Дослідники з Університету Квінсленду виявили, що поширений вид хробаків, які харчуються полістиролом, може зробити значний внесок у переробку пластику.
Команда під керівництвом доктора Кріса Рінке зі Школи хімії та молекулярної біології UQ виявила, що Zophobas morio, відомий як «суперхробак», любить жувати полістирол і може метаболізувати його завдяки певному бактеріальному ферменту у його кишківнику.
Суперхробаки — це личинки жука Zophobas morio, які мешкають в Центральній та тропічних районах Південної Америки, і виростають до 60 міліметрів завдовжки.
Хробаків годували дієтою з пінополістиролу, пшеничних висівок або садили на голодування протягом трьох тижнів.
«Ми виявили, що суперхробаки, яких годували тільки полістиролом, не тільки вижили, але навіть трохи додали у вазі», — сказав Рінке.
«Це говорить про те, що хробаки можуть отримувати енергію з полістиролу, швидше за все, за допомогою своїх кишкових мікробів».
Команда виявила, що хробаки містять кілька закодованих ферментів, здатних розкладати полістирол і стирол. Мета тепер полягає в тому, щоб розробити такі ферменти для розкладання пластикових відходів на заводах з переробки шляхом механічного скидання та подальшого ферментативного біорозкладання.
Рінке сказав, що суперхробаки — це міні-переробні заводи, які подрібнюють полістирол своїми ротами, а потім згодовують його кишковим бактеріям.
«Продукти розпаду цієї реакції можуть використовуватися іншими мікробами для створення цінних сполук, таких як біопластики».
Дослідники сподіваються, що ця форма біоапсайклінгу буде використовуватися при переробці пластикових відходів, щоб зменшити кількість звалищ у всьому світі.
Співавтор дослідження, кандидат наук Джіару Сунь, сказав, що план полягає в тому, щоб виростити кишкові бактерії в лабораторії і додатково перевірити їх здатність розкладати полістирол.
«Потім ми можемо вивчити, як ми можемо збільшити цей процес до рівня, необхідного для всього заводу з переробки», — сказав він.
Ринке розповів Великій Епосі, що в масштабі заводу з переробки полістирол буде подрібнений, а потім занурений у ферментний коктейль, як у великому біореакторі, але ідеальні умови для виживання ферментів ще потрібно визначити.
«Це одне із найбільших вузьких місць. Ми маємо уявлення про те, що це за ферменти, але вони не дуже добре охарактеризовані», — сказав він.
«Це те, що ми хочемо зробити протягом наступного року, щоб насправді експресувати ці ферменти в нашій лабораторії у великих кількостях та охарактеризувати їх у найдрібніших деталях, щоб ми точно знали, яка температура та який pH.
«Тому необхідно провести багато досліджень», — сказав Рінке.
