Blog

Весь світ був шокований фактами вилучення органів у живих людей, послідовників духовної практики Фалуньгун, що знаходяться у концтаборі Суцзятунь поблизу міста Шеньян. Можливо, це одна з найжахливіших трагедій в історії людства. Багато людей не можуть повірити і уявити, що таке дійсно відбувається в Китаї. Західне суспільство має суворі вимоги і стандарти при трансплантації органів. Крім того, є загальні для всіх країн медичні норми.

#img_left#Міжнародне суспільство відчуває постійний брак органів для трансплантації, особливо нирок, оскільки після вилучення вони здатні зберігати життєздатність тільки 48 годин. Зазвичай пацієнти можуть отримати їх тільки тоді, коли вони підходять до їх внутрішніх тканин. Якщо не підходить, то нова нирка може не пристосуватися до організму. Очікування, зазвичай, триває протягом багатьох років. Чому при такій кількості вилучених у живих послідовників Фалуньгун органів у Суцзятунь, кількість лікарень, що спеціалізуються на трансплантації нирок, обмежена. Китайський і західний медичний центр лікування тромбозу є тільки другою з цієї спеціалізації лікарнею. Але чи можуть вони робити такі операції?

Інше питання полягає у тому, чи можуть неспеціалізовані лікарні на материковому Китаї пересаджувати нирки або інші органи. ЗМІ повідомили, що велика кількість людей з-за кордону спеціально їздили до Китаю, щоб зробити операцію з пересадки нирок. Найбільша вигода у тому, що пацієнтові не потрібно довго чекати відповідної нирки, найкоротший час очікування – два тижні. В даний час повідомлення про швидку трансплантацію нирок на материковому Китаї рекламуються у Японії і країнах Південно-східної Азії.

Великій кількості китайських чиновників, бізнесменів, відомих акторів і актрис, інших знаменитих і багатих людей дуже швидко роблять трансплантацію нирки на материковому Китаї. Досвідчені медичні аналітики говорять, що, найімовірніше, Китай є постачальником нирок з живих тіл. Для багатьох ясно, що отримати хорошу, якісну нирку інакше просто неможливо.

Реклама про швидку пересадку з’являється у громадських місцях і оголошеннях у різних провінціях і містах материкового Китаю. «Ви хочете зробити трансплантацію нирки?», «Ми можемо негайно забезпечити вас новою ниркою!». Люди на материку говорять, що Китай тепер пересаджує нирки, неначе лікує звичайні хвороби. Навіть у звичайних лікарнях міст і сіл можуть робити це. Доктори і навіть некваліфіковані фахівці у цій галузі роблять велику кількість таких операцій у приватних умовах.

Політика КПК передбачує, що за побиття послідовників Фалуньгун, і навіть за їх смерть немає ніякої відповідальності. Фактично, їх можуть незаконно заарештувати, щоб забезпечити живого донора.

Головний телеканал провінції Гуандун випустив програму «Перспективи суспільства» про мешканця Гонконгу Ван Няньвеня, який їздив у Гуаньчжоу на операцію з трансплантації нирки. Ця програма повинна була підняти тривогу серед тих, хто читає такі оголошення і має сумніви щодо вилучення органів у живих людей у Суцзятунь.

Ми продовжуватимемо повідомляти новини з цієї проблеми, і сподіваємося, що люди з різних провінцій, що мають свідоцтва, зможуть викрити міжнародному співтовариству ці безжальні дії.

У Гонконзі ті, хто страждає на захворювання нирки на останній стадії, повинні чекати в середньому 7-8 років. Проте 52-х річний мешканець Гонконгу Ван Няньвень, у пошуках нирки поїхав у Гуанчжоу і це зайняло один місяць. З Гонконгу у Гуанчжоу він відправився сповнений надій, чекаючи довгожданого зцілення. 16 днів він провів у лікарні після операції з трансплантації нирки з надією, але покинув цей світ у величезних стражданнях.

