Blog

Китай – Згідно з повідомленнями Мінпао, 13 мільйонів жінок материкового Китаю роблять аборти щороку. Одна жінка зробила 15 абортів, через що в неї різко погіршилося здоров’я.

#img_left#Щоденна молодіжна пекінська газета (Beijing Youth Daily) повідомляє, що середня кількість абортів серед жінок у віці від 13 до 48 років, становить 29,3%. Більшість цих жінок за віком від 20 до 29 років. Це повідомлення також стверджує, що в містах проводять більше абортів, ніж у сільській місцевості.

Дослідження показало, що чимало жінок роблять аборти в Китаї багаторазово, велика кількість з них робить аборти з високим ризиком. Опитування у пекінських госпіталях, показали, що кількість абортів, проведених з великим ризиком, склала 41,54%. З них 35,97% – повторні аборти, зроблені протягом півроку з часу попереднього. Понад 17% опитаних жінок зробили більше трьох абортів.

Аборти, особливо повторні, можуть мати негативний вплив на фізичне і психічне здоров’я жінок, включаючи наступне безпліддя. Дослідження показало, що 84% жінок переживають депресію після аборту; незаміжні жінки страждають більше, ніж заміжні. На додаток до вищезгаданого, 10,12% абортів є причиною інфекцій, кровотеч і нерегулярних менструацій.

Інші більш небезпечні наслідки включають перфорацію матки, ушкодження внутрішніх органів, повторні викидні та позаматкова вагітність. Більше одного відсотка жінок після аборту стають безплідними.

Експерти думають, що основними факторами, що приводять до абортів, є недостатнє використання протизаплідних засобів, недолік регулювання народжуваності та індивідуальних медичних умов.

Більшість жінок вибирають аборт через перші дві з вищенаведених причин. Серед незаміжніх жінок 78,6% абортів робляться через відсутність протизаплідних засобів. Експерти також відзначають, що ризик вагітності після аборту дуже високий.

Версія англійською

„Пекін-Брюссель-Гамбург: глобалізація будь-якою ціною?" – це назва однієї з тем дискусії, що проходила 8 травня в Гамбурзькому музеї мистецтв та ремесел, в якому зібралися люди для розмови про те, як Європейський союз має реагувати на китайський бум.

#img_left#Цей різкий діалог пройшов між журналістом «Manager Magazins», автором книг „Виклик Китаю. Як китайський зліт змінює наше життя", „Наступ з Азії" – Вольфгангом Гірном та визначним представником господарських та наукових кіл – професором доктором Ебергардом Зандшнайдером, директором німецького товариства міжнародної політики, який також написав книгу про Китай: „Глобальні суперники: Великий зліт Китаю та безсилля Заходу". Цю словесну баталію повинні були прокоментувати американський торговий представник Джоді Гентилоцці та генеральний консул Китаю Цзіншен Ма. Однак ведучий цього заходу, журналіст Юрген Хоєр незабаром констатував: „Ніяких суперечок не відбулося".

Всі були одностайні в тому, що слід йти більш новаторським шляхом і розробляти кращі продукти. Але інноваційна перевага західних країн над азіатськими стала незначною, тому самі люди по відношенню до цього лозунгу стали скоріш песимістичними. В Китаї просто швидше діють, констатували з трибуни. І після цього почали говорити про цінності, які перешкоджають більш інтенсивному розвиткові.

Гірн: „Одним з прикладів є генні та інженерні технології. Ми добре обізнані про дискусії, присвячені етичній стороні цієї проблеми, які відбуваються на Заході, насамперед у Німеччині. Однак у Китаї подібних дискусій не існує. Таким чином, вони наздоганяють або навіть переганяють нас, а ми втрачаємо свою інноваційну перевагу".

Освіта – як основа для нововведень

Одностайність панувала також і в думці, що західні країни повинні інвестувати в навчання, школи та подальшу освіту. Гірн: „Ми повинні тут на Заході бути більш інноваційними. Якщо освіта є основою для інновацій, ми повинні вкладати ще більше коштів в освіту – це для мене найважливіший висновок". Гентилоцці сказав: „Китай випускає в 8 разів більше інженерів, ніж США, а Індія – в 5 разів більше. У США багато пунктів на порядку денному, але в сьогоднішній ситуації на перший план висуваються наступні проблеми: реформа освіти, подальша освіта дорослого населення. Нам потрібні кваліфіковані спеціалісти, які шукають роботу". Зандшнайдер посилався на те, що по успішності в кращих університетах світу азіати постійно займають провідні позиції.

