Оскільки у геополітиці не буває вакууму, для об’єктивної її оцінки потрібен цілісний підхід. Іран, перебуваючи під більш-менш жорсткими санкціями всі ці роки, частково вижив тому, що Росія та Китай ігнорували ці санкції: купували у нього нафту, продавали йому зброю та надавали дипломатичний захист.
На цьому прикладі добре видно: якщо країні, що перебуває під жорсткими міжнародними санкціями, надавати підтримку з метою зниження ефекту від обмежувальних заходів, то це, з одного боку, зменшить рівень тиску на неї, а з іншого – зросте вплив країни, яка запропонувала допомогу.
Саме так сталося з санкціями проти Росії, які запровадили після того, як вона підписала угоду про «необмежену співпрацю» з Китаєм і після завершення зимових Олімпійських ігор напала на Україну. Наприклад, коли Visa та Mastercard пішли з Росії, транзакції взялася обробляти китайська UnionPay.
І, звичайно, тепер Китай купує російську нафту та газ за півціни, збільшивши тим самим свої конкурентні переваги.
З початку російського вторгнення компартія Китаю (КПК) діяла за звичайною схемою ― «два кроки вперед, один крок назад»: підтримувала Росію, а потім трохи відступала. Таким чином, у західних урядів створилася ілюзія, що, можливо, Китай зіграє конструктивну роль у посередництві.
Китайський режим десятиліттями прагнув світового панування, розглядав Сполучені Штати як свого головного суперника і робив все, щоб завдати шкоди американським інтересам, альянсам та соціальній згуртованості. Це, безумовно, включало підтримку урядів та організацій (незалежно від ідеологічної спорідненості з КПК), чиї дії підривали Америку.
Наприклад, в Ірані править ісламський релігійний режим, тоді як КПК є антирелігійною та переслідує мусульман-уйгурів.
Таким чином, китайський режим зайняв вигідну позицію: коли його просять утихомирити правлячі тоталітарні режими, такі як у Росії, Ірані та Північній Кореї, він з радістю погоджується, стягуючи із Заходу за свої «послуги» дуже високу плату ― толерантність до глобального домінування КНР за кордоном та кричущим порушенням прав людини у своїй країні. Насправді, всі ці режими не були б такими сміливими та самовпевненими, якби КПК не надавала їм реальної економічної, дипломатичної та воєнізованої допомоги.
Це стосується й інших обставин.
Візьмемо, наприклад, Ізраїль. Ізраїльські уряди, що змінювали один одного, виправдовували зміцнення зв’язків з КПК тим, що це зробить китайську сторону менш прихильною до Ірану. Проте така тактика не спрацювала, оскільки кампанія КПК спрямована проти Сполучених Штатів, а Іран є ворогом США.
Жодні дружні відносини Ізраїлю з Китаєм не змінять цих принципово важливих позицій КПК.
Зате зміцнення зв’язків з Ізраїлем надає КПК безліч інструментів і методів, за допомогою яких вона одним пострілом може вбити двох зайців: це технології подвійного призначення, такі як кібер, і вбивання клину між Ізраїлем і США.
Схоже, дедалі більше урядів почали прислухатися до думки своїх розвідувальних служб та органів безпеки й розуміють, якщо не усунути джерело підтримки президента Росії Володимира Путіна, іранського режиму та Північної Кореї, то санкції матимуть менший ефект, і КПК вступить у гру та відбере частку ринку у Заходу.
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображають думку The Epoch Times.
Тамуз Ітаї — журналіст і оглядач, який живе в Тель-Авіві, Ізраїль.
