Незвичайне хобі канадця Джорджа Коуроуніса не для боягузів: він полює за ураганами. Більше 10 років Коуроуніс знімав урагани, торнадо, пустинні мусони, грозу й піщані торнадо по всій Канаді й Сполучених Штатах.
#img_right#Він знімав у безпосередній близькості вихори торнадо в Оклахомі й вулкан Ерт Ель, розташований в низині Данакіль в Ефіопії, найгарячішому місці у світі. Він був тут як тут, коли ураган Катріна в 2005 році спустошив північну частину узбережжя Мексиканської затоки США.
Ці стихійні явища й досліди Коуроуніса під час зйомок, лягли в основу шестисерійного фільму, прем’єра якого відбулася 6 березня на канадському каналі OLN. Цей фільм «Бурхлива планета» розповідає про пригоди Коуроуніса, оскільки він і його колеги подорожують туди, де природа демонструє свій характер.
«Я вважаю себе певною мірою дослідником, і їду в ті місця, які вкрай нестабільні, туди, де ураган обрушується на місто, або вивергається вулкан», – говорить Коуроуніс, котрий у даний час працює над фільмом про сніжну лавину в горах Селкерк у Британській Колумбії.
Лісові пожежі є ще однією природною стихією, яка потрапляє в поле зору камери Коуроуніса. Йому вдалося відзняти для фільму несамовиті пожежі в різних частинах Північної Америки. У 2003 році він зафіксував великі пожежі в Келовна й у вересні минулого року в Тандер-Бей, під час найсильнішої за останні два десятиліття лісової пожежі в регіоні.
Разом із режисером і продюсером «Бурхливої планети» Пітером Роуе, Коуроуніс пролетів у вертольоті над величезним полум’ям, знімаючи пожежників, які з іншого вертольота поливали ліс желеподібним газоліном.
«Іноді вам доводиться боротися з вогнем за допомогою вогню, для цього створюється штучна контрольована пожежа. Полум’я, напевно, футів на 200 було вище за дерева. Було так жарко, що коли я забрав камеру, яка була розташована зовні, у вертоліт, до неї не можна було доторкнутися».
У першій серії «Бурхливої планети» Джордж відвідує Оклахома Сіті – столицю сумно відомої Алеї торнадо. За рік близько 1000 торнадо обрушилося на США, і багато з них у районі Алеї торнадо. «Град там може бути розміром із бейсбольні м’ячі, – говорить Коуроуніс, – украй небезпечним.
Коли йде такий великий град, ми намагаємося якнайшвидше знайти притулок, тому що він може пошкодити вашу машину й убити вас. На щастя, великий град не часте явище, він трапляється, можливо, один або двічі разів у рік».
Коуроуніс не кидається в ці урагани, не підготувавшись. Його «шторммобіль» оснащений радіозв’язком і датчиком атмосферного тиску з антеною на даху, приладами для вимірювання сили вітру, і температури повітря, комп’ютерною навігаційною системою, і метеорологічною картою радіолокації.
Поки ураган Катріна прокладав свій смертельний шлях до північної частини узбережжя Мексиканської затоки, Коуроуніс і його напарник, мисливець за ураганами Марк Робінсон, без зупинки їхали від Торонто до Галфпорту, штат Міссісіпі. Вони стежили за ураганом протягом кількох днів і знали, що той повинен був обрушитися на узбережжі Нового Орлеану.
Мисливці за ураганами відсиджувалися в багатоповерховому, армованому сталлю, бетонованому гаражі на набережній океану, яка виявилася однією з найбільш постраждалих областей. Коли потоки води почали підніматися вище рівня землі, вантажівку перемістили на декілька поверхів вище.
«Напередодні вночі ми не спали, тому що знали, наскільки сильним буде шторм, – говорить Коуроуніс. – Це, безумовно, був найсильніший ураган, який я коли-небудь переживав, і коли він, нарешті, наступного ранку, обрушився на берег, то, неначе міксер, усе збивав впродовж восьми годин – був сильний вітер, багато води й літаючих уламків».
Для його друга Робінсона охота за ураганами перетворилася на своєрідну терапію. Раніше він страждав від депресії, але після того, як почав стикатися із природою в найбільш диких її проявах, то виявив, що його депресія зникла. Він супроводжує Джорджа в багатьох його пригодах.
Коуроуніс говорить, що завжди планує дорогу для відступу, тому запасає детальні карти й глобальні системи навігації. У нього є правило: не має значення, наскільки захоплюючий ураган або наскільки чудовий шторм, якщо хто-небудь потребує допомоги, зйомку урагану припиняють.
Щоб зробити зйомку діючого вулкана Ерт Ель в Ефіопії, Коуроуніс повинен був подолати 25 кілометрів найжаркішої у світі пустелі. Після того, як він одягнув алюмінієвий термотривкий костюм, його опустили на мотузці на 20 метрів униз на вкриту кіркою поверхню озера лави. Коли він там ходив, вулканічне покриття проламалося в нього під ногами, і він почав тонути, що змусило трохи похвилюватися.
«Все відбувалося немов би на іншій планеті, було таким ворожим, – сказав Коуроуніс. – Наявність отруйного газу нагадує Венеру або Марс».
У всіх ризикованих ситуаціях він не втрачав самовладання, не покладався на щасливий збіг обставин і зберігав здорову повагу до могутності матінки-природи. «Я ризикую, але ризик прорахований», – говорить він.
Ось чому під час грози він робить більшість зйомок із вантажівки.
«У торнадо ви можете бачити напрям, у якому воно йтиме, і ви можете передбачити, що відбуватиметься. Але із грозою все відбувається настільки швидко, що ви не встигнете почути гуркіт грому від блискавки, яка вас уб’є», – відмітив Джордж.
Відзнятий Коуроунісом матеріал був показаний на багатьох телеканалах, і впродовж останніх декількох років автор зробив більше 65 виступів у новинах Північної Америки, які почали переймати його досвід.
Те, що почалося як хобі, тепер стало повноцінною роботою для пристрасного мисливця за ураганами. Він жартує, що коли кліматичні зміни підуть повним ходом, в екстремальних погодних явищах, якими він займається, не буде нестачі.
«Зараз, справді, хороший час для цього, тому що більше стало екстремальних погодних явищ. Підвищення розуміння й залучення людини до того, на що здатна матінка-природа, можливо, зможе дати людям можливість краще підготуватися до майбутнього», – додав Коуроуніс.
