Blog

СЕУЛ, ПІВДЕННА КОРЕЯ – 21 ГРУДНЯ: На виставці «Тедді та Друзі навколо світу за один день» показали великого ведмедя Тедді. Поряд з виставкою проводиться добродійний аукціон, кошти від якого будуть направлені на допомогу підліткам і дітям.

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

#img_center_nostream#

 

 

#img_left_nostream#17 грудня Комісар Ради Європи Томас Хаммерберг за результатами тижневого візиту до України з метою вивчення стану дотримання прав людини в Україні дав прес-конференцію та відповів на питання журналістів. Під час візиту оцінювався стан дотримання українськими органами влади зобовязань, що взяла на себе наща держава при вступі до РЄ, особливо стосовно реформування системи правосуддя, звинувачень працівників міліції у застосуванні катувань і брутальному поводженні та становище мігрантів. На порядку денному були також права дітей, права Ромів, підсумки діяльності органів влади щодо боротьби з торгівлею людьми, епідемія СНІДу та ВІЛ-інфекції та ін.

Доповідь за результатами його візиту в Україну буде офіційно обнародувана в квітні 2007 року в комітеті міністрів Ради Європи, в який входять представники 46 держав-членів організації .

– Пане Томасе, розкажіть, що Вам вдалось зробити за час перебуванні в Україні?

– Досить багато. За цій час ми встигли побудувати в цілій низці різних установ, ізоляторів, тимчасових приймальних, в установах виконання покарань, лікарнях, психіатричній клініці, інтернаті дітей з вадами розуму, нічліжці для безпритульних, поїхали до передмістя Одеси, щоб познайомитися з умовами життя ромського населення.

Окрім цього ми зустрічалися з політиками, з паном Президентом, з прем’єр-міністром. Для поглиблених та конструктивних розмов ми мали бесіду з головою українського парламенту і представниками політичних фракцій, з низкою міністрів, були в установах судової системи. Одним словом, ми склали краще уявлення про стан справ в Україні. На наступному етапі , повернувшись до Страсбурга, ми підготуємо доповідь по цій поїздці, чорнетку якої ми насамперед передамо представникам держаних органів, щоб усунути якісь можливі недоречності. За кілька місяців ми офіційно оприлюднимо доповідь і сформулюємо зважені рекомендації, які будуть спиратись зокрема і на досвіді інших країн – держав-ченів Ради Європи, які вже стикались і боролись з тими ж самими проблемами, які ми для себе відзначили в Україні.

– Про які саме проблеми Ви кажете? На що Україна повинна звернути увагу в першу чергу?

– Я би хотів відзначити три моменти: по-перше, це поширення ВІЛ/СНІДу. Згідно зі статистикою це є велика проблема в Україні і, на мою думку, без ужиття відповідних заходів це ситуація стане ще більш серйозною і торкнеться ширших кіл населення. Це, в сою чергу, відбиватиметься не лише на господарському, але й соціальному житті. Тим не менше, уряд звертає на це увагу, але, як на наш погляд, недостатню.

– Які заходи, на Вашу думку, необхідно вжити нашому уряду?

–  Для подолання цієї проблеми треба інтенсифікувати роботу з неурядовими організаціями. Ми вже зустрілися з деякими з них. Нас вразила їхня відданість і працьовитість, з якою вони взялись за цю справу. Зокрема це одеська організація „Життя +". Але вони нам розповіли, що приміщення , в якому вони працювали знесли, поставивши їхню діяльність під велику загрозу. Вони надають допомогу хворим, стабілізуючи їхній стан. Адже хворі мають таке ж право на життя, як і здорові люди. Коли ж про них турбуватися належним чином шанси поширення інфекції зменшуються.

– Пане Томасе, а яка друга значна проблема в нашій країні?

– Друга теза стосується системи правосуддя. Я маю на увазі усі ті органи що дотичні до цієї проблеми: органи внутрішніх справ установи попереднього утримання, здійснення правосуддя в судах, установи здійснення покарання. Тут на нашу думку існують досить великі проблеми. Зокрема, проблеми пов’язані з функцією ролі прокуратури в Україні. На наш погляд, мандат, в якому діє прокуратура в Україні, намного ширше, ніж у більшості країн,якщо не у всіх країнах Європы. Органи прокуратури не тільки проводять слідство, але й мають функції спостерігання. Думаю, з цією проблемою треба розбиратись в радикальний спосіб.

