#img_left_nostream#«Треба приходити раніше, щоб встигнути покуштувати все найсмачніше. Бо там ТАКЕ!…», – попередили мене приятелі, які вже побували на Фестивалі шоколаду. Що ж там ТАКЕ, я вирішила перевірити на власні очі і, звісно, шлунок.
Про одвічну мрію всіх дівчат – схуднути – на один день варто забути, переконую я себе дорогою до Українського дому, де проходить фестиваль. Бачу, що попередження були дуже доречними – вже об 11.00 на смачному святі яблуку, точніше шоколадці, не було де впасти. Цікаво, що саме спричинило такий аншлаг: українці такі ласуни, чи сподівались, що їх задарма нагодують солоденьким? Отже, вирушаю це з`ясовувати.
Шоколадний рекорд
Ледь-ледь у лабіринтах черг проглядається шоколадний фонтан, про який, до речі, було зроблено новий запис у Книзі рекордів Гіннеса. Солодкий витвір заввишки приблизно півтора метра і діаметром півметра ввійшов в історію завдяки своїй небаченій вазі – 2 тони 750 кг . Та й охороняється це кулінарне диво відповідно – по обидва боки від фонтана стоять кремезні охоронці. Пробую розговорити одного з них.
– А що робитимете з фонтаном після закінчення фестивалю, з’їсте? – питаю я.
– Не знаю, – вичерпно відповідає страж порядку.
– Смачно виглядає ця споруда. А ніхто не намагався відламати шматок фонтана чи бодай облизати його?
– Намагались. Ось там на вулиці одного з таких до тями приводить швидка.
Що саме мав на увазі охоронець, я так і не зрозуміла, але вирішила розмову завершити. Хто знає, як мене зрозуміє мій новий знайомий!
Протискаюся до алеї зірок. Назва цілком виправдана. Адже білим шоколадом по чорному намальовані портрети Ані Лорак, Руслани Лежичко та Олега Скрипки. Поряд плитки шоколаду, на яких залишили відбитки пальців українські знаменитості: Віктор Павлик, Сніжана Єгорова, Сергій Єрмаков та ін. Особисто в мене зразу пропав апетит їсти те, що хтось уже до мене обмацав, навіть якщо це і зірка. Але справжній сюрреалізм – це шоколадні бюсти Тараса Шевченка та Івана Франка. Цікаво, кому спало на думку вилити українських геніїв із солодкого матеріалу. Явно не націоналістам. Бо врешті-решт роботи мають з’їсти. Хто наважиться поласувати національними героями? …
Шоколадні майстри
#img_right#А ось і ті, чиїми руками були створені всі шоколадні форми на фестивалі, – київські скульптори Володимир Кузнєцов та Олександр Власенко.
– Мабуть, багато шоколаду з’їли, поки фонтан зліпили? – питаю я.
– Ні, я розглядав шоколад як суто робочий матеріал, – відповідає Володимир. – Це раніше за декілька зерен шоколаду можна було купити худобу або навіть жінку. Для мене ж це суто знаряддя праці.
– А знаєте, що буде після завершення фестивалю з вашими витворами?
– Сподіваюсь, їх відправлять до музею. Адже шоколадні скульптури не потребують особливих вимог зберігання. Головне, щоб температура не перевищувала тридцяти градусів.
– Сподіваюсь, їх відправлять до музею. Адже шоколадні скульптури не потребують особливих вимог зберігання. Головне, щоб температура не перевищувала тридцяти градусів.
– А як вам працювалося взагалі?
– Ми працювали в основному у своїй майстерні, а останні півмісяця на шоколадній фабриці. Хочу окремо сказати, що ані організатори фестивалю, ані керівництво фабрики нам навіть не висловили подяку за роботу. – «Корона» зробила диво, але ж нашими руками! Можна було б хоча б згадати наші імена.
– А ви про це обов`язково напишіть, – підказує інший скульптор, Олександр. – І розмістіть цю статтю в Інтернеті, щоб усі читали. Так, і зазначте, що ми хочемо познайомитись з київською фабрикою «Рошен», може вони будуть більш вдячними.
Шоколадні розваги
Обіцяючи виконати їхнє прохання, я прощаюсь з митцями та йду далі по залі. Наближаюся до сцени, на якій періодично виступають клоуни, акробати та просто добрі люди, які безкоштовно розливають гарячий шоколад. Те, що за нього не треба платити, я здогадалась відразу, адже черга простягається аж до дверей. І не шкода людям часу гаяти заради однієї маленької чашечки шоколаду?! А поряд із гарячим напоєм на халяву розмістилася шоколадна пошта. Біля неї черги вже трохи менші. Тут поштарі пропонують написати на плитці шоколаду вітання близьким, після чого солодка листівка запаковується у відповідний конверт. Охочих вистачає.
На другому поверсі ще більш удала розвага. У шість (!) черг вишикувались охочі зробити шоколадку власними руками. Дівчата-кухарі розливають по банках рідкий шоколад, додаючи до нього на бажання замовника горіхи, родзинки та вафлі. А для тих, хто хоче відпочити від шоколадного меню, в центрі зали облаштовано кафе, де продаються кремові тістечка, торти та різні напої. Але відпочинок від «їжі богів» не з дешевих. Маленьке тістечко коштує близько семи гривень, а за тортик треба заплатити більше 100 грн. Але і тут є черга.
Дивлюсь – мені вже час іти. Здається поласувати шоколадом на цьому фестивалі мені так і не вдалося. Але це й на краще, не доведеться активно худнути.