Ван страждав від захворювання нирки протягом десяти років. На четвертому році його захворювання загострилося. На дев’ятому році погіршення стану, примусило його залишити роботу і знаходитися вдома. 23 травня 2003 року він поїхав у перший філіал лікарні при університеті ім. Сунь Ят-Сена у провінції Гуандун (відому як лікарня Чжуншань) для постановки діагнозу. Чжу Лан‘їн, директор хірургічного відділення ниркових захворювань, повністю дослідила і протестувала його. Був проведений пошук «відповідної нирки», і проведена операція з трансплантації.

29 травня 2002 року сім’я Вана отримала результати тестів. Ван Няньвень і його син зустрілися з Чжу Лан‘їн знов. Чжу сказала, що у неї дуже багато пацієнтів цього дня і запропонувала їм призначити зустріч на інший інший день. Батько і син чекали Чжу Лян‘їн у лікарні Синьцяо у палаті № 601. Вони дали їй 3000 гонконгських доларів та інші подарунки. Чжу Лан‘їн з посмішкою сказала: «Зберігайте спокій!»

Складна операція у провінційній лікарні

26 червня 2002 року Чжу Ланьін повідомила Ван Няньвеню про те, що нирка доставлена, і йому негайно потрібно їхати у лікарню, інакше нирка належатиме іншому пацієнтові. Сім’я Вана відразу ж приїхала у Гуанчжоу, але була вражена примітивним устаткуванням в гуанжоуській лікарні Яньлін.

Побачив сумніви сім’ї, Чжу пояснила, що операція повинна проводитися тут, оскільки їх лікарня знайшла цю нирку і не хоче передавати її іншим. Вона сказала, що лікарня Яньлін і лікарня Чжуншань контактують між собою, і доктор Чен Ганн з лікарні Чжуншань міг би виконати цю операцію. У лікарні Чжуншань одна з медсестер обслуговує одночасно вісім пацієнтів протягом декількох годин, а медсестри у лікарні Яньлін приділяють увагу кожному пацієнтові і щодня для огляду приходять лікарі з лікарні Чжуншань. Після того, як вони це вислухали, сім’я Вена погодилася зробити операцію у лікарні Яньлін.

У інструкціях лікарні говориться, що пацієнт, який переходить у спеціалізовану лікарню для лікування, повинен спочатку пройти консультацію у лікаря. Якщо пацієнт знаходиться у критичному стані, то потрібно почекати з транспортуванням хворого доти, поки його стан не стабілізується.

Сім’я Вана зустрілася з заступником директора лікарні Яньлін Лі Ваньхуа. Лі негайно наказав персоналу готуватися до операції. При натяку Лі, сім’я Вана негайно витягнула пачки грошей: 2 200 юанів для Чжу Лян‘їн, 3 000 юанів для Чен Гана, 1 000 юанів плюс велику кількість дорогих подарунків для Лі Ваньхуа, 500 юанів для анестезіологів і по 200 юанів для кожного лікаря і медсестер, що чергували вночі.

При підготовці до операції треба провести відповідне обстеження – це загальноприйнята істина. Проте операцію з трансплантації нирки зробили через 30 хвилин, після того, як Вана помістили у лікарню. Перша операція зайняла дві години. Проте тромб у кровоносній судині примусив персонал повторити операцію, і повторна процедура зайняла 3 години 45 хвилин.

Післяопераційний стан Вана став нестійким

Після операції стан здоров’я Вана характеризувався як нестабільний, і з’явилися перші ознаки відторгнення нирки. У лікарні Яньлін відсутнє ультразвукове устаткування, і Вана двічі довелося перевозити на обстеження у Головний воєнізований шпиталь міліції провінції Гуандун. Часті переїзди і втома негативно позначаються на здоров’ї післяопераційного хворого, а також збільшується вірогідність зараження ран. При переїздах між лікарнями Вана супроводжував тільки один лікар, що підтримував мішок з киснем.

Стан Вана погіршувався з кожним днем. Результати тесту третього ультразвукового обстеження у лікарні Чжуншан показали наявність некрозу тканин (омертвіння). Відсутність належного медичного догляду, невірний підбір медикаментів і сумнівна кваліфікація лікарів спричинили за собою це важке ускладнення.