Ще я хотів би згадати прояви необґрунтованого застосування сили і навіть катувань, під час здійснення затримання і подальшого перебування ув’язнених. Я думаю, що існує нагальна потреба розв’язати цю проблему. Нажаль, катування мають місце. Ми також вважаємо , що існують проблеми пов’язані з проявом корупції в системі правосуддя. Деякі рішення виносяться явно під впливом хабарів. Це саме по собі є проблемою, бо підриває довіру до правосуддя у людей. Отож прояви насильства і корумпованість судів як проблеми мають бути ліквідовані задля того, щоб забезпечити довіру громадян до системи правосуддя в їхньому суспільстві й ці проблеми ми обов’язково обговорюватиме в нашій доповіді. Деякі з них звичайно постають через недостатнє фінансування, як наслідок, органи внутрішніх справ отримують занизьку зарплатню, іноді приміщення не відповідають потребам, можливо, бракує транспортних засобів і це, звичайно, впливає на ефективність роботи цих органів. Отже це означає, що доведеться робити певні бюджетні корективи. Очевидно, що якщо система правоохоронних органів недоотримує відповідного фінансування, то від цього страждає суспільство, я маю на увазі не зарплатню окремих працівників а взагалі механізм забезпечення правопорядку в суспільстві. Отож ми формулюватимемо свої рекомендації і в цій царині.

– Що собою являє третя проблема?

– Третя проблема – це прояв ксенофобії, яка, нажаль, є в Україні. Ми зустрічались з людьми, які наводили приклади правопорушень та негативного ставлення щодо різних меншин. Така тенденція спостерігається не тільки в Україні, а й в усій Європі – зменшилась терпимість до мігрантів. Я вже казав, що ми побували в ромському селищі і вони наводили нам приклади поганого ставлення до них з боку міліції, яка їх часто зупиняє, вимагаючи документи.

Ми також дізналися про те, що люди, які чимось відрізняються від оточуючих, наприклад, кольором шкіри, стають об’єктом нападів з боку екстремістських груп, а це, нажаль, не викликає належної реакції з боку правоохоронних органів покарання – накладене покарання на представників цих груп надто м’яке. Ми вважаємо, що ксенофобські прояви є обтяжливими для суспільства. Можливо, для подолання цього явища потрібні які-небудь зміни до законодавства. Мушу згадати про певні проблеми з антисемітськими проявами. Але політики повинні дбати про те, щоб представники національних меншин користувалися певними правами. Не думаю, що добрим прикладом є те, що той, хто будує мечеть повинен занурити її на три метри. Думаю політики мають принципово заявити про свою позицію для того, щоб показати, що всі в цьому суспільстві мають однакові права. Якщо вони цього не роблять , то дають можливість вільніше себе почувати екстремістським організаціям. Можливо саме тому ми стикаємось з проблемами тероризму в суспільстві.

– Як на Вашу думку можна заподіяти поширенню ксенофобії та расизму?

– Мушу скати, що на захист національних меншин першими повинні підіймати свій голос політики. В тім, я би не хотів, щоб у вас склалось враження, що я приїхав сюди задля того, щоб щось критикувати. Ми під великим враженням від професіоналізму, компетентності та відданості багатьох людей, що працюють в тих установах, де ми побували . Наприклад, одному з приймальників-розподільників для неповнолітніх  вдалось повернути дітей до інших країн звідки вони приїхали. Ми під великим враженням від того, як до тих діток в тому закладі ставляться . Начальник цього приймальника-розподільника – дуже турботлива людина, яка попри обмеженні ресурси допомагає цим людям. Так само й в Одесі, коли ми були в інтернаті для дітей з вадами розвитку, побачили яку фантастичну роботу виконали працівники цього закладу. В Україні ми зустріли багато таких відданих людей, коротше кажучи, тут не бракує людських ресурсів і, думаю, політики мали б опиратися на той потенціал.   Взагалі, безумовно,  в Україні є позитивні тенденції з дотриманнім прав людини, але очікування громадськості ростуть швидче за покращення в цій сфері.

