Blog

Зниклі робітники та знівечені життя

 

#img_right#Тіна – вродлива індонезійська жінка віком трохи за 30. Зараз вона переживає не кращі часи, оскільки знаходиться вже на 8-му місяці вагітності і незабаром має народити дитину. Але її чоловік та родичі не зможуть бути поряд.

Хуан, чоловік Тіни родом із Мексики, зараз сидить у тюрмі. В якій саме? Вона не знає. Що стосується її родичів, то вони живуть в Південно-Східній Азії. З трьохрічною дочкою на руках, яка в основному зростала без батька, Тіна відчуває глибоку самотність. Їй доводиться самій приймати всі важливі рішення.

Тіна працювала разом з чоловіком в Пенсільванії на фабриці, котра виготовляла пластмасові коробочки для косметики, доки її вагітність не досягла пізньої стадії. Тіна і Хуан були в числі інших іноземних робітників без документів, переважно з Мексики та Індії, які працювали по 12 годин 6-7 днів на тиждень, відсилаючи більшу частину своєї зарплатні родичам на батьківщину.

У Тіни та Хуана невдовзі має народитися дитина. Сподіваються, що це буде хлопчик. Вони познайомилися на роботі шість років тому, покохалися та одружилися. На весіллі були присутні їх друзі – мексиканці-католики та індонезійці-мусульмани. Тіна пишається тим, що вивчила іспанську. Хуан, у свою чергу, навчився трохи розмовляти по-індонезійськи. Це дуже зворушило батьків Тіни, коли вони приїздили в Джакарту на один день.

Декілька тижнів тому співробітники імміграційної служби навідалися до фабрики і заарештували Хуана та його колег. Декотрих із них відправили в імміграційний центр затримання, інших – в сусідні з Пенсільванією міста або ще далі – в Альбукерке, штат Нью-Мексико.

Люб’язно подаючи мені чай в крихітній квартирці, яку Тіна ділить з іншими іммігрантами-робітниками, вона змалювала своє туманне майбутнє, повне сімейних та економічних проблем.

Сподіваючись на возз’єднання з чоловіком, вона не має жодного уявлення, де і за яких обставин це можливо. Будучи депортованими із США, ні в Мексиці, ні в Індонезії вони не зможуть отримувати нормальну зарплату. Розповідаючи про свою проблему з дивовижним спокоєм, вона сказала, що її першим імпульсом було повернутися в Індонезію. Її родичі принаймні нададуть їй та дітям дах над головою та забезпечать їжею. Але вона кохає чоловіка і хоче, щоб у дітей був батько. Однак, вона вважає, що їхати в Мексику не є кращим варіантом. Хуан родом із села в Сонорі – пустельному штаті на півночі країни, Вона повідала про тамтешніх напівголодних дітей, які плентаються вулицями в лахмітті.

Хвилювання Тіни за майбутнє зараз посилюються у зв’язку з невідкладними проблемами: пологами, що мають відбутися, оплатою рахунків та пошуком людини, яка б допомагала доглядати за дітьми. Зникнення Хуана, опори сім’ї, погіршило ситуацію.  

Хуан та інші робітники фабрики без документів не зможуть отримати гроші за відпрацьований тиждень. Але це не вирішить проблеми власників підприємства. Навряд їм за короткий термін вдасться знайти досвідчених фахівців, які б зайняли ці робочі місця за мінімальну плату. Американці не будуть працювати за жебрацьку зарплатню по 12 годин на день без страхування здоров’я. Оскільки законопроект про імміграційну реформу був нещодавно відхилений Сенатом, в програші в результаті опинилися всі.

Тіні не пощастило найбільше: без документів, без грошей, з трьохрічною дитиною, перебуваючи в стані вагітності, вона не знає куди податися; чоловік знаходиться невідомо в якій тюрмі. Пластмасовий завод та американська економіка також постраждали, виробництво похитнулося і, ймовірно, буде перенесено за кордон.

