Було логічно очікувати, що з’їзд «Єдиної Росії» в кінці минулого тижня дасть відповіді на кілька важливих питань. Це, насамперед, питання про те, хто буде наступним президентом країни або, принаймні, хто їм точно не буде, пише Микола Петров, експерт Московського центру Карнегі у своїй колонці видання Грані.Ру.
#img_right#Відповідь на найважливіше питання отримана більш ніж вичерпна: це новий старий президент Путін і новий прем’єр Медведєв. Багато хто вже висловив з цього приводу своє розчарування, побоюючись повторення брежнєвської стагнації з тими ж персонажами на самому верху ще на 12 років.
Видається, однак, що міркування в дусі «від перестановки доданків сума не змінюється» тут не працює. Запропонована нова конфігурація зовсім не виглядає як повторення старого. І тому, що Путін в результаті знову поєднує позиції формального і реального лідера, і тому, що змінюється позиція прем’єра, якому волею-неволею доведеться взяти на себе відповідальність за вже прийняті рішення щодо скорочення фінансування бюджетної сфери, а також за пенсійну і податкову реформи, що відкладалися довгий час.
Чи треба говорити, що всі ці неминучі дії наступного уряду будуть дуже болючі для більшості громадян і вкрай непопулярні? У цій ситуації важко очікувати, що прем’єр залишиться на повний термін наступного президента — швидше на першу, найбільш проблемну його частину. Путін же, повернувшись на посаду президента, перестає блокувати назрілі політичні реформи, по-перше, і до того ж буде підштовхуватись до них громадським невдоволенням, викликаним непопулярними діями уряду.
У цій ситуації важко очікувати, що прем’єр [Медведєв] залишиться на повний термін наступного президента — швидше на першу, найбільш проблемну його частину
Нарешті, список кандидатів у депутати. Підвищена увага до першої його позиції відсунули в тінь 599 інших. Тим часом, навіть з побіжним поглядом на 80 регіональних груп помітні деякі цікаві особливості. У п’яти десятках регіонів списки очолили голови, ще в двох — Калінінградській і Тульській областях — голови йдуть другими слідом за «федеральними паровозами», в ролі яких у цих регіонах виступають віце-прем’єр Олександр Жуков і спікер Держдуми Борис Гризлов. З республік лише у трьох випадках главам не довірили роль «паровозів» — це Адигея, Алтай і Карелія. Зате з дев’яти країв у шести губернатори не потягнули списки Єдиної Росії (ЄР) і на підмогу покликали віце-прем’єрів і міністрів федерального уряду. Очолили вони і ряд інших списків: Волгоградської області (Віктор Зубков), Саратовської (В’ячеслав Володін), Петербурга (Дмитро Козак). Характерно, що власне партійних активістів, а не урядових чиновників, щоб очолити регіональні групи, у головної партії країни майже не знайшлося. Це зайвий раз підтверджує, що ЄР не самостійна партія, а просто електоральна проекція виконавчої влади. Про це ж свідчить і ситуація, коли не лідер партії, яка виграла вибори, стає прем’єром, а, навпаки, прем’єр стає лідером партії, що виграла, як це очікується у випадку Медведєва.
Це зайвий раз підтверджує, що ЄР не самостійна партія, а просто електоральна проекція виконавчої влади
У четвертий термін з Путіним політична система входить в новій конфігурації. Найважливіше в ній, що тандему більше немає, бо тандем — це пара «формальний лідер — реальний лідер», а не просто двоє добрих знайомих на верхніх поверхах піраміди влади. Адже нікому не спадало на думку називати тандемом зв’язки «Путін — Зубков» або «Путін — Фрадков». І нехай Медведєв зберіг свою багаторічну позицію віце-Путіна — дуумвіром він бути перестав, повернувшись на звичне місце у вертикалі. Це, зокрема, означає, що система, в якій останні три роки діяло табу на політичні реформи, знову відкривається для них. Саме тепер і можна сподіватися на політичну модернізацію: не зверху, від «доброго царя», а реактивну — як пристосування системи до ситуації, що поскладнюється.