– Пане Томасе, а як Ви ставитесь, до того, що український омбудсмен, Ніна Карпачова, є депутатом від партії Регіонів?

–  Наш досвід демонструє – омбудсмен эфективно працює лише тоді, коли він незалежний, включаючи незалежність від політичних сил, оскільки він не має права представляти ту чи іншу частину суспільства – екномічну чи політичну. Він представляє усе суспільство в цілому. Я думаю, цей принцип буде одним із тих, яких буде враховано на наступних виборах омбудсмена.

 

#img_right#24 грудня національному герою В’ячеславу Чорноволу могло б виповнитися 72 роки. Суперечки навколо його смерті не припиняються і сьогодні: одні вважають, що причина катастрофи – випадковість та необачність водія, інші наполягають на тому, що це був заздалегідь спланований акт убивства відомого націоналіста та борця за права людини. До другої групи належить і його дружина – Атена Пашко. Після смерті чоловіка вона заснувала фонд ім. В’ячеслава Чорновола і зараз активно продовжує його справу. З цією видатною громадською діячкою, відомою поетесою, Почесною головою Союзу Українок вдалося поспілкуватись і нам.

Пані Атено, поділіться, будь ласка, як Вам завжди вдавалося бути твердою опорою своєму чоловікові та перенести ті важкі часи утисків Вашої сім’ї?

Ми були однодумцями, і я всюди була з ним. Але, справді, було надзвичайно тяжко. Мене, мою доньку переслідували. Їй не давали вступити в інститут кілька років. Ми вистояли.

Як ви пережили цю страшну подію – смерть чоловіка?

Мені і по сьогодні надзвичайно важко. В’ячеслав Чорновіл був людиною, яку я кохала й шанувала. Україна втратила чесного й безкомпромісного політика. Він міг би справді допомогти нашій країні, бо був усім серцем, повністю їй відданий. Це була надзвичайна особистість – безкорислива й чиста душею.

Я постійно про нього думаю. Коли я щось роблю, то порівнюю, чи був би задоволений моєю роботою В’ячеслав Максимович.

А рівно через п’ять місяців після того страшного вбивства, день у день у мене стався інфаркт.

Ви впевнені, що то був не нещасний випадок, а саме вбивство?

Так, я впевнена. В’ячеслав Максимович повертався з Кіровограда і був на двадцятому кілометрі від Києва. І тут раптом серед ночі виїхав КАМАЗ  і став посеред дороги. Пояснення водія КАМАЗу були смішні, що наче він побачивши машину став махати руками водію. І це в темряві!?

Узагалі того страшного вечора відбувалась якась містика. Я сиділа на кухні і читала книжку, очікуючи В’ячеслава. Він десь о 22.30 зателефонував і сказав, що буде через годину. А о 23.30 сталася аварія. І саме о 23.30 я відчула, ніби в кімнаті повіяв вітерець. Але всі вікна були зачинені. Мені тоді стало моторошно.
 
Може це була його душа?

Так, може, бо ж існують у світі недоведені містичні речі. Він тоді якраз сказав: „За годину буду". А привезли його тіло аж через кілька днів.

Чи є якась офіційна інформація про стан розслідування справи загибелі Вашого чоловіка, адже Президент Віктор Ющенко на відкритті пам’ятника В’ячеславу Максимовичу зазначив, що це розслідування  для влади і для правоохоронних органів є темою професійного сумління і громадської свідомості?

Я зверталася до владних структур, щоб розслідувати цю справу. Президент пообіцяв допомогти прискорити розслідування. 

Вам із пані Валентиною, сестрою Вашого чоловіка, вдалося створити меморіальний кабінет пам’яті В’ячеслава Максимовича. Чи планується створення подібного музею в Україні?

Безперечно, планується, і, думаю, згодом він буде. А це – кабінет-музей, який створений у приміщені, де був насправді кабінет В’ячеслава Максимовича. Тут він працював, тут до нього приходили друзі радитись, тут його зраджували. Якийсь час він працював на вулиці Інститутській. Потім знову ж повернувся назад. А потім його вбили…

Ви можете побачити, що експозиція складається з кількох тематичних блоків: родина, тюрма, політична діяльність.

Тут є книга „Лихо з розуму", видана в минулому столітті за кордоном і заборонена в СРСР, примірники газети „Час/Time", шеф-редактором якої він був.