Ігри з великими числами

Генеральний консул Цзіншен Ма розглядає Китай все ще країною, яка розвивається: „Хоча на сьогодні Китай і займає четверте місце в світі по валовому продукту, але якщо порахувати валовий продукт на душу населення, то Китай опиниться на 110 місці, приблизно на рівні Конго або України. В Китаї 150 мільйонів людей мають щоденний прибуток менш ніж в 1 долар США". Але це все ще не переконує Зандшнайдера: „Ці цифри будуть чесними лише у випадку, якщо їх співвіднести з купівельною спроможністю. Якщо у Вас є 1 долар в день в Гамбурзі, то це мало. Але якщо ви можете купити костюм за 2,5 долара в регіоні, де люди мають 1 долар у день, то все змінюється. А найулюбленішим прийомом, за допомогою якого можна залякати старих бабусь та дітей, є гра з 1.3 мільярда китайців. Якщо я хочу показати вам Китай сильним та могутнім, тоді я буду оперувати абсолютними цифрами, і ви збліднете від страху, а якщо я хочу показати Китай не таким небезпечним, то буду вести розрахунки на душу населення. Будь-яке число, яке я поділю на 1,3 мільярда буде маленьким".

Китай та демократія

Серйозною проблемою, яка була озвучена з трибуни, виявилося питання демократії. Джоді Гентилоцці заявив: „Ми не можемо постійно та незмінно притримуватися єдиної думки. Ми маємо знайомитися один з одним, щоб краще розуміти один одного". Професор Зандшнайдер перейшов до розмови про Тайвань: „Вибачте, генеральний консул, але запереченням твердження, що демократія в азіатсько-конфуціанському суспільстві не може функціонувати, слугує приклад Тайваню та Південної Кореї. Вони доводять, що це працює. Тому що люди там знайшли цю цінність досить привабливою, щоб прищепити її до своєї країни".

Ма був змушений розповісти, наскільки демократичною стала його країна. Він сказав, що це просто інша демократія і перерахував, як багато свобод в порівнянні з минулим отримали китайці: працівникам дозволяється відправлятися на заробітки в місто, люди мають право відкривати фірми, їм дозволено купувати квартири. Про експропріацію землі він нічого не розповів.

Критичні зауваження з залу

Тоді з залу почали надходити критичні зауваження: „Як ідуть справи з промисловим виробництвом? Яким чином можна бойкотувати товари, які були виготовлені при експлуатації робітників. Ще Хоєр констатував, що незадовго до цього з залу були зібрані записки, і потім вони узгоджувались по темам, які з них найбільш популярні. Такі питання, як цензура в ЗМІ та Інтернеті, переслідування Фалуньгун, трудові табори, катування та видалення органів у Китаї, були названі з залу в одному реченні, хоча Ма явно глибоко зітхнув, але в заключній промові з трибуни ні слова про це не згадав.

„З західним гуманізмом ми не просунемося вперед"

Одна дама з аудиторії взяла на себе сміливість винести ще одне питання, яке зв’язане з правами людини, на обговорення. „Підприємці не несуть відповідальності за дотримання прав людини, їх справа – створювати підприємства, – отримала вона відповідь від Зандшнайдера. – З західним гуманізмом ми не просунемося вперед". Ідеї гуманізму досить привабливі, однак на його думку в майбутньому буде важливо лише те, наскільки „ефективна" або „хороша" та чи інша річ в процесах глобалізації. Більш позитивно тут прозвучав американський шлях, як його уявляє собі Джоді Гентилоцці: „Хоча економіка, яка швидко розвивається, може спричинити побоювання про втрату тисячі робочих місць, в той же самий час виникають тисячі нових робочих місць. Ми повинні не тільки брати участь у відкритій світовій економіці, але й грати ведучу роль та працювати сумісно з нашими торговими партнерами. Наша країна здобуває вигоду з сили свого народу, із культурного різноманіття та з віри в те, що перед обличчям труднощів можна винайти нове".

