Доповідь за результатами його візиту в Україну буде офіційно обнародувана в квітні 2007 року в комітеті міністрів Ради Європи, в який входять представники 46 держав-членів організації .
– Пане Томасе, розкажіть, що Вам вдалось зробити за час перебуванні в Україні?
– Досить багато. За цій час ми встигли побудувати в цілій низці різних установ, ізоляторів, тимчасових приймальних, в установах виконання покарань, лікарнях, психіатричній клініці, інтернаті дітей з вадами розуму, нічліжці для безпритульних, поїхали до передмістя Одеси, щоб познайомитися з умовами життя ромського населення.
Окрім цього ми зустрічалися з політиками, з паном Президентом, з прем’єр-міністром. Для поглиблених та конструктивних розмов ми мали бесіду з головою українського парламенту і представниками політичних фракцій, з низкою міністрів, були в установах судової системи. Одним словом, ми склали краще уявлення про стан справ в Україні. На наступному етапі , повернувшись до Страсбурга, ми підготуємо доповідь по цій поїздці, чорнетку якої ми насамперед передамо представникам держаних органів, щоб усунути якісь можливі недоречності. За кілька місяців ми офіційно оприлюднимо доповідь і сформулюємо зважені рекомендації, які будуть спиратись зокрема і на досвіді інших країн – держав-ченів Ради Європи, які вже стикались і боролись з тими ж самими проблемами, які ми для себе відзначили в Україні.
– Про які саме проблеми Ви кажете? На що Україна повинна звернути увагу в першу чергу?
– Я би хотів відзначити три моменти: по-перше, це поширення ВІЛ/СНІДу. Згідно зі статистикою це є велика проблема в Україні і, на мою думку, без ужиття відповідних заходів це ситуація стане ще більш серйозною і торкнеться ширших кіл населення. Це, в сою чергу, відбиватиметься не лише на господарському, але й соціальному житті. Тим не менше, уряд звертає на це увагу, але, як на наш погляд, недостатню.
– Які заходи, на Вашу думку, необхідно вжити нашому уряду?
– Для подолання цієї проблеми треба інтенсифікувати роботу з неурядовими організаціями. Ми вже зустрілися з деякими з них. Нас вразила їхня відданість і працьовитість, з якою вони взялись за цю справу. Зокрема це одеська організація „Життя +". Але вони нам розповіли, що приміщення , в якому вони працювали знесли, поставивши їхню діяльність під велику загрозу. Вони надають допомогу хворим, стабілізуючи їхній стан. Адже хворі мають таке ж право на життя, як і здорові люди. Коли ж про них турбуватися належним чином шанси поширення інфекції зменшуються.
– Пане Томасе, а яка друга значна проблема в нашій країні?
– Друга теза стосується системи правосуддя. Я маю на увазі усі ті органи що дотичні до цієї проблеми: органи внутрішніх справ установи попереднього утримання, здійснення правосуддя в судах, установи здійснення покарання. Тут на нашу думку існують досить великі проблеми. Зокрема, проблеми пов’язані з функцією ролі прокуратури в Україні. На наш погляд, мандат, в якому діє прокуратура в Україні, намного ширше, ніж у більшості країн,якщо не у всіх країнах Європы. Органи прокуратури не тільки проводять слідство, але й мають функції спостерігання. Думаю, з цією проблемою треба розбиратись в радикальний спосіб.
Ще я хотів би згадати прояви необґрунтованого застосування сили і навіть катувань, під час здійснення затримання і подальшого перебування ув’язнених. Я думаю, що існує нагальна потреба розв’язати цю проблему. Нажаль, катування мають місце. Ми також вважаємо , що існують проблеми пов’язані з проявом корупції в системі правосуддя. Деякі рішення виносяться явно під впливом хабарів. Це саме по собі є проблемою, бо підриває довіру до правосуддя у людей. Отож прояви насильства і корумпованість судів як проблеми мають бути ліквідовані задля того, щоб забезпечити довіру громадян до системи правосуддя в їхньому суспільстві й ці проблеми ми обов’язково обговорюватиме в нашій доповіді. Деякі з них звичайно постають через недостатнє фінансування, як наслідок, органи внутрішніх справ отримують занизьку зарплатню, іноді приміщення не відповідають потребам, можливо, бракує транспортних засобів і це, звичайно, впливає на ефективність роботи цих органів. Отже це означає, що доведеться робити певні бюджетні корективи. Очевидно, що якщо система правоохоронних органів недоотримує відповідного фінансування, то від цього страждає суспільство, я маю на увазі не зарплатню окремих працівників а взагалі механізм забезпечення правопорядку в суспільстві. Отож ми формулюватимемо свої рекомендації і в цій царині.
– Що собою являє третя проблема?
– Третя проблема – це прояв ксенофобії, яка, нажаль, є в Україні. Ми зустрічались з людьми, які наводили приклади правопорушень та негативного ставлення щодо різних меншин. Така тенденція спостерігається не тільки в Україні, а й в усій Європі – зменшилась терпимість до мігрантів. Я вже казав, що ми побували в ромському селищі і вони наводили нам приклади поганого ставлення до них з боку міліції, яка їх часто зупиняє, вимагаючи документи.
Ми також дізналися про те, що люди, які чимось відрізняються від оточуючих, наприклад, кольором шкіри, стають об’єктом нападів з боку екстремістських груп, а це, нажаль, не викликає належної реакції з боку правоохоронних органів покарання – накладене покарання на представників цих груп надто м’яке. Ми вважаємо, що ксенофобські прояви є обтяжливими для суспільства. Можливо, для подолання цього явища потрібні які-небудь зміни до законодавства. Мушу згадати про певні проблеми з антисемітськими проявами. Але політики повинні дбати про те, щоб представники національних меншин користувалися певними правами. Не думаю, що добрим прикладом є те, що той, хто будує мечеть повинен занурити її на три метри. Думаю політики мають принципово заявити про свою позицію для того, щоб показати, що всі в цьому суспільстві мають однакові права. Якщо вони цього не роблять , то дають можливість вільніше себе почувати екстремістським організаціям. Можливо саме тому ми стикаємось з проблемами тероризму в суспільстві.
– Як на Вашу думку можна заподіяти поширенню ксенофобії та расизму?
– Мушу скати, що на захист національних меншин першими повинні підіймати свій голос політики. В тім, я би не хотів, щоб у вас склалось враження, що я приїхав сюди задля того, щоб щось критикувати. Ми під великим враженням від професіоналізму, компетентності та відданості багатьох людей, що працюють в тих установах, де ми побували . Наприклад, одному з приймальників-розподільників для неповнолітніх вдалось повернути дітей до інших країн звідки вони приїхали. Ми під великим враженням від того, як до тих діток в тому закладі ставляться . Начальник цього приймальника-розподільника – дуже турботлива людина, яка попри обмеженні ресурси допомагає цим людям. Так само й в Одесі, коли ми були в інтернаті для дітей з вадами розвитку, побачили яку фантастичну роботу виконали працівники цього закладу. В Україні ми зустріли багато таких відданих людей, коротше кажучи, тут не бракує людських ресурсів і, думаю, політики мали б опиратися на той потенціал. Взагалі, безумовно, в Україні є позитивні тенденції з дотриманнім прав людини, але очікування громадськості ростуть швидче за покращення в цій сфері.
– Пане Томасе, а як Ви ставитесь, до того, що український омбудсмен, Ніна Карпачова, є депутатом від партії Регіонів?
– Наш досвід демонструє – омбудсмен эфективно працює лише тоді, коли він незалежний, включаючи незалежність від політичних сил, оскільки він не має права представляти ту чи іншу частину суспільства – екномічну чи політичну. Він представляє усе суспільство в цілому. Я думаю, цей принцип буде одним із тих, яких буде враховано на наступних виборах омбудсмена.