В’ячеслав запланував видати 10 томів своїх праць. У нього було ще попереду багато часу – усе життя. Ніхто не думав, що воно обірветься.

Після вбивства В’ячеслава ми вирішили реалізувати його задум. Для цього я створила міжнародний фонд його імені, редакційну колегію, почали видавати його праці. У цьому нам дуже сильно допомогли українці Америки.

А що наша держава?

Ми зверталися до владних структур. Обіцяють допомогти… Але і меморіальний кабінет і книги, окрім одного тому, все це ми видаємо суто за кошти фонду, а не за державні. Держава гроші не виділяє. Ми бідний фонд, грошей вистачає на друк книг. Загальними зусиллями ми вже видали чотири томи праць Чорновола. При чому четвертий том, в якому зібрані листи В’ячеслава, складається із 2 книг. У третьому томі надрукований „Український Вісник", за який В’ячеслава було ув’язнено. Мій чоловік почав видавати його в 71 р., підпільно. У ньому друкувалася інформація про те, що в нас робилось у ті часи: і виключення з університетів, і переслідування вільнодумства. В’ячеслав подав портрети тих людей, які в той час переслідувались. Це були вчителі, критики, поети – ті, які не подобались тогочасній владі.   У другому томі зібрані документи з 66-67 рр.  А перший том називається – „Літературознавство. Критика. Журналістика" – словом те, за що він був засуджений.   Сьогодні працюємо над п’ятим томом. У нього ввійдуть кримінальні тюремні допити, протоколи до суду, тобто все, що пов’язане з його неволею в 70-ті роки.  

Видані книги ми розсилаємо по бібліотеках України, а також усім тим українцям за кордон, які нам допомогли, незалежно від суми, яку вони переказували.

Також книжки отримує кожна з восьми українських шкіл, які носять ім’я В’ячеслава Чорновола.

Добре, що нарешті є пам’ятник В’ячеславу Чорноволу на вул. Грушевського.

Ваш чоловік казав, що він би хотів ще раз прожити своє життя. А Ви? Чи є щось у вашому житті, про що Ви жалкуєте, що хотіли би змінити?

Якби мені дали можливість ще раз прожити своє життя, то я би багато чого додала. А саме – не вступала до технічного вишу, а стала б гуманітарієм, за покликанням серця, не зважаючи на всі складнощі, які б тоді могли бути у моєму житті.
 
А як ви бачите подальший розвиток нашої держави, зокрема, української демократії?
 
У нас дуже складна ситуація. Зараз усі повинні працювати на одне – на те, щоб була українська Україна. І тоді ми будемо жити щасливо. Не можна вихолощувати людину на тому, що цінність має тільки матеріальне життя, бо це буде робот, а не людина.

Коли у В’ячеслава Чорновола запитували: „Звідки Ви родом?" – він, який народився й виріс на Черкащині, відповідав: „Я людина всієї України". Він завжди вважав, що Україна одна цілісна держава.

Також, я вважаю, треба знайти шляхи, які б заохочували практику меценатства в Україні. Наша держава здавна відома своїми меценатами: це і Гальшка Гулевичівна, і Симиренки, і Терещенки, і Євген Чикаленко. Зараз є дуже багаті люди. Але чому вони не думають про те, як допомогти іншим, наприклад, дітям хворим на рак? А все ж це наслідки вибуху на Чорнобильській АЕС, яка була побудована на неякісних матеріалах. Значить, суспільству треба весь час нагадувати про потребу милосердя, допомоги слабшим. Інакше, що ми залишимо в спадок майбутнім поколінням? Чорнобиль, голод, занепад української держави?

І знову мені згадався Шевченко: „Та неоднаково мені, як Україну злії люди присплять, лукаві, і у вогні її, окраденую, збудять…" Ми окрадені, у нас забрали патріотизм. Ми ж маємо право на свою державну мову. В Україні не заборонені інші мови. Є й російські, і єврейські школи, але люди не шанують рідної мови. І це принижує українську ідентичність.

Чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?
 
Так. При всіх перешкодах у моєму житті я все ж таки щаслива людина, бо пройшла, як могла, рівно своє життя не лукавила і не кривила душею. І тепер оглядаючись на свій шлях, я згадаю слова Тараса Григоровича: „Ми не лукавили з тобою, ми просто йшли".   Але треба, ще багато чого зробити для того, щоб Україна справді відбулась як незалежна країна.
 