Хайке Золянскі. Велика Епоха

У Краматорську (Україна) відкрився художній салон-галерея Ганни Стрижової, де широкій публіці були представлені творчі роботи членів Національного союзу фотохудожників України, які живуть у цьому місті.

#img_right#Це третій в Україні салон-галерея. Тут можна придбати в домашню колекцію унікальні одиничні фотороботи, які цілком можуть прикрасити квартиру, будинок, офіс. Імена фотохудожників, виставлених у галереї, відомі не тільки в Україні та СНД, а також і в країнах Західної Європи.

Всі представлені роботи визначаються як світлопис і виконані на сучасних матеріалах – полотно, шовк, пластик та ін., з використанням новітніх технологій сучасного цифрового друку.

Відкривав виставку арт-директор художньої галереї Павло Кожевников. Він коротко представив всіх учасників, кожен із яких є членом Національного союзу фотохудожників України.

Вікторія Натолока. Її роботи представляли Україну на саміті СНД минулого року, вони входять в Енциклопедію Сучасного Мистецтва Білорусі, постійно виставляються в престижній галереї «Куля». У Вікторії була персональна виставка в Мінську.

Ірина Подушко. Ірина – дипломант і лауреат, учасник міжнародних фотовиставок, автор ілюстрацій для декількох віршованих збірок.

Якось Ірина – перший раз у своєму житті – взяла участь у міжрегіональному фестивалі мистецтв «ЕКОАРТ – 2004» у трьох з п’яти можливих номінацій і в усіх трьох перемогла. «До речі, – сказав арт-директор, – Ірина Подушко і Вікторія Натолока – це перші жіночі імена в списку Донецької обласної організації фотохудожників України».

#img_right#«Максим Бурда, – продовжив Кожевников, – це Перше місце в конкурсі ЮНЕСКО, це прекрасні образи чоловіків і жінок, це ціла серія дипломів обласного конкурсу «Фотоарт». Але біда, хлопець надмірно вимогливий до себе, і тому з нього важко «вижати» роботу, але якщо наполягти, і він покладе знімок на стіл, то це – ах! Це дійсно майстерність, не дивлячись на те, що він ще молодий».

Дмитро Алімкін. За освітою – фінансист, за професією – фахівець з маркетингу, а в душі – людина, нескінченно закохана у фотографію. Фотографія, окрім естетичної насолоди, як він сам про себе говорить, допомагає йому в духовному самовдосконаленні.

Олег Кіт. Програміст за фахом, а нині ще й студент Харківського аерокосмічного інституту. Член міського фотоклубу Краматорська "Юріс", творчого об’єднання "Сенс". Багатьом він знайомий за публікаціями в газетах і тижневиках. Олег активно бере участь у різних фотовиставках. У Олега Кота пройшла персональна фотовиставка "Перемога над Кримом", він брав участь у Національному фотоконкурсі "Дивосвіт українського примор’я", а також виставці "Сенс".

Павло Яблонський (Трофимюк). Роботи цього автора краще знають в країнах Західної Європи, ніж у рідному місті. Великобританія, Іспанія, Італія, Німеччина – ось далеко не повний перелік країн, де проводилися конкурси, дипломантом яких був Павло Яблонський. Павло – фотограф-філософ. Як він сам говорить, перебуває в світанку Вічності. Його роботи часто вельми загадкові і тим привабливі.

Про себе Павло Кожевников сказав скромно: «Ну, а я Павло Кожевников, артдиректор».

Ірина Подушко пояснила: «Павло Кожевников – це та людина, яка об’єднала нас всіх, завдяки якому з’явилася ця художня галерея. Павло Васильович не тільки наставляє нас у фотомайстерності, не тільки допомагає нам зрозуміти, що ж таке фотографія. Він ніби ще й опікає нас і деколи робить те, що повинні робити ми. Ось учора і сьогодні розвішував роботи на виставці він один, пояснюючи: фотохудожник фотохудожником, а заняття фізкультурою обов’язкові. Павло піклується, перш за все, про всіх нас, про команду. Він менше приділяє увагу своїй власній творчості, ніж нашій. Йому хочеться, щоб людям було приємно заглянути в цей художній салон. Він живе всім цим.