Вранці 12 липня 2002 року Ван був покладений на діаліз, призначений Чжу Лан‘їн (найчастіше терапія діалізом проводиться до трансплантації, що дозволяє зменшити вираженість уремії, анемії, порушень електролітного і кислотно-основного стану, а також понизити ризик можливих оперативних втручань. Діаліз – це процес фільтрації рідини через мембрану, який використовується для очищення крові від продуктів обміну і регуляції її хімічного складу).

У цей час його стан був стійким, а свідомість ясна. Чжу сказала, що у пацієнта високий вміст сечовини у крові і тому він потребує трьох годин діалізу. Проте після тридцятихвилинної процедури тиск крові Вана став знижуватися. Через дві години медсестра зупинила діаліз через надзвичайно низький тиск, рана раптово роздулася, і стан здоров’я Вана став критичним. Відсутність у лікарні реанімаційного устаткування і засобів інтенсивної терапії спричинили за собою смерть хворого.

Звідки взялася нирка?

Пізніше сім’я Вана запитала Чжу Ляньін: «Чому зі всіх пацієнтів у лікарні Яньлін помер тільки Ван Няньвень?» «Важко передбачити успішний результат операції, це нормально навіть для таких великих лікарень, як лікарня Чжуншань», – відповіла Чжу.

У довідці з лікарні повідомлялося, що походження і стан нирки невідомо, а оскільки нирка має сумнівне походження, лікарня не відповідає за результат операції.

Кореспондент видання Next Magazine з Гонконгу відвідав всі лікарні у місті Дунгуан і виявив, що устаткування там спеціалізоване. Лікар з центру трансплантації нирок признався, що більшість його пацієнтів приїжджають з Гонконгу, проте джерело донорських органів назвати відмовився.

Чи мала лікарня Яньлін дозвіл на подібну діяльність?

Чи достатньо лікарня Яньлін кваліфікована, щоб проводити подібну діяльність?

Департамент охорони здоров’я провінції Гуандун передбачив критерії для трансплантації нирок:

1. Операції з пересадки нирок можуть робити тільки лікарні третьої категорії кваліфікації;

2. Операція повинна проводитися тільки хірургами – урологами;

3. Головний хірург, відповідальний за операцію, повинен мати вищу категорію і досвід роботи в урології не менш п’яти років.

В даний час тільки лікарня Чжуншань у місті Гуанчжоу, яка оцінюється як кваліфікована лікарня третьої категорії, може робити такі складні операції. Лікарня Яньлін навіть не досягає кваліфікації другого рівня, тому і не може виконувати операції такої складності.

Після операції, ультразвуковий тест для Вана Няньвена був двічі зроблений у Головному військовому шпиталі міліції у лікарні Чжуншань (тест FK 506). Це доводить, що у лікарні Яньлін немає устаткування, необхідного для операції з трансплантації нирки.

Один з кореспондентів Next Magazine відвідав лікарню Яньлін. При вході у хол лікарні він відчув сильний неприємний запах. Освітлення у внутрішній частині лікарні було тьмяним, підлога брудною і всюди видно завали старого і зламаного устаткування. Постільна білизна була старою, залізні ліжка покриті іржею. При уважному огляді виявили, що навіть медичні візки були іржаві.

Серед медперсоналу, залученого до цієї операції, був Лі Ваньхуа. Він не мав хірургічної ліцензії, але провів цю операцію. Лю Цінхуа, яка робила діаліз крові, була простим лікарем згідно інформації у її сертифікаті. Чжу Лан‘їн, Чен Ганн, У Пейгень, У Цинжуй, так звані «лікарі-візитери», фактично приходили тільки через гроші, і не входили до медичного персоналу лікарні Яньлін.