Читати частину 2

Люди завжди хотіли добре себе відчувати, бути здоровими і сповненими сил.

#img_left#Прагнення до ефективних і простих методів лікування зробило можливим широке розповсюдження китайської медицини. Жодна інша стародавня наука лікування не зарекомендувала себе так, як народна китайська медицина.

Китайська медицина має тисячолітню історію, а витоки її простежуються з VIII століття до н.е. Концепції стародавньої китайської медицини докорінно відрізняються від  тих, що існують у сучасній західній  медицині. Філософія і наука Китаю, з самого початку свого розвитку, шляхом ретельного спостереження природи і космосу пізнали принцип рівноваги, який ґрунтується на існуванні двох протилежних сил. Ці дві протиборчі сили знаходяться в тісному взаємозв’язку і одночасно доповнюють одна одну. Вони відомі як Їнь і Ян (день — ніч, холод — тепло, чоловік — жінка, перемога — поразка). Без існування зла не може бути і добра, а без ненависті не було б і любові. Згідно цієї оригінальної китайської філософії,  Їнь і Ян є основними рушійними силами у Всесвіті. Це відбивається і в природі, і в людському суспільстві. Старовинна китайська історія допоможе краще зрозуміти цей принцип:

„У чоловіка однієї жінки була коханка. Дружина не могла зрозуміти, як могло так вийти, адже вона була набагато красивіша за коханку, і, крім того, завжди з любов’ю та увагою відносилася до свого чоловіка. Чому ж чоловік їй зраджував? Вона пішла до мудреця за порадою. Мудрець велів їй протягом одного місяця не фарбуватися і не чепуритися. Після закінчення одного місяця вона повинна була знову піти до мудреця. Жінка  все зробила, як він велів, і через місяць прийшла знову. Цього разу він їй рекомендував: «Тепер можеш знову почати фарбуватися і доглядати за собою, але зберігай дистанцію між собою та чоловіком». За той місяць чоловік часто сміявся над дружиною, що вона не стежить за собою. Як тільки дружина почала знову прикрашати себе, чоловік не зміг зрозуміти, як можна було зраджувати такій привабливій жінці. Чому жінка змогла повернути свого чоловіка? За теорією Їнь-Ян, постійна бездоганність жінки являє собою лише одну сторону. Для урівноваження обох принципів повинна існувати і протилежність, яка в даному випадку змогла знову збудити у чоловіка інтерес до своєї дружини. Жодна з протилежностей не може існувати сама по собі (витяг з книги «Коротке керівництво з китайської медицини»)".

До іншої філософської концепції належить ідея про  П’ять елементів (або П’ять стихій).  Згідно до неї, всі речі та явища у Всесвіті складаються з п’яти елементів: метал, дерево, вода, вогонь і земля, які різними способами взаємодіють один з одним. Оскільки людина у величезному Всесвіті розглядається як мікрокосм, то вона підпадає під вплив теорій про П’ять елементів та Їнь-Ян. За китайською медициною, всі види фізіологічних функцій регулюються і забезпечуються свого роду життєвою енергією — "ці". Ці усередині організму циркулює не хаотично, а певними каналами – меридіанами, в яких під час безперервної циркуляції взаємодіють сили Їнь і Ян.

Якщо порушується рівновага  між Їнь і Ян, то це приводить до порушень циркуляції енергії у меридіанах, що викликає в якомусь конкретному органі або системі недолік або надлишок ці. При цьому виникає дисбаланс, який зрештою приводить до хвороби. Якщо цей дисбаланс нетривалий, то в організмі виникає гостре захворювання (наприклад, інфекція з високою температурою), а якщо існує тривалий час, то розвивається хронічна хвороба. Також можливі і змішані форми.

Тому мета будь-яких оздоровчих методів — акупунктури, акупресури, припікань, масажу, лікування травами, дієти або цігун полягає у відновленні циркуляції життєвої енергії ці. Необхідно, щоб Їнь і Ян, а також П’ять елементів,  знову досягли гармонії і балансу. 