Автор Сем Оглесбі – дипломат у відставці та колишній чиновник ООН, який працював у Індонезії та Мексиці.

Поки консервативні комуністи в Гавані піднімають келихи за здоров’я Фіделя Кастро, на Кубі триває зростання нестабільності та конкурентного індивідуалізму. Світ губиться в здогадках стосовно стану здоров’я політичного довгожителя та лідера Куби. А кубинці, потрапивши у пастку між Заходом та комуністичною диктатурою, відчайдушно прагнуть до особистої свободи та поваги.

#img_left#У той час, коли Куба знаходиться перед обличчям американського ембарго та жорстокої економічної політики ЄС, молодий підприємець з Європи скористався цією безвихідною ситуацією, щоб здобути вигоду для себе та своєї кубинської сім’ї.

«У більшої частини жителів Куби немає вищої освіти. Кому вона потрібна в країні, в якій офіціант заробляє значно більше, ніж лікар?», – сказав цей парубок, побажавши залишитися інкогніто. – «Більшість кубинців ніколи не виїздили за межі країни». Таким чином, багато місцевих мешканців абсолютно нічого не знають про те, як живуть їх сучасники в інших країнах.

«Наприклад, щоб підкупити митницю у моїй батьківщині, потрібно заплатити щонайменше 2000 євро (2755 доларів). Тут же, на Кубі, цілком вистачить 30 песо (32 долари)», – на його думку, якби кубинські митники знали про розміри хабарів за кордоном, вони брали б набагато більше.

Однак, нестача інформації ззовні – це лише одна із численних проблем кубинців. Їх головним чином турбує те, як заробити собі на хліб, і заради цього вони ладні вдаватися до всіляких хитрощів. Одним із найшвидших та найнадійніших способів наживи є виготовлення та збут туристам підроблених сигар.

Проте, торгівля справжніми сигарами приносить набагато більші прибутки. А той, хто може дозволити собі платити робітникам, підкуповувати митників і знає, як продавати справжні сигари, не порушуючи при цьому закони еBay, заробляє ще більше грошей. 

«Сигари – це мій основний бізнес. Один мій приятель, який працює на державній фабриці з виготовлення сигар, платить робітникам невеликі гроші за поставку йому сировини, з якої він потім виробляє сигари, точно такі ж, як виготовляє фабрика», – розповів мені підприємець, коли ми увійшли в будинок на Municipio Playa в Гавані, де його друг готував своє чергове замовлення. «Різниця в тому, що таким чином він може заробляти 60 доларів на одній коробці сигар замість 5 доларів, які він отримує за місяць роботи на фабриці. Потім я збуваю їх. В числі моїх клієнтів деякі найбільші компанії Європи», – додав він.

«Я також продаю сигари через Інтернет. В мене працюють 8 кубинців, серед яких є кухар, водій, гід і повія. Але завдяки мені їхній щоденний заробіток становить більше, ніж зарплата за цілий місяць».

«Мені подобається бачити себе в ролі такого собі Робіна Гуда. Я допомагаю своїй сім’ї та друзям на Кубі і в той же час можу вести комфортний стиль життя», – сказав підприємець, поки ми сиділи у вестибулі 4-зіркового готелю в очікуванні його клієнтів, які прилетіли з Неаполя минулої ночі. Вони хотіли поглянути на повій, які чекали їх зовні у басейна.

Але дівчат потім відправили назад через те, що вони були недостатньо привабливими. Чоловік, котрий привів їх, виявився племінником бізнесмена.

#img_right#«Працюючи в корумпованій системі, доводиться самому ставати корумпованим», – сказав Мігель (псевдонім), колишній робітник фабрики, друг «Робіна Гуда», коли ми йшли за його місячним пайком, який складається з рису, кулінарного жиру та зубної пасти.

«Люди вважають, що Гавана все ще є принадним для туризму місцем, як це було за часів Батисти. Але якщо придивитися уважніше, то можна побачити, що реальність зовсім інша, або принаймні залишилася такою ж як і раніше…» – зазначив він, коли ми увійшли в місцевий м’ясний магазин, всередині якого було нестерпно жарко.

«Ви б годували свою дитину таким м’ясом?» – спитав він мене, вказуючи на шматки гниючого м’яса, на якому сиділа велика кількість мух; воно жахливо смерділо. Зовні магазину вздовж старезних будинків із закритими віконницями вишукувалися старі та вбогі люди, щоб продати свої останні речі з надією купити хоча б шматочок м’яса. 

«Ось чому я займаюсь цим», – сказав Мігель. – «Думаю, це краще, ніж моя мати просила б милостиню в туристів на вулицях Гавани».

Пізніше увечері мати Мігеля пояснила свою позицію. «Оскільки я антисоціалістка, я не можу сказати моїм синам, щоб вони працювали на уряд. Але молоді люди тут гоняться за грошима та кар’єрою, вони навіть раді заради цього взяти шлюб з своїми найзапеклішими ворогами», – розповіла вона. – «Довіряти нікому не можна. Одного дня після того, як поїхали туристи, в наші двері постукала поліція. Так я втратила свого батька».

В інтерв’ю телеканалу Бі-Бі-Сі дочка Кастро Аліна Фернандес Ревуельта, яка втекла з Куби в 1993 році, сказала: «Я думаю, що мій батько глибоко зневажає кубинців, оскільки він нічого для них не зробив, крім того, що зруйнував країну та використав владу в своїх інтересах».

Але можливо Фідель Кастро не єдиний винуватець. За 48 років зміна режиму ніколи не здавалася кубинцям дуже необхідною, а в теперішній час у ймовірного наступника є лише мляві прибічники, які сподіваються здобути вигоду від нового режиму.

«Очевидно, що зміна має йти зсередини, якщо ми хочемо відновити втрачену гідність», – заявив лідер опозиції Освальдо Пайя.

Без сонця не було б життя. Сонячні промені необхідні для нашого здоров’я. Проте слід бути уважним. Зниження захисту, що створюється озоновим шаром, і мода на загар здатні збільшити ризик для здоров’я. У всьому світі відомо, що надмірне знаходження під сонцем шкідливо. Слід дотримуватися золотої середини.

#img_left#Позитивний вплив ультрафіолетових променів на здоров’я

Ультрафіолетові промені сприяють виробленню вітаміну D. Цей вітамін сприяє поглинанню кальцію і фосфору, які укріплюють кістки і м’язову тканину. Літні люди повинні регулярно приймати сонячні ванни. Краще всього здійснювати щоденні півгодинні прогулянки.

Навіть, якщо це утомливо, невеликі прогулянки або просте сидіння на сонці, будуть для них корисні. З віком тіло гірше засвоює вітаміни і кальцій. Активність на свіжому повітрі укріплює організм. Згідно дослідженням літні люди, регулярно здійснюючі прогулянки, рідше хворіють і їх кістки знаходяться в кращому стані.

Ультрафіолетові промені також використовуються при лікуванні багатьох захворювань: рахіт, псоріаз, екзема, жовтяниця. Тут мова йде про штучному опромінюванні під медичним наглядом, яке збільшує переваги і знижує негативні сторони ультрафіолетових променів.

