Ви повинні змусити себе робити те, чого ніколи раніше не робили, наприклад, кілька днів не їсти.
Чому? Це корисно для мозку і розвиває навички виживання, стверджує один новозеландський експерт з виживання.
Голод робить вас набагато уважнішими, каже Клей Талл Сторіс, який ніколи не ходив до школи, але виріс у національному парку Абель Тасман, де його батько був рейнджером. «Я навчився ловити рибу, майструвати плоти, будувати хатину, просто використовуючи те, що мене тоді оточувало», — розповів 59-річний Клей в інтерв’ю The Epoch Times, розповідаючи про навички, які він відточував.
Голод, за словами Клея, викликає у людини певну біологічну реакцію. «Одна з речей, яка відбувається з нами, людьми, коли ми голодуємо, це те, що ми переходимо в стан автономного живлення», — сказав він. «Мозок створює нові нейронні шляхи, коли ви голодні».
Голодування очищає мозок і змушує нас по-іншому мислити, щоб успішно подолати проблеми, тому, коли минулого серпня Клей зіткнувся з проблемою виживання на самоті на крихітному острові протягом п’яти днів — а це зима в Австралії — їжа не була пріоритетом. Він взяв із собою лише одяг, кілька відеореєстраторів, зубну щітку та пару окулярів.
Клей — пристрасний викладач і творець контенту для YouTube. Його екскурсії — це не просто особисті виклики, а уроки його системи виживання. Він вважає, що ніколи не знаєш, коли знадобиться ця мудрість.
Отже, їжа — це низький пріоритет. А що є найвищим? Вода, за його словами, на першому місці. На другому місці — укриття. Третій пріоритет — вогонь. Їжа — на четвертому.
«Без води можна прожити лише три дні», — сказав Клей, додавши, що він міг би прожити без їжі три-чотири тижні, якби довелося. Без достатнього сну і тепла ви також скоро помрете.
За ці 5 днів він втратив 5,5 кілограмів. Його успіх зводився до найважливішого інструменту. «Ваш найбільший інструмент виживання — це ваш мозок», — сказав він.
Ця невелика пляма піску і чагарників, яку він називає «Островом Скаженого Коня», лежить у протоці вздовж узбережжя затоки Тасман, на півночі Південного острова Нової Зеландії, всього в декількох милях на захід від Національного парку Абеля Тасмана.
Взимку вночі температура тут опускається нижче нуля, в той час, як вдень тримається комфортна температура 20°C.
Після прибуття на берег, перший день 5-денного випробування на виживання в природних умовах починається з пошуку прісної води. Він використовує розбите каміння як гострий інструмент, щоб вирізати миску зі шматка дерева. У ній буде зберігатися рідина для пиття. Він знаходить мох сфагнум, який вбирає вологу, як губка, і завдяки сезону дощів надасть багато прісної води. Морську воду пити не можна.
Наступні шість годин він витрачає на будівництво укриття з повалених дерев, щоб захиститися від негоди. Кора вкриває дах, а проміжки між колодами заповнюються мохом, який поглинає воду, щоб вона не капала.
Після того, як два головних пріоритети — вода та укриття — були вирішені, Клей зосередився на третьому: вогні. Розпалювання багаття пов’язане з багатьма проблемами. По-перше, йому потрібна суха деревина. Паливо має бути різного розміру — від найдрібнішого хмизу, бур’яну до великих палиць, колод і шишок.
Розпалювання вогню без сучасних інструментів вимагає навичок; на щастя, у свої 60 років Клей носить окуляри. Він використовує лінзи, щоб сфокусувати сонячне світло на найбільш горючій підпалювальній речовині: висохлому бур’яні льону — окремих тонких, як нитка, лляних волокнах, які одне за одним обдирають і формують у маленькі кульки пуху. Він зробив кілька кульок про всяк випадок. «Якщо хочеш досягти успіху, треба робити речі у великій кількості», — каже він.
Велику соснову шишку кладуть на полум’я, щоб підтримати вогонь, адже соснова смола, або сік, горить дуже повільно. Він несе тліючу шишку до табору в морській мушлі, яку йому пощастило знайти — вона слугуватиме багатоцільовим контейнером для кип’ятіння води, пиття та приготування їжі.
У перший же день Клей знайшов трохи дорогоцінної їжі. Лише кілька лісових грибів, які він приготував. «Треба дуже ретельно вибирати гриби, тому що деякі з них можуть вбити тебе», — сказав він, додавши, що те, на що ти їх нанизуєш, також може бути смертельно небезпечним: «Деякі дерева теж можуть вбити».
Другий день починається після поганого сну з холодними ногами. Пошуки їжі тривають; приготовані гриби мали чудовий смак, але Клей знає, що морепродукти більш ситні. Він швидко знаходить на мілководді купки розбитих мушель мідій, що прилипли до каміння, і кілька цілих, які він розламує і з’їдає на місці.
Тут також плавають камбали. Його кам’яні інструменти загострюють міцний подвійний спис з твердої деревини. Підводне полювання — це найкращий вихід.
Смолоскипи з шишок працюють бездоганно! Але тієї ночі він не вполював жодної камбали. Змерзлий і голодний, наприкінці другого дня Клей лягає спати.
На третій день у таборі у Клея з’явився новий друг, і, попри те, що він прокинувся голодним, він вирішив не їсти його. «Я подружився з диким птахом, який є різновидом дикої курки», — розповідає він. «Вона живе навколо мого табору».
Відважно долаючи крижану воду, при світлі смолоскипів йому вдається помітити та успішно вполювати камбалу чималих розмірів. Повернувшись до табору переможцем, він чекав до ранку, щоб приготувати рибу, і лягав спати голодним, але надзвичайно задоволеним сьогоднішнім уловом.
Але він не знав, що четвертий день буде ще більш щедрим.
«Наступного ранку я приготував камбалу і вперше смачно поїв», — розповідає Клей. Цю велику страву він коптить, кладучи шматки риби над вугіллям, що горить, і прикладаючи зверху два камені, щоб затримати дим.
Вдень Клей помітив ската, що пропливає повз, схопив списа та камеру GoPro і попрямував до води. Успішно пронизавши рибу і витягнувши її на берег, 5-денне випробування на виживання здається майже виграним.
«Я міг би прожити на одних харчах ще два тижні, не працюючи», — сказав Клей, додавши, що копчений орлиний скат на смак «нагадує крабове м’ясо — дуже смачно».
На 5-й день Клей має під рукою найнеобхідніше для виживання. Тепер він спрямовує енергію на іншу потребу. «Треба себе розважати», — каже він.
Він носить із собою губну гармошку, щоб підтримувати гарний настрій, на якій зіграв для нас мелодію, яку сам написав, під назвою «Оле Дог, Оле Дог». Клей також багато років був музикантом у Європі.
Музика, за його словами, «корисна для душі» і «корисна для серця».
Мета Клея проста. Підштовхуйте себе до незручних ситуацій, і ви отримаєте винагороду. «Задоволення завжди приходить після болю», — каже він. «Ви повинні кидати собі виклик і робити те, чого ніколи раніше не робили».
Ви виявите, що ви набагато сильніші, сміливіші, витриваліші та винахідливіші, ніж ви думаєте, сказав Клей.
За матеріалами The Epoch Times USA