Впродовж минулого сторіччя вчені усього світу займалися вивченням феномену і принципу дії акупунктури, намагаючись з наукової точки зору вивчити і пояснити її. Сучасна наука приймає лише те, що доведено дослідженнями. Робилися неодноразові спроби науковими методами довести існування акупунктурних точок, меридіанів та механізмів їх взаємодії. Доктор Жан-Клод Дара з клініки Некера в Парижі шляхом використання радіоактивних нуклідів однозначно підтвердив існування меридіанів. Він уприскував  групі добровольців певну кількість радіоактивної речовини у конкретну акупунктурну точку. За допомогою гамма-камери він спостерігав за реакцією. Незабаром уздовж меридіана ставав помітним рух радіонуклідів. В іншій групі, навпаки, радіонукліди вводилися  в точки на шкірі, які не були акупунктурними. Ніякого руху в цьому випадку не спостерігалося (журнал „Die Neue Аrztliche" № 39, 1985 р.).

Інститут клінічної і експериментальної медицини в Новосибірську прийшов до висновку, що людське тіло здатне випромінювати світло. Було підтверджено, що акупунктурні точки діють як свого роду світлові отвори. Лише подібні точки на людському тілі в змозі випромінювати світло.

Професор Поп, доктор Шлебуш і доктор Марік-Елер за допомогою інфрачервоної камери проводили вивчення китайської теорії про меридіани. Паличкою для припікань нагрівалася певна ділянка тіла, в якій планувалося вивчати розташування меридіанів. Уздовж відповідного меридіана за допомогою інфрачервоної камери спостерігалося відчутне підвищення температури. По всій довжині меридіана спстерігалося розповсюдження «біофотонів». Завдяки цьому дослідженню було встановлено, що отримані траєкторії цілком співпадають з описом системи меридіанів, які стародавні китайці знали ще 5000 років тому.

Дослідження, проведені в 70-ті роки університетом Пхеньяну в Північній Кореї, показали, що електричний потенціал акупунктурних точок і меридіанів відрізняється від інших ділянок шкіри. Було підтверджено, що електричний опір на середній акупунктурній точці розміром 2,5 мм. на 80% менше, ніж на нейтральних ділянках шкіри. Це говорить про те,  що електропровідність в районі акупунктурних точок і меридіанів сильно підвищена.

 

Згідно дослідів учених, подразнення, що викликається при уколі голкою, здатне скоротити передачу больових сигналів у спинний мозок. При акупунктурі у мозку виділяється велика кількість ендорфіну і природних нейромедіаторів, які можуть понизити або навіть повністю зняти біль. 

За винятком гострих захворювань, що вимагають оперативного втручання, навряд чи існують обмеження для застосування китайської медицини. Особливо це стосується лікування травами. В результаті численних дослідів встановлено, що методи лікування китайської медицини ефективні при головному болі, мігрені, невралгії, безсонні, артриті, алергії, бронхіальній астмі, захворюваннях сечового міхура, хребта, порушеннях травлення та ін.

Коментар автора

Як була розроблена ця система тисячі років назад, яка мала в розпорядженні лише доступні засоби? Чи є вона настільки ефективною і сьогодні? Перше письмове джерело про акупунктуру — «Хуанді Нейцзін» («Книга жовтого імператора»), було написано близько 2500 років до н.е., і сьогодні вона, як і раніше, вважається неперевершеною фундаментальною працею з навчання акупунктурі. Виникає питання, як декілька тисяч років тому стародавні китайські цілителі були у змозі досліджувати і замалювати складну систему меридіанів, включаючи акупунктурні точки?

У Китаї талановиті лікарі могли набути особливих здібностей, які підсилювалися протягом довгого часу їх роботи. За записами, великі лікарі, такі як Сунь Симяо, Хуа То, Бянь Цюе та інші, володіли екстрасенсорними здібностями. Проте у сучасній китайській медицині, яка підпала під вплив Заходу, зазвичай критикуються саме ці фундаментальні речі. У сучасній китайській медицині збереглися лише окремі досліди та рецепти, багато унікальних речей безповоротно втрачено, а вона стала поміссю західної медицини та стародавньої китайської. 

Ось невелика історія з книги Лі Хунчжи «Чжуань Фалунь»: «Хуа То (141-203 до н.е.) побачив пухлину в голові Цао Цао (видатний полководець кінця династії Хань — прим. Г.К.) і запропонував зробити йому операцію на мозку. Почувши це, Цао Цао подумав, що Хуа То має намір погубити його, і велів ув‘язнити Хуа То у в’язницю, де той помер. Коли хвороба Цао Цао дала про себе знати, він пригадав про Хуа То і велів того викликати, але Хуа Те вже помер. Пізніше Цао Цао дійсно помер від цієї хвороби. Звідки Хуа То дізнався? Він побачив хворобу».

Губерт Керпер, Велика Епоха

#img_right#У 2001 році швейцарський бізнесмен Бернард Вебер заснував фонд «Нові сім див світу» з метою збереження культурної спадщини для майбутніх поколінь, аби уникнути повторення ситуації з сімома стародавніми дивами світу.

Як відомо, до наших днів з них збереглися лише єгипетські піраміди. Було вирішено вибрати сім нових див світу шляхом всесвітнього голосування в три етапи. В результаті першого прямого голосування було відібрано 77 об’єктів, другого – 21 об’єкт. Третій етап голосування закінчиться 07.07.07. Одним з об’єктів, що претендують потрапити до семи нових див, – Ангкор Ваті.

Ангкор Ват включений у книгу рекордів Гіннеса, як наймасштабніший храмовий комплекс у світі. Він був побудований за часів правління короля Сурьявармана II (1112-1152) і розташований посеред руїн стародавньої столиці держави кхмерів, міста Ангкор в Камбоджі.

Храм вінчають п’ять веж у формі закритих бутонів лотоса – одна в центрі та чотири з країв. Центральна вежа символізує міфічну гору Міру, яка є центром світу. Стіни храму прикрашені численними майстерними барельєфами. Найбільш поширений мотив – апсари, небесні богині, що кружляють у танці. Кожна скульптура має індивідуальні риси і жодна не схожа на іншу.

Спочатку побудований, як храм індуїста, в 14-15 столітті Ангкор Ваті став буддійським храмом, в якому навіть після запустіння міста продовжували жити буддійські ченці. Вони тут живуть і сьогодні. Слово «Ангкор» походить від санскритського слова «нагару» (столиця), а Ваті на кхмерській мові означає «храм». Таким чином, Ангкор Ваті – це місто-храм.

Одним з перших західних мандрівників, що відвідали храм, був португальський чернець Антоніо да Магдалена, який побував у ньому в 1586 році. Він писав про Ангкор Ваті, що «це настільки видатна споруда, що її просто неможливо описати пером, оскільки вона не схожа на жодну іншу будову в світі. Вона має вежі, рельєфи і прикраси, які тільки може уявити людський геній».

Проте справжню популярність на Заході Ангкор Ваті здобув лише в середині 19 століття завдяки французькому дослідникові Анрі Муо. Він писав: «Цей храм, створений стародавнім Мікеланджело був би здатний скласти конкуренцію храму Соломона і міг би зайняти місце серед наших найпрекрасніших будов. Він величніший за всю залишену римлянами і греками спадщину і являє собою сумний контраст з варварським становищем, у яке зараз занурена нація».

Муо, як і багато західних мандрівників до нього, не міг повірити, що кхмери були здатні побудувати настільки прекрасний храм, і помилково вважав, що він був споруджений у римську епоху.

Відновні роботи, початі в 20 столітті, були перервані громадянською війною і приходом до влади Пол Пота в 70-х роках. Деякі скульптури і споруди комплексу зазнали актів вандалізму з боку червоних кхмерів, які як і їх ідеологічні соратники в інших країнах прагнули знищити «пережитки минулого». Проте в порівнянні з багатьма скульптурами, побудованими вже в пост-ангкорський період, Ангкор постраждав від руйнування значно менше.

У 1992 році Ангкор був внесений до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Він зображений на національному прапорі і грошових купюрах. Сьогодні це головна визначна пам’ятка Камбоджі.

Італія. Пройшла презентація фільму режисера Мартіна Скорсезе «Відступники». Головну роль у фільмі зіграв Леонардо ді Капріо. Цей фільм представлений в номінації кращий драматичний фільм, «кращий режисер драматичного фільму», «краща чоловіча роль».

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#

#img_center_nostream#