Негативний вплив ультрафіолетових променів на здоров’я

Надлишок сонця приводить до виникнень різних патологій. Найбільш часта з них, це так званий сонячний удар. Почервоніння шкіри насправді є опіком першого ступеня. Сам по собі загар це різновид пошкодження, шкіра товщає, щоб захиститися від променів і швидше старіє. При повторному опромінюванні клітки шкіри стають недовговічними і дегенерируют. У відповідь реакція шкіри – родимки і пігментні плями, загар перестає бути рівномірним. Це важлива ознака, якою не слід нехтувати. Прямим наслідком надлишку сонця є рак шкіри. Існують два його вигляду. Перший, карциома, не є смертельним. Він розвивається на найуразливіших ділянках шкіри, і його лікування є хворобливим. Злоякісна меланома є родимками, в яких відбулися зміни, вона зачіпає лише невелику ділянку шкіри, але більшість летальних випадків від раки шкіри відбуваються саме із-за цієї патології. Світла шкіра найуразливіша, сонячні опіки в дитинстві є чинником ризику. Злоякісна меланома також може утворитися в оці. В цьому випадку єдиний вихід – видалення ока.

Очі страждають від сильного сонця. Сніг, білий пісок, вода відображають світло, збільшуючи освітленість. Це може привести до фотокератиту (запаленню рогівки) і фотоконъюктивиту (запаленню сполучній оболонці ока). Фотокератит, викликаний сонячним віддзеркаленням від снігу, у важких випадках може викликати сліпоту протягом декількох днів, якою передують сльозотеча і хронічне роздратування.

Розвиток катаракти посилюється при повторних опромінюваннях сонячним світлом. Щорічно 16 мільйонів чоловік страждають від сліпоти, викликаної помутнінням кришталика. По оцінках Усесвітньої організації охорони здоров’я причиною в 20% випадків катаракти є надмірне опромінювання ультрафіолетовими променями. Таким чином, їм можна було запобігти.

Ультрафіолетові промені ослабляють нашу імунну систему. Наприклад, у людей з схильністю до герпесу часто, після знаходження під сонцем, з’являються прищі. Згідно дослідженням, у таких людей при хорошому захисті після сонячних ванн герпес більше не з’являється.

Дослідження, проведені останніми роками, все більше свідчать, що дія ультрафіолетових променів приводить до погіршення функцій деяких кліток, що відповідають за приведення в дію імунної системи людини. Цей факт говорить про те, що сонячне опромінювання збільшує ризик інфекції і знижує захист організму до раку шкіри. Таким чином, в країнах, що розвиваються, висока інтенсивність ультрафіолетових променів, ймовірно, знижує ефективність вакцин.



Коли найбільш висока інтенсивність ультрафіолетового випромінювання?

Чим вище сонце, тим сильніше ультрафіолетове випромінювання. Між 10 00 і 14 00 вивільняється 60% ультрафіолетових променів. Легкі хмари не заважають проникненню ультрафіолетових променів, вони затримують не більше 10% випромінювання. Сніг відображає 80% ультрафіолетових променів, пісок – 15%. Це приводить до збільшення їх ефекту. Тінь скорочує опромінювання на 50%, і людина, що працює усередині, отримує від 10 до 20% опромінювання. Озоновий шар ефективно захищає від цих променів, його зменшення збільшує дія ультрафіолетових променів, яка приводить до раку шкіри і катаракти.



Захист

Очевидно, що необхідно захищатися від сонячних променів. Проте ця рекомендація ще далека від того, щоб увійти до звички. Досить уникати сонця між 10-00 і 14-00, ходити з покритою головою, носити сонячні окуляри і футболку. Деякі тканини володіють кращим захистом, вільний одяг і щільні тканини є найбільш відповідними.

Якщо ви збираєтеся засмагати, то вам слід знати про те, що сонцезахисні креми зовсім не захищають від ультрафіолетових променів. Більшість кремів, що продаються в магазинах, виготовлені з різних хімічних продуктів, які у великих кількостях і змішанні можуть викликати алергію, навіть рак. В даний час існують натуральні продукти, які продаються в аптеках. Згідно перевіркам, проведеним асоціаціями споживачів, найбільш якісним виявився сонцезахисний крем, що повністю складається з натуральних компонентів, з едельвейса Weleda.

Дані отримані з сайту Усесвітньої організації охорони здоров’я.

Версія французькою

KOTO – незвичайний ресторан. KOTO – дитина Джіммі Фама, ‘Джеймі Олівера’ ханойських вулиць.