Навіщо все-таки був створений цей салон-галерея? На це Павло Васильович відповів так:

– Хочу, щоб людина, прийшовши з роботи додому, потріпана, втомлена, розхитана, сіла б на 15 секунд напроти он того пейзажу, наприклад, і відчула б себе на луці або під хмарами, і подумала: життя – це суєта. Небо – вічне. І немов омилася, немов прибрала у себе в душі весь бруд. Для цього ми тут, для цього створена галерея.

І трохи з історії створення салон-галереї

Павло Кожевников:

– Цю виставку ми зробили за місяць – це дивовижні терміни. Не було ні грошей, ні готових робіт, але було палке бажання згуртувати людей, зібрати всіх під одним дахом.

Ірина:

– Ми помітили: коли є добрі бажання і щирі наміри, Небо допомагає нам їх здійснити. Воно немов протягує руку. Був момент, коли, віддавши всі кошти на оформлення виставки, самі залишилися з 20 гривнами в гаманці на тиждень. Це тільки на хліб і молоко дитині. У нас кредит за будинок і багато інших грошових зобов’язань… Але виставка була для нас важливішою, і ми всі заощадження вклали туди. Адже живемо тільки тим, що заробимо у фотомайстерні. Є клієнти – є гроші. І ось, кінець робочого дня і ніяких перспектив. Але тут нам посилають одного, іншого замовника, причому роботи термінові і серйозні. Гроші на життя з’явилися протягом години.

Павло Кожевников:

– Скажу про мету створення галереї. По-перше, накопичилося багато робіт у наших фотохудожників, прекрасних робіт, які так і просяться до людей, по-друге, в місті немає затишного камерного залу, де люди в приємній спокійній обстановці могли б зустрітися і поговорити, відпочити душею, нарешті, призначити ділову зустріч. І така ідея, як виявилось, була не тільки у нас з Іриною. Одночасно вона з’явилася у Ганни Стрижової, господині салону краси «Марі-Ганна». У неї була якраз простора кімната, де вона і задумала проводити вернісажі. Ось так і зустрілися дві ідеї і об’єдналися разом.

– Один мій знайомий, – продовжив Павло, – із цього приводу сказав: «У мене є можливість пити коньяк по 60 доларів. Врешті-решт, я можу купити і вдома випити його, але в ресторани наші не піду. Музика, яка там скаче, не дає зосередитися, а я хочу спокою і самотності. Галерея – це те, що треба.

– До речі, в перший же день, на відкритті, вже купили одну роботу, на другий день купили вже три роботи. Значить, ми мали рацію – людям потрібна ця галерея і потрібна краса в їхньому будинку.

Ірина:

– У перспективі ми хочемо давати майстер-класи в художньому салоні. Багато хто не знає, як народжується фоторобота, скільки праці в неї вкладено, як приходить натхнення. Можливо, після цього хтось захоче зайнятися фотомистецтвом. Це ж чудово!

Італійський археолог Альфредо Барбагалло стверджує, що Святий Грааль – легендарна реліквія, яку людство шукає напротязі багатьох століть, ніколи не залишала межі Риму. Після двох років досліджень археолог знайшов склеп, в якому, ймовірно, спочиває келих, повідомляють місцеві ЗМІ.



#img_left#Висновки Барбагалло ґрунтуються на вивченні численних середньовічних ікон, які знаходяться в храмі Сан-Лоренцо-Фуорі-ле-Мура. Барбагалло впевнений, що на них зображений саме той келих, який Ісус освятив на таємній вечері. Ці зображення також вказають на деякі катакомби, в яких знаходився сам Грааль. Опис місцезнаходження келиха був знайдений в дороговказі, створеному в 1938 році монахом-капуцином Джузеппе да Бра. З опису слідує, що в невеликій кімнаті зі склепистою стелею в стінній ніші можна побачити теракотовий келих в руках скелета. За словами вченого, цей склеп знаходиться недалеко від гробниці Святого Лоренцо, під мозаїчним покриттям XIII століття.

Згідно з легендою, в часи правління римського імператора Валер’яна в 298 році, коли християни зазнавали гонінь, церковні скарби, в тому числі й Святий Грааль, були передані Папою Сікстом V диякону Лоренцо, який сконав через чотири дні. Після цього келих зник, час від часу ніби з’являючись в різних частинах світу.

Щоб з’ясувати, чи вірні міркування вченого, необхідно провести низку розкопок. Однак дозволу на їх проведення Барбагалло поки що не має.

Вісім престижних американських університетів одночасно виразили готовність зарахувати 20-річну сліпу дівчину з міста Янчжоу, серед них Гарвардський і Єльський університети.

#img_right#За повідомленням газети «Нанкін», Ву Цзін народилася в 1986 році в сім’ї вчителя, у місті Тайсин провінції Цзянсу. Коли їй був один рік, через хворобу сітківки вона стала сліпою. Її батьки прагнули максимально виховати в ній самостійність, і застосовували до дочки особливі форми навчання. Із самого початку Ву проявляла дуже велику наполегливість, вона навчилася стрибати в довжину, бігати на короткі дистанції, їздити на велосипеді, співати, грати на флейті і губній гармошці, у всьому цьому вона була навіть краща за своїх однолітків.

Коли Ву Цзін виповнилося 7 років, її відправили до міста Янчжоу в спеціалізовану школу. Старанність і наполегливість допомогли дівчині досягти успіху в навчанні, вона рано вставала і пізно лягала спати, вчилася на відмінно, і навіть показала дуже добрі результати в спорті. Коли Ву було 14 років, вона брала участь у спортивних змаганнях для інвалідів, на яких отримала дві золоті медалі і одну бронзову. Згодом вона брала участь в Параолімпійських іграх. У 2005 році Ву Цзін поступила в інститут іноземних мов міста Нанкіна, і стала першою незрячою студенткою за всю сорокалітню історію існування інституту.

На початку цього року американська асоціація інвалідів запросила Ву Цзін на один місяць відвідати США. Побачивши таланти дівчини Стенфордський, Йельський і Гарвардський університети висловили бажання прийняти її на навчання. Ву Цзін так прокоментувала це кореспондентові: «по-перше, у мене відмінна успішність, і я вільно розмовляю англійською мовою, по-друге, я брала участь у параолімпійських іграх. Але найголовніше це те, що мої наполегливість, твердість і здібності залишили глибокі враження у викладачів цих відомих інститутів».

Ву повідомила, що подала документи у 8 престижних американських університетів, і всі її прийняли. Вибір дівчини зупинився на Гарвардському університеті, а саме, на факультеті політики і управління, по закінченню якого студентка перейде вчитися в університет Єльський на юриста. 24 червня Ву Цзін виїхала в США.

У Китаї багато людей в Інтернет форумах здивовано питають, як могло вийти, що сліпу дівчину прийняли стільки всесвітньовідомих американських університетів? Адже в Китаї інвалідів, якими б здібними вони не були, не приймають у вищі заклади, тому є безліч прикладів і це дуже сумно.

Версія китайською

Нещодавно група китайських археологів, що працює в місті Ханьчень провінції Шааньсі, розкопала стародавню гробницю династії Чжоу (1046-221 до н. е.) і виявила велику кількість дорогоцінних історичних реліквій.

#img_left#Усередині однієї гробниці вчені виявили чотири дерев’яних фігурки, розмальованих кольоровими фарбами. На сьогоднішній день, ці статуетки є найстародавнішими зі всіх відомих поки що в Китаї. Вони на 500 років «старші», ніж теракотові воїни і коні династії Цинь (221-205 до н. е.).

Кладовище династії Чжоу в селі Ляндай міста Ханьчень займає площу в 330 000 кв.м. Другий проект по розкопках почався 23 березня цього року. На сьогоднішній день було розкопано двадцять гробниць, які добре збереглися і незаймані.

У двох похованнях команда археологів виявила велику кількість культурних реліквій, включаючи церемоніальні інструменти з бронзи, чайники, чаші, різні музичні інструменти, зброя, кінні екіпажі, гончарні вироби, лаковані вироби, нефритові сокири та інші предмети з нефриту.

Судячи з достатку предметів і зброї в одній такій гробниці, археологи вважають, що володарем всього цього повинен був бути імператор. В іншій гробниці, без зброї, швидше за все, була похована жінка, можливо, дружина імператора. Ці дві гробниці знаходяться на відстані 200 метрів одна від одної.

У чотирьох кутах гробниці жінки вчені виявили чотири дерев’яних фігурки розміром 80 см. Вони, мабуть, запрягали коней в екіпажі, судячи з положення рук. Археологи вважають, що дерев’яні фігурки були вперше знайдені в гробницях династії Чжоу і тому є досить високою цінністю.

Версія англійською