Інакше кажучи, про Царград – російською, Істанбул – турецькою, не столицю Туреччини.
#img_left#Стамбул – найбільше місто Турецької республіки і одне з найдавніших в Європі. У далекому минулому – це Візантій (600 р. до н. е.), Константинополь (з 330 р.) – столиця Римської імперії до 395 р., далі до 1453 р. – столиця Візантії, потім імперії Османа і просто Туреччині до 1923 р. Нині – мегаполіс з населенням понад 10 млн. чол.
Продовжуємо публікацію дорожніх записів географа-країнознавця Семена Павлюка, молодого, але вже дуже досвідченого мандрівника. Він розповідає про день в Стамбулі.
Опис вражень від великого міста – завдання настільки всеосяжне, що я найчастіше навіть і не починав. Проте Стамбул… Я люблю це місто і, кожного разу покидаючи його, точно знаю, що повернуся і ще раз пройдуся по Пера і побачу фланування кораблів по Босфору. Зараз лише довільно посмикаємо за нитки спогадів про це місто, яке одночасно умудряється бути останнім мегаполісом Європи і першим, – Азії.
Отже, Свята Софія і Блакитна мечеть. Зовні Св. Софія (IV століття) і Блакитна мечеть (XVI-XVII ст.) – справжні поеми в камені. Хоч і трохи різні: Блакитна мечеть – явний оригінал, а Софія – адаптований переклад (аж надто неприродно виглядають поряд з блюдцевидним куполом олівці-мінарети). Дивитися на них – одне з головних занять гостей міста, які наповнили площу Султана Ахмета, що розкинулася між шедеврами.
Цього разу в Св. Софію я так і не потрапив через відсутність належного фінансування, а ось Блакитна мечеть безкоштовна для входу, чим я вмить скористався. Проблема була в тому, що тим же скористалася ще пара сотень туристів.
Під час намазу Блакитна мечеть закрита, так що публіку-без-Аллаха-в-серці пускають в період між молитвами, поки в храмі йде прибирання. Саме тому вдень усередині Блакитної мечеті можна знайти все, що завгодно, окрім Відчуття Храму, яким мене завжди і полонять мечеті. Внутрішній двір наповнюють звичні торговці листівками і «ліцензовані гіди», які липнуть до вас, як мухи до рахат-лукуму. Втеча всередину мечеті не приносить полегшення. У храмі йде прибирання. Шум пилососа, гомін туристів, шелестіння пакетів із взуттям і спалахи фотокамер не дають відчуття спокою, духовності мечеті (нехай навіть це храм і не твоєї віри). Краще приймати Блакитну мечеть за великий музей розписів. Тонка синя в’язь, що покриває колони і стелю, дійсно чудова.
Вулиця Діван-Йолу – це увита рекламою «Тверська» Старого Стамбулу. Стародавні мечеті та мавзолеї щасливо йдуть рука в руку з бутіками і магазинами світових торгових марок від «Макдональдса» до «Гуччі». Вулиця символічно закінчується площею Беязіт, де в оточенні довершених венеціанських голубів дивляться один на одного масивна мечеть Беязіт і Стамбульський університет (заснований в 1453 р.). Перша – втілення традиції і духовності з розписом, дуже схожим на Блакитну мечеть. Друга – символ устремління в майбутнє світської освіченої нації. Підтвердження моїх слів – скульптура Ататюрка (Кемаль Ататюрк – перший президент Турецької республіки, 1918-1938 рр.), що йде в компанії двох студентів на території університетського кампусу, – дуже милого парку, повного розслаблених після (або замість?) занять студентів.
Та варто зробити пару кроків убік – і Стамбул зміниться. Зникнуть охайні європейські будиночки з палісадниками. Вулиці, що збігають вниз до Мармурового моря плутаються, утворюючи справжній лабіринт. Це бідняцький квартал. Якщо йти по схилу від Босфору, то бідняцький Стамбул плавно перейде до Стамбулу торгового. Виявити межу дуже легко за вивісками магазинів і кафе ламаною російською мовою. Тут жорстка повулична спеціалізація – на цій вулиці торгують чоловічим взуттям, на сусідній – жіночим і т.д. Вдень тут кипить життя. Все, що виставлене на продаж, – взуття, одяг, – виготовлено в підвалах навколишніх будинків. У міських властей є грандіозні плани із виселення цього ринку на задвірки, а Старий Стамбул до площі Беязіт зробити суто туристичним районом. Так може пропасти левова частка чарівності міста.
Повернувшись на площу Беязіт, я потрапив під покрив куполів найбільшої мечеті міста – Сулейманіє. Величезна туша мечеті розляглася над самісіньким обривом бухти Золотий Ріг і вже тому вважається шедевром. Дивно, як архітектор зміг запобігти сповзанню всієї цієї конструкції вниз, особливо на ті часи. Цього архітектора XVI століття звуть Сінан. Для Туреччини він означає те ж, що Росси або Растреллі для російської архітектури. У Стамбулі він побудував близько 25 мечетей. Всі вони – шедеври, але замовлення Сулеймана Прекрасного, ясна річ, особливий. Через жахливий за складністю задум будівництво мечеті затягнулося. І іранський шах не упустив можливості підколоти сусіда, приславши султанові скриньку з рубінами – мовляв, у тебе гроші скінчилися, то візьми мої. Оскаженілий Сулейман наказав замурувати скриньку в одному з мінаретів.
Я якийсь час постояв перед цим мінаретом, прикидаючи, де б мені дістати кирку і, коли дістану, чи встигну я розколупати цемент, поки мене не демонтують за допомогою моєї ж кирки ображені віруючі. Всередині мечеть, на мій смак, набагато красивіша за Блакитну мечеть.
Ні за що не можна пропустити садок, що за Сулейманією. І справа навіть не в мавзолеях Сулеймана і його дружини Роксолани (слов’янки, рівних якій по розуму та інтригах знайдеться небагато за всю історію людства), а в незрівнянному вигляді на бухту Золотий Ріг і частину Стамбулу.
Залишок світлового дня я провів, бродячи Великим базаром. Стамбульський базар… Ця фраза народжує цілий вихор образів, де домінують яскраві тканини, золото і танці живота. Серце Великого базару – це величезний критий ринок розміром як князівство Монако. Під глиняною стелею нескінченними рядами вишикувалися ювелірні лавки, магазини килимів, лотки зі всілякими сувенірами. Техніка викачування грошей з туристів відпрацьована до досконалості. Вийти назовні без покупки вийде лише в одному випадку – якщо туди зайти зовсім без грошей.
З настанням темряви я повернувся на площу Султана Ахмета, де одразу ж познайомився з особливостями його нічного життя. Біля Святої Софії до мене підійшов пристойно одягнений турок і чудовою англійськоюу розповів про себе. У Стамбулі він вперше і в даний момент шукає, де б весело провести час. Мимохідь, запропонував мені скласти йому компанію. Цю історію я, на щастя, вже знав. Ідея в тому, що тебе відводять у якийсь бар, замовляють випивку, тут же підсаджуються якісь дівчата. У результаті тобі виставляють рахунок на суму, що перевершує бюджет всієї поїздки.
Як ви розумієте, компанію «Столичній штучці» я не склав, а завершив день в одному ресторанчику з виглядом на Босфор.