#img_left#З 1999 р. його милосердя допомогло деяким молодим людям, сильніше за всіх пострадавшим у В’єтнамі. Воно навчило їх, дало їм будинок – і майбутнє надійніше, ніж вони, можливо, взагалі коли-небудь мріяли. Джіммі Фам народився в Сайгоне (місто Хошимін). Йому були два роки, коли їх мати, подібно багатьом іншим у той час, втекла із зруйнованого війною В’єтнаму. Кінець кінцем, вони з Джіммі влаштувалися в Австралії, і лише в 1990-і роки він повернувся на рідну землю як гід туристичної групи. Те, що він побачив, збентежило його. Тисячі дітей, що живуть на вулицях,  бездомні і не мають надії на краще.

Наслідки війни у В’єтнамі виявляються в тому, що населення країни є молодим і бідним. Шістдесят відсотків населення складають люди молодше 25 років. Більшість тих, що приїжджають з сільської місцевості в місто в надії знайти роботу і заробити достатньо грошей на життя, не в змозі знайти те, що шукають. Врешті-решт, вони виявляються на вулицях або продаючи листівки або чистячи черевики, і стають украй уразливими до впливу наркотиків, експлуатації і проституції.

Джіммі надавав допомогу дев’ятеро таких вуличних дітей в Ханої. Кожного разу, приїжджавши в це місто, він зустрічався з ними, годував їх і купував їм одяг.

"Вигляд дітей на вулицях Ханоя і те існування, яке вони були вимушені вести, назавжди змінили моє життя і мене самого", – говорить Джіммі. Він питав їх, чого вони хочуть від життя. Вони відповідали просто: "Нам потрібен досвід, щоб можна було знайти постійну роботу". Джіммі кинув роботу гіда і в 1999 р. відкрив маленький магазин бутербродів, яким управляли він і вуличні діти. Так народився KOTO.

"KOTO – це створення безпечного середовища, де невелика група надзвичайно уразливих молодих людей може вчитися і рости професійно. Завдяки освіті і отриманим навикам в роботі з’являються можливість і упевненість в яскравішому майбутньому", – говорить Джіммі.

#img_left#Всього за сім років скромний магазин бутербродів перетворився на прекрасний 120-місцевий ресторан, який відкрився в кінці 2006 р. Він відкритий сім днів на тиждень і за кожен ланч обслуговує більше 400 чоловік. В’єтнамська і європейська кухня професійно готується і обслуговується учнями, які нещодавно були вуличними підлітками.

"Вигляд дітей на вулицях Ханоя і життя, яке вони були вимушені вести, назавжди змінив моє життя і мене самого".

Кожні шість місяців KOTO приймає 25 сприйнятливих молодих людей, присланих з професійно-технічних шкіл і центрів затримання, – і, звичайно, інших учнів. Сумно, але лише кожен сьомий з прибулих сюди, може бути прийнятий. Новакам перевіряють стан здоров’я, роблять щеплення, забезпечують формою і виплачують невелику допомогу. Їм надають житло в групових будиночках і за кожним закріплюють співробітника, який прагне допомогти їм примиритися, у багатьох випадках, з вельми травмуючим минулим.

Протягом наступних 18 місяців учні проходять інтенсивну програму отримання побутових навиків, вивчають англійську мову і навчаються або обслуговуванню публіки, або комерційній кулінарії, що дає їм кваліфікацію міжнародного рівня від Технічного інституту Боксхилл в Австралії. Велику частину практичного досвіду стажисти отримують завдяки роботі в ресторані KOTO. У останні шість місяців свого навчання вони також стають наставниками для нових стажистів. Кількість звільнених вельми низько (менше 15 відсотків) – ймовірно, тому, що конкурс під час вступу дуже високий.

