Одним із кращих поетів Китаю, які жили за часів правління династії Тан, вважають Мен Хаожаня. Простий і легкий стиль його віршів приємний своєю природністю. У них він описує сільське самітницьке життя, яке вів довгі роки.
Мен Хаожань — видатний поет династії Тан.
Ілюстрація: Zona Yeh/Велика Епоха
Мен Хаожань народився в родині любителів літератури, в якій повага до поезії передавалося з покоління в покоління. Подібно до китайських відлюдників минулих часів, до сорока років він жив на самоті, старанно освоюючи древні письмена і тренуючись в мистецтві володіння мечем. Його мати тяжко хворіла, і як добрий син він доглядав за нею. Іноді поет вирощував овочі та бамбук, але не для того, щоб продати, а щоб загартовувати таким чином свій характер.
Коли йому перевалило за сорок, Мен Хаожань вирушив до столиці, щоб здати державний екзамен і вступити на службу. Перед іспитом він познайомився з багатьма відомими поетами, і під час банкетів читав для них свої вірші. Дуже швидко чутки про нього поширилися по всій столиці і незабаром дійшли до першого міністра та інших відомих чиновників, які любили поезію.
Одного разу йому запропонували зустрітися з імператорським службовцем, який міг би посприяти тому, щоб його взяли на службу при дворі. Однак саме в цей день він любив проводити час з друзями за чашкою вина, розмірковуючи про поезію, і тому вирішив відмовитися від такої можливості. Завдяки цій історії він став відомий як людина, яка «надає перевагу задоволенню, а не кар’єрі». Але багато хто вважав, що зробив він так тому, що був упевнений — успіху він здатний домогтися і без чиїхось рекомендацій.
Мен був здивований, коли дізнався, що успішно склав іспит, але для державної служби не був вибраний. Розчарований він швидко написав вірш, у якому звинувачував себе в тому, що не готувався до іспиту старанно. Проте в його тоні звучали невдоволення і образою за те, що його не оцінили. Одного разу, коли один з друзів представив його імператорові, той оцінив безсумнівний поетичний талант Мен Хаожаня, але тон віршів йому не сподобався. У цю мить Мен зрозумів, що настав час відмовитися від кар’єри державного службовця.
Написавши вірш для одного зі своїх кращих друзів, Мен вирішив податися подалі від столиці. У віршах він описав мінливість свого життя, висловив свій розпач найпохмурішими словами і емоційно похвалив кількох своїх кращих друзів, показавши їм свій намір жити усамітнено і насолоджуватися життям даоського відлюдника.
Після невдалої спроби вступити на державну службу, він або жив вдома затворником, або подорожував та захоплювався природою.
Весеннее пробуждение
Переклад російською Л. Ейдліна
В весеннем сне зари я не заметил,
Проснувшись, всюду слышу птичий крик;
Шумели этой ночью дождь и ветер,
Цветов опавших сколько, посмотри!
У той же час, його невдалий пошук роботи на державній службі, навпаки, став подарунком для любителів пейзажної поезії в Китаї — адже згодом він написав багато чудових віршів. Його поезія, позбавлена пишномовства, відображала власний погляд на життя, внутрішній світ даоського відлюдника, який залишався оптимістичним, наївним, приємним і простим чоловіком.
Пробуждаюсь на рассвете
Переклад російською Є. Капустіна
Пробуждаюсь с рассветом от лёгкого сна.
Свежий воздух. Весна птичьих песен полна.
Помню, ночью был ветер, померкла луна;
Были грома раскаты и ливня стена!
А теперь лепестками покрыта страна.
То цветы все опали, и чья здесь вина?..
Мен Хаожаня і Ван Вея, який був його другом, вважають найвідомішими поетами династії Тан, вірші яких вплинули і на японську поезію.
Д. Ву, Велика Епоха