Основний стандарт, випущений відділом охорони здоров’я провінції Гуандун, свідчить, що хірург, який виконує трансплантацію нирки, повинен мати кваліфікацію уролога. Проте жоден з лікарів, включаючи і головного хірурга, не мали цієї кваліфікації. Головний хірург Чен Ган значився у списку персоналу лікарні Чжуншань як пластичний хірург і не мав ліцензії, щоб робити операцію з трансплантації нирки.

Оскільки лікарня Яньлін не мала відповідної кваліфікації, Департамент охорони здоров’я зажадав від них пройти ліцензування з хірургії.

Щодо того, чи може лікарня робити такі операції чи ні, повинно бути чітко зазначено у медичній ліцензії. Рішення на проведення операції Вана було ухвалене персоналом лікарні, не беручи до уваги те, що у лікарні відсутні відповідні вимоги (умови та медичне обладнання).

Поки що тільки Next Magazine і програма головного ТБ Гуандун «Перспективи суспільства» повідомили про цей випадок. Іншим китайським ЗМІ заборонили повідомляти про цей інцидент. Сім’я жертви зіткнулася з відмовою розгляду цієї справи, куди б вони не зверталися. Вони сподіваються знайти правосуддя іншими засобами.

Цзи Да, Юе Юнь. Велика Епоха

Весь світ був шокований фактами вилучення органів у живих людей, послідовників духовної практики Фалуньгун, що знаходяться у концтаборі Суцзятунь поблизу міста Шеньян. Можливо, це одна з найжахливіших трагедій в історії людства. Багато людей не можуть повірити і уявити, що таке дійсно відбувається в Китаї. Західне суспільство має суворі вимоги і стандарти при трансплантації органів. Крім того, є загальні для всіх країн медичні норми.

#img_left#Міжнародне суспільство відчуває постійний брак органів для трансплантації, особливо нирок, оскільки після вилучення вони здатні зберігати життєздатність тільки 48 годин. Зазвичай пацієнти можуть отримати їх тільки тоді, коли вони підходять до їх внутрішніх тканин. Якщо не підходить, то нова нирка може не пристосуватися до організму. Очікування, зазвичай, триває протягом багатьох років. Чому при такій кількості вилучених у живих послідовників Фалуньгун органів у Суцзятунь, кількість лікарень, що спеціалізуються на трансплантації нирок, обмежена. Китайський і західний медичний центр лікування тромбозу є тільки другою з цієї спеціалізації лікарнею. Але чи можуть вони робити такі операції?

Інше питання полягає у тому, чи можуть неспеціалізовані лікарні на материковому Китаї пересаджувати нирки або інші органи. ЗМІ повідомили, що велика кількість людей з-за кордону спеціально їздили до Китаю, щоб зробити операцію з пересадки нирок. Найбільша вигода у тому, що пацієнтові не потрібно довго чекати відповідної нирки, найкоротший час очікування – два тижні. В даний час повідомлення про швидку трансплантацію нирок на материковому Китаї рекламуються у Японії і країнах Південно-східної Азії.

Великій кількості китайських чиновників, бізнесменів, відомих акторів і актрис, інших знаменитих і багатих людей дуже швидко роблять трансплантацію нирки на материковому Китаї. Досвідчені медичні аналітики говорять, що, найімовірніше, Китай є постачальником нирок з живих тіл. Для багатьох ясно, що отримати хорошу, якісну нирку інакше просто неможливо.

Реклама про швидку пересадку з’являється у громадських місцях і оголошеннях у різних провінціях і містах материкового Китаю. «Ви хочете зробити трансплантацію нирки?», «Ми можемо негайно забезпечити вас новою ниркою!». Люди на материку говорять, що Китай тепер пересаджує нирки, неначе лікує звичайні хвороби. Навіть у звичайних лікарнях міст і сіл можуть робити це. Доктори і навіть некваліфіковані фахівці у цій галузі роблять велику кількість таких операцій у приватних умовах.

Політика КПК передбачує, що за побиття послідовників Фалуньгун, і навіть за їх смерть немає ніякої відповідальності. Фактично, їх можуть незаконно заарештувати, щоб забезпечити живого донора.