Лі Чиєнь – типовий стажист, йому 23 роки. Чиєнь приїхав з міста Хайфон, що приблизно в ста кілометрах на схід від Ханоя. Він явно засмучений, коли розповідає про свою матери, і говорити про ситуацію в сім’ї йому надзвичайно хворобливо. Його виростила бабуся по матери, але вона дуже слабка. Його мати пропала 20 років тому, і він ніколи не знав свого отця. Підлітком він був прийнятий японською добродійною організацією і навчився читати і писати, але його майбутнє було безперспективним, поки він не потрапив на навчання в KOTO.

#img_left#Його обличчя починає світитися, коли він заговорив про це. "KOTO – моє життя, моя мрія і моє майбутнє. Це моя сім’я", – говорить він, широко посміхаючись. Скоро він здобуде вищу освіту. Він напевно знайде роботу, але вихід з лона KOTO в зовнішній світ – все ще викликає страх у молодої людини, яка раніше не мала сім’ї. Але тепер у Чиєня є і сім’я, і майбутнє.

Зв’язок KOTO з учнями не втрачається, коли вони виїжджають. Учні зберігають контакт і допомагають один одному. Багато з них, часто вже отримавши досвід роботи у іншому місці, повертаються в KOTO, щоб навчати новоприбулих. Практично 35 відсотків поточного складу KOTO, що управляє, – учні, що повернулися, і число таких росте.

У Ханої з’явився новий головний адміністратор, Дараж Хальпін, ірландський австралієць, прибуття якого дозволило Джіммі концентруватися на нових планах і створити аналог KOTO у іншому місці.

KOTO не зможе допомогти всім, кому потрібна допомога, але Джіммі сподівається, що KOTO в Ханої скоро окупиться, і що в 2008 р. він зможе створити такий же ресторан в Сайгоне (місто Хошимін), а потім, можливо, в Камбоджі і інших країнах, що мають потребу. Насамперед він привезе своїх випускників до Ханоя, і вони, у свою чергу, допоможуть бідним Хошиміну, оскільки Джіммі говорить: "Найголовніший успіх для людини, яка допомогла вам, – побачити те, що ви стоїте на своїх ногах, а потім, у свою чергу, допомагаєте комусь на зразок вас, тому що, якщо вас навчилися чомусь, ви повинні навчити когось".

Він розповідає про свою мрію: "Одного разу я увійду до залу, де знаходитиметься дипломований фахівець KOTO, промовець з доповіддю про організацію і її досягнення, а я стоятиму позаду всіх, і ніхто не знатиме, хто я".

Це досить нездійсненна мрія для людини з такою магічною енергією, як Джіммі, але її мрія про те, що KOTO увічнить себе, цілком досяжна. Узи, що сполучають цих молодих людей з KOTO і один з одним, дуже сильні. Джіммі завжди вважатиметься  її засновником, і організація має всі шанси стати життєздатною.

Тим часом, популярність KOTO росте. Там снідала Барбара Буш під час Форума APEC в Ханої в 2006 р., і гіди туристичних груп від західних туроператорів, таких як «Подорож до Індокитая», вважають обов’язковими привести своїх клієнтів поїсти там – "Хороша кухня по хорошій нагоді".

Якщо ви хочете допомогти Джіммі розширити KOTO і плануєте відвідати Ханой, дійсно вважайте для себе обов’язковим відвідати KOTO – ви не пошкодуєте! KOTO розташований на вулиці Вань Міу, 59, напроти Храму Літератури, одного з туристських орієнтирів Ханоя. Але навіть якщо у вас і немає планів побувати тут, ви можете стати спонсором стажиста або зробити пожертвування.

Докладну інформацію можна отримати на сайті streetvoices.com.au.

P.S.: З тих пір, як була написана ця стаття, ЛІ Чиєнь отримав роботу офіціанта в Клубі Ханоя, п’ятизірковому закладі, і робить успішну кар’єру. Він сподівається привезти свою бабусю до Ханоя, щоб вона змогла побачити, де він живе і чого досяг.