У Києві 10 квітня в «Музеї Івана Гончара» представив свої роботи, а також унікальну колекцію народного костюму та вишивки чи не єдиний в Україні майстер народного мистецтва з вишивання Юрій Мельничук. Виставка під назвою «Вишиття — як Життя» присвячена до 50-ліття митця.
Експозиція нараховує близько 200 експонатів. Тут і вишиті рушники та сорочки, чоловіче та жіноче вбрання різних історико-етнографічних регіонів України. Гордістю Юрія Мельничука також є і ляльки-мотанки заввишки 50 см, які одягнуті у вишитий та вручну пошитий одяг за всіма правилами. Над ляльками працювало понад 20 майстрів, які виконували вишиття, плетіння, пошиття, виготовлення головних уборів, взуття, металевих прикрас та інших аксесуарів.
«Це дуже кропітка робота, яка вимагає великої концентрації. Багато жінок-майстрів не погоджуються шити одяг для ляльок, бо сама робота над мініатюрою їхню нервову систему просто зриває. Тут потрібна неймовірна терплячість та концентрація. Багато жінок кажуть, що краще на дорослу людину вишити сорочку ніж на цю малу ляльку», — розповів Юрій Мельничук.
Ювіляр розповів, що на створення самої ідеї та концепції ляльки йде від одного до кількох місяців. Потім відбираються матеріали, що триває ще кілька місяців. І вже останнім кроком є саме виконання ляльки, на що потрібно один-два місяці кропіткої роботи.
«Над однією лялькою працюють три—чотири майстри. А, наприклад, над костюмом гуцулки, який є найскладнішим — дев’ять», — сказав пан Юрій.
Як розповів митець, ця колекція збиралася протягом десяти років по всій Україні і є справжнім помічником для майстра під час викладання чи проведення майстер-класів.
«Оскільки я викладаю вишивку, наголос концентрую на символіці, на орнаментиці, на ритуальності, а також, звичайно, на технології, мені цікаво було придбати якісь вишивки, які б могли показати це різноманіття», — розказав ювіляр.
Бабуся, а також його мати були справжніми майстринями української вишивки і, за словами Юрія Мельничука, саме вони передали йому любов до цього мистецтва. Але красиво вміти вишивати ще не означає, що ця людина майстер. За вишиванням стоїть семантика — знання символів і знаків.
«Вишивка — це все обереги. Раніше ніякої краси не було. Краса появилася пізніше. Первісні мистецькі прояви — релігія і філософія формували естетику, а краса була пов’язана із сакральністю», — розповів директор музею та художник Петро Гончар.
Раніше орнаментика була здебільшого геометричною, потім з’явилася рослинна. Якщо говорити не про символи окремо, а про одяг як знакову систему, то жіночий одяг є яскравим прикладом семантики.
«Найбільш навантажена, найбільш орнаментована частина — це, як правило, рукава. Чому саме рукава? Бо руки вважалися найбільш важливою частиною тіла і вони були не захищеними у жіночому костюмі. Головна функція жінки — це дітородна, тому груди захищалися, як джерело молока. Тому в Україні намисто — це основні жіночі обереги. В українських сорочках також декоративнонасиченим був поділ. Адже вважалося, що через низ, через ноги можна було багато набратися лиха», — розповів Ігор Пошивайло, заступник директора музею з наукової роботи.
Юрій Мельничук бодай не єдиний вишиванець з усієї України, який володіє 150 видами технік. Як розповів Петро Гончар, в Україні він знає лише двох чоловіків, які займаються мистецтвом вишивання — це пан Юрій, а також майстер з Буковини.
На цьому Юрій Мельничук зупинятися не збирається. Його головна мрія — створити музей національної вишивки та костюму.