Головний телеканал провінції Гуандун випустив програму «Перспективи суспільства» про мешканця Гонконгу Ван Няньвеня, який їздив у Гуаньчжоу на операцію з трансплантації нирки. Ця програма повинна була підняти тривогу серед тих, хто читає такі оголошення і має сумніви щодо вилучення органів у живих людей у Суцзятунь.

Ми продовжуватимемо повідомляти новини з цієї проблеми, і сподіваємося, що люди з різних провінцій, що мають свідоцтва, зможуть викрити міжнародному співтовариству ці безжальні дії.

У Гонконзі ті, хто страждає на захворювання нирки на останній стадії, повинні чекати в середньому 7-8 років. Проте 52-х річний мешканець Гонконгу Ван Няньвень, у пошуках нирки поїхав у Гуанчжоу і це зайняло один місяць. З Гонконгу у Гуанчжоу він відправився сповнений надій, чекаючи довгожданого зцілення. 16 днів він провів у лікарні після операції з трансплантації нирки з надією, але покинув цей світ у величезних стражданнях.

Ван страждав від захворювання нирки протягом десяти років. На четвертому році його захворювання загострилося. На дев’ятому році погіршення стану, примусило його залишити роботу і знаходитися вдома. 23 травня 2003 року він поїхав у перший філіал лікарні при університеті ім. Сунь Ят-Сена у провінції Гуандун (відому як лікарня Чжуншань) для постановки діагнозу. Чжу Лан‘їн, директор хірургічного відділення ниркових захворювань, повністю дослідила і протестувала його. Був проведений пошук «відповідної нирки», і проведена операція з трансплантації.

29 травня 2002 року сім’я Вана отримала результати тестів. Ван Няньвень і його син зустрілися з Чжу Лан‘їн знов. Чжу сказала, що у неї дуже багато пацієнтів цього дня і запропонувала їм призначити зустріч на інший інший день. Батько і син чекали Чжу Лян‘їн у лікарні Синьцяо у палаті № 601. Вони дали їй 3000 гонконгських доларів та інші подарунки. Чжу Лан‘їн з посмішкою сказала: «Зберігайте спокій!»

Складна операція у провінційній лікарні

26 червня 2002 року Чжу Ланьін повідомила Ван Няньвеню про те, що нирка доставлена, і йому негайно потрібно їхати у лікарню, інакше нирка належатиме іншому пацієнтові. Сім’я Вана відразу ж приїхала у Гуанчжоу, але була вражена примітивним устаткуванням в гуанжоуській лікарні Яньлін.

Побачив сумніви сім’ї, Чжу пояснила, що операція повинна проводитися тут, оскільки їх лікарня знайшла цю нирку і не хоче передавати її іншим. Вона сказала, що лікарня Яньлін і лікарня Чжуншань контактують між собою, і доктор Чен Ганн з лікарні Чжуншань міг би виконати цю операцію. У лікарні Чжуншань одна з медсестер обслуговує одночасно вісім пацієнтів протягом декількох годин, а медсестри у лікарні Яньлін приділяють увагу кожному пацієнтові і щодня для огляду приходять лікарі з лікарні Чжуншань. Після того, як вони це вислухали, сім’я Вена погодилася зробити операцію у лікарні Яньлін.

У інструкціях лікарні говориться, що пацієнт, який переходить у спеціалізовану лікарню для лікування, повинен спочатку пройти консультацію у лікаря. Якщо пацієнт знаходиться у критичному стані, то потрібно почекати з транспортуванням хворого доти, поки його стан не стабілізується.

Сім’я Вана зустрілася з заступником директора лікарні Яньлін Лі Ваньхуа. Лі негайно наказав персоналу готуватися до операції. При натяку Лі, сім’я Вана негайно витягнула пачки грошей: 2 200 юанів для Чжу Лян‘їн, 3 000 юанів для Чен Гана, 1 000 юанів плюс велику кількість дорогих подарунків для Лі Ваньхуа, 500 юанів для анестезіологів і по 200 юанів для кожного лікаря і медсестер, що чергували вночі.

При підготовці до операції треба провести відповідне обстеження – це загальноприйнята істина. Проте операцію з трансплантації нирки зробили через 30 хвилин, після того, як Вана помістили у лікарню. Перша операція зайняла дві години. Проте тромб у кровоносній судині примусив персонал повторити операцію, і повторна процедура зайняла 3 години 45 хвилин.

Післяопераційний стан Вана став нестійким

Після операції стан здоров’я Вана характеризувався як нестабільний, і з’явилися перші ознаки відторгнення нирки. У лікарні Яньлін відсутнє ультразвукове устаткування, і Вана двічі довелося перевозити на обстеження у Головний воєнізований шпиталь міліції провінції Гуандун. Часті переїзди і втома негативно позначаються на здоров’ї післяопераційного хворого, а також збільшується вірогідність зараження ран. При переїздах між лікарнями Вана супроводжував тільки один лікар, що підтримував мішок з киснем.

Стан Вана погіршувався з кожним днем. Результати тесту третього ультразвукового обстеження у лікарні Чжуншан показали наявність некрозу тканин (омертвіння). Відсутність належного медичного догляду, невірний підбір медикаментів і сумнівна кваліфікація лікарів спричинили за собою це важке ускладнення.

Вранці 12 липня 2002 року Ван був покладений на діаліз, призначений Чжу Лан‘їн (найчастіше терапія діалізом проводиться до трансплантації, що дозволяє зменшити вираженість уремії, анемії, порушень електролітного і кислотно-основного стану, а також понизити ризик можливих оперативних втручань. Діаліз – це процес фільтрації рідини через мембрану, який використовується для очищення крові від продуктів обміну і регуляції її хімічного складу).

У цей час його стан був стійким, а свідомість ясна. Чжу сказала, що у пацієнта високий вміст сечовини у крові і тому він потребує трьох годин діалізу. Проте після тридцятихвилинної процедури тиск крові Вана став знижуватися. Через дві години медсестра зупинила діаліз через надзвичайно низький тиск, рана раптово роздулася, і стан здоров’я Вана став критичним. Відсутність у лікарні реанімаційного устаткування і засобів інтенсивної терапії спричинили за собою смерть хворого.

Звідки взялася нирка?

Пізніше сім’я Вана запитала Чжу Ляньін: «Чому зі всіх пацієнтів у лікарні Яньлін помер тільки Ван Няньвень?» «Важко передбачити успішний результат операції, це нормально навіть для таких великих лікарень, як лікарня Чжуншань», – відповіла Чжу.

У довідці з лікарні повідомлялося, що походження і стан нирки невідомо, а оскільки нирка має сумнівне походження, лікарня не відповідає за результат операції.

Кореспондент видання Next Magazine з Гонконгу відвідав всі лікарні у місті Дунгуан і виявив, що устаткування там спеціалізоване. Лікар з центру трансплантації нирок признався, що більшість його пацієнтів приїжджають з Гонконгу, проте джерело донорських органів назвати відмовився.

Чи мала лікарня Яньлін дозвіл на подібну діяльність?

Чи достатньо лікарня Яньлін кваліфікована, щоб проводити подібну діяльність?

Департамент охорони здоров’я провінції Гуандун передбачив критерії для трансплантації нирок:

1. Операції з пересадки нирок можуть робити тільки лікарні третьої категорії кваліфікації;

2. Операція повинна проводитися тільки хірургами – урологами;

3. Головний хірург, відповідальний за операцію, повинен мати вищу категорію і досвід роботи в урології не менш п’яти років.

В даний час тільки лікарня Чжуншань у місті Гуанчжоу, яка оцінюється як кваліфікована лікарня третьої категорії, може робити такі складні операції. Лікарня Яньлін навіть не досягає кваліфікації другого рівня, тому і не може виконувати операції такої складності.

Після операції, ультразвуковий тест для Вана Няньвена був двічі зроблений у Головному військовому шпиталі міліції у лікарні Чжуншань (тест FK 506). Це доводить, що у лікарні Яньлін немає устаткування, необхідного для операції з трансплантації нирки.

Один з кореспондентів Next Magazine відвідав лікарню Яньлін. При вході у хол лікарні він відчув сильний неприємний запах. Освітлення у внутрішній частині лікарні було тьмяним, підлога брудною і всюди видно завали старого і зламаного устаткування. Постільна білизна була старою, залізні ліжка покриті іржею. При уважному огляді виявили, що навіть медичні візки були іржаві.

Серед медперсоналу, залученого до цієї операції, був Лі Ваньхуа. Він не мав хірургічної ліцензії, але провів цю операцію. Лю Цінхуа, яка робила діаліз крові, була простим лікарем згідно інформації у її сертифікаті. Чжу Лан‘їн, Чен Ганн, У Пейгень, У Цинжуй, так звані «лікарі-візитери», фактично приходили тільки через гроші, і не входили до медичного персоналу лікарні Яньлін.

Основний стандарт, випущений відділом охорони здоров’я провінції Гуандун, свідчить, що хірург, який виконує трансплантацію нирки, повинен мати кваліфікацію уролога. Проте жоден з лікарів, включаючи і головного хірурга, не мали цієї кваліфікації. Головний хірург Чен Ган значився у списку персоналу лікарні Чжуншань як пластичний хірург і не мав ліцензії, щоб робити операцію з трансплантації нирки.

Оскільки лікарня Яньлін не мала відповідної кваліфікації, Департамент охорони здоров’я зажадав від них пройти ліцензування з хірургії.

Щодо того, чи може лікарня робити такі операції чи ні, повинно бути чітко зазначено у медичній ліцензії. Рішення на проведення операції Вана було ухвалене персоналом лікарні, не беручи до уваги те, що у лікарні відсутні відповідні вимоги (умови та медичне обладнання).

Поки що тільки Next Magazine і програма головного ТБ Гуандун «Перспективи суспільства» повідомили про цей випадок. Іншим китайським ЗМІ заборонили повідомляти про цей інцидент. Сім’я жертви зіткнулася з відмовою розгляду цієї справи, куди б вони не зверталися. Вони сподіваються знайти правосуддя іншими засобами.

Цзи Да, Юе Юнь. Велика Епоха

Інформація про концтабір Суцзятунь шокувала всіх китайців. Я отримую все більше і більше телефонних дзвінків і повідомлень від людей з Китаю і зарубіжних країн, що запитують мене про це. Якщо комуністичний режим зберігатиме мовчання про цю жахливу справу, тоді, незважаючи на те, що інцидент у Суцзятунь ще не розкритий, він завдасть смертельного удару владі КПК.

Компартія завжди заявляла про свій внесок у кожну хорошу справу, якої, насправді, не здійснювала. Вона завжди стверджувала, що кожна погана справа, зроблена нею, теж хороша. На КПК лихословлять за скоєні злочини, але вона спокійно на це реагує, інакше було б неймовірним, це начебто сонце зійшло на заході.

Суцзятунь це не дрібниці. Якщо це тільки чутки, тоді  звинувачення, що виносяться владі компартії, суттєві. КПК звинувачується у здійсненні антигуманних дій і геноциді. Коли такий інцидент трапився, стало неможливо не обговорювати варіанти вирішення цієї ситуації. Кілька років тому за часів кризи верхівка КПК часто говорила: "Брати під контроль надзвичайні ситуації". Але у цьому випадку вона мовчала більше десяти днів. Це показує, що вони теж розгублені, побоюючись що-небудь сказати з цього приводу.

Режим КПК повинен бути засуджений за злочини проти людства і за геноцид у таборі Суцзятунь, але це не означає, що кожна людина, що знаходиться у верхівці влади КПК, була втягнена у це. Те, що вищі чиновники довгий час не реагували на таку шокуючу подію, яка стосується виживання партії, це не зовсім погано. У минулому, коли справа стосувалася загрози існування партії, керівництво КПК, зазвичай, показувало виняткову єдