітними геологічними небезпеками, такими як землетруси, зсуви та лавини».
Щодо того, чому вони свідомо будували гірське святилище на лінії розлому, Ескобар пояснив, що геологічні тріщини на цьому місці були зручним каналом для води. За його словами, інки «вважали за краще поліпшити структурний стан своїх будинків, ніж віддалитися від водного ресурсу».
Річард Л. Бургер, професор антропології Єльського університету, виявив за допомогою радіовуглецевого датування у 2021 році, що Мачу-Пікчу, можливо, був зайнятий ще з 1420 року до його залишення у 1530 році, коли іспанці завоювали імперію інків. На цьому місці проживало близько 750 людей, чия спадщина залишається загадковою завдяки скульптурам і спорудам, які натякають на тісний зв’язок з духовними та астрономічними явищами.
Мачу-Пікчу залишався покинутим протягом майже чотирьох століть, і світ не дізнався про це хмарне диво, доки його не відкрив американський історик і дослідник Хайрем Бінгем у 1911 році за допомогою місцевого гіда.
Сьогодні Мачу-Пікчу є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, а у 2007 році за результатами глобального інтернет-опитування його було визнано одним із семи нових чудес світу.
