‘Цариця муз і краси…’

#img_right#На вулиці Тверській, 14 у Москві є особняк. Він був побудований в кінці 18 століття за проектом архітектора М.Ф.Казакова для Є.І. Козицької. Цей будинок стане центром культурного життя Росії 20-х років Х1Х століття.

Від першої господині, як посаг дочки, будинок переходить О.М. Бєлосєльському-Бєлозерському, який мав від першого шлюбу дві дочки – Зінаїду і Марію. А.М. Бєлосєльський-Бєлозерський – російський дипломат, людина обдарована, з європейською освітою, знав і любив мистецтво, зібрав рідкісну колекцію живопису, скульптури, книг.

Він перекладав французькою мовою вірші Г. Державіна і М. Ломоносова. Серед його друзів були Вольтер, Кант, Н.М. Карамзін – російський історик і письменник-романіст, дядько А.С. Пушкіна В.Л. Пушкін. Почесний член різних академій і багатьох вчених товариств, він заклав перший камінь фундамента «академії мистецтв», як пізніше стануть називати салон його дочки Зінаїди Олександрівни. Дочки А.М. Бєлосєльського-Бєлозерського одержали добру освіту за кордоном, виховуючись на західній культурі. Якщо говорити про Зінаїду Олександрівну, то не можна сказати, в якій сфері вона не була обдарованою.

З дитинства Зінаїда Олександрівна привчилася «до форм ідеальних», була вихована в найосвіченіших традиціях на енциклопедистах і французьких класиках, досконало володіла французькою, італійською, англійською мовами, знала грецьку, латину. У неї був літературний талант, вона була прекрасною співачкою. Її рідкісним за красою голосом захоплювався італійський композитор Россіні. «Співає, як ангел», – говорив князь П. В’яземський.

Якби вона і не була такого високого походження, все одно, без сумніву, виявила б себе. Красуня, яка володіла блискучим розумом, тонка цінителька і покровителька мистецтв, вона складала музику, ставила опери, де виступала в головних ролях, писала вірші та прозу, захоплювалася живописом. У 1811 році Зінаїда Олександрівна одружилася з Микитою Григоровичем Волконським, рідним братом майбутнього декабриста Сергія Григоровича Волконського. Почалася війна з Наполеоном.

Граф Микита Григорович був флігель-ад’ютантом Олександра 1. Свекруха і зовиця Зінаїди Олександрівни були фрейлінами імператриці, і Зінаїда Олександрівна стає наближеною до імператорського двору. Олександр 1 був захоплений її красою, розумом, благородством і називав «чарівною прикрасою» свого двору. Дружба, що виникла між ними, збереглася до кінця життя імператора. Свідоцтва цих відносин – листи, які були опубліковані.

Знаходячись в царській свиті і супроводжуючи Олександра 1 під час його закордонних походів, Зінаїда Олександрівна побувала в Лондоні і Парижі, брала участь в торжествах Віденського і Веронського конгресів, де святкувалася перемога над Наполеоном. Княгиня підкорила Європу своїми сценічними і музичними даруваннями.

Повернувшись до Росії, Зінаїда Олександрівна незабаром залишає світське життя, присвятивши себе вихованню сина. Вона захоплюється історією стародавньої Русі і Скандинавії, народними обрядами і піснями. Одержані знання допомагають їй в створенні історичних повістей «Слов’янська картина V століття», «Оповіді про Ольгу». З літературних творів княгині відомі також «Чотири новели», музична драма у віршах «Жанна д`Арк» та інші. У 1824 році княгиня З.А. Волконська переїздить до Москви та оселяється в будинку на Тверській.

Вона перетворила будинок на справжній храм мистецтв: розмістила в ньому колекцію батька, де були «оригінали і копії славетних творів живопису і скульптури», стіни кімнат були прикрашені «фресками в стилі різних епох». Княгиня З.А. Волконська влаштовувала у себе в будинку літературно-музичні вечори, які нагадували більше академію мистецтв; там також часто виступали кращі музики і співаки італійської опери. У будинку бували А. Пушкін, В. Жуковський, П. В’яземський, Ф. Тютчев, Д. Давидов, В. Одоєвський, О. Тургенєв, О. Аляб’єв і багато інших.

Після повернення О. Пушкіна з Михайлівського заслання Зінаїда Олександрівна у присутності поета виконала його елегію «Згасло денне світило» на музику І. Генішта. У травні 1827 року О.С. Пушкін подарував З.А. Волконській поему «Цигани», що вийшла в світ, супроводжуючи її захопленим віршованим присвяченням княгині «Серед розсіяної Москви»;«Цариця муз і краси…». Ці пушкінські рядки, які глибоко і лаконічно визначили суть її особи, тепер завжди звучать поряд з ім’ям княгині З.А. Волконської.

Зінаїда Олександрівна важко переживала події 1825 року. Вона не приховувала своїх симпатій до декабристів, серед яких було багато її рідних і друзів. Вона бере діяльну участь в долі своєї кузини Катерини Трубецької, дружини декабриста Сергія Трубецького, яка першою поїхала до Сибіру за чоловіком у заслання.

У грудні 1826 року Зінаїда Олександрівна влаштувала музичний вечір за участю італійських співаків на честь своєї невістки Марії Волконської, вродженої Раєвської. Відкрите вшановування дружини декабриста, яка виїжджала вслід за чоловіком до Сибіру, було своєрідним актом громадянської мужності.

Був там і О. Пушкін. Через декілька десятиріч Марія Миколаївна згадувала про зустріч з поетом у своїх «Записках»: «Тут був і Пушкін, наш великий поет; я його давно знала: мій батько поселив його в той час, коли його переслідував імператор Олександр 1… Пушкін цього ніколи не забував… і до всіх нас мав почуття глибокої відданості».

Поет не приховував свого співчуття до декабристів і був сповнений найщирішого захоплення вчинком мужніх жінок, які обрали собі долю добровільних вигнанок. О.С. Пушкін не встиг передати з Марією Миколаївною Волконською-Раєвською своє послання до декабристів. Знамените «В глибині сибірських руд» привезе пізніше Олександрина Муравйова.

Про «талант добра і душевної чуйності» З.А. Волконської говорили всі, хто її знав. У будинку княгині знайшов найтепліший і найпривітніший прийом польський поет засланець Адам Міцкевич. Пізніше, ціною великих зусиль, вона домоглася для нього дозволу на виїзд з Росії. З.А. Волконська оточила турботою і увагою сліпого поета Івана Козлова, допомагала багатьом поетам і художникам у Москві, а пізніше – в Італії. Користуючись особливою прихильністю до неї царя Олександра 1, Зінаїда Олександрівна часто зверталася до нього з різними проханнями про допомогу тим, хто її потребував.

Княгиня Зінаїда Олександрівна Волконська була автором багатьох творчих задумів. Серед різних її вчинків можна відзначити і пропозицію заснувати товариство «Патріотична бесіда» з виданням щомісячного журналу французькою мовою, щоб знайомити європейців з російською культурою, пам’ятками російської старовини. З.А. Волконська була і автором проекту створення в Москві «Естетичного музею» при Московському університеті.

Княгиня З.А. Волконська була першою жінкою, вибраною Почесним членом Товариства російської історії та старовини і Товариства любителів російської словесності при Московському університеті, незважаючи на те, що оволоділа досконало російською мовою тільки в 30 років.

У 1829 році З.А. Волконська виїхала до Риму, де її вілла стає своєрідним центром російської культури. У її будинку знаходили дах і підтримку багато письменників і художників, які приїжджали з Росії, серед них були Н. Гоголь, Д. Брюллов, А. Іванов. У саду своєї вілли вона влаштувала Алею спогадів – «Алею друзів», де поставила пам’ятні стели дорогим їй людям. Серед них була і стела О.С. Пушкіну – перший пам’ятник великому поету Росії (1839). Зараз ця Алея знаходиться, на жаль, на території приватного володіння.

Померла З.А. Волконська в 1862 році в Римі, де й похована в церкві святих Вікентія і Анастасії на площі Треві разом з чоловіком і сестрою. Ім’я княгині З.А. Волконської залишилося не тільки в російській, але і в європейській культурі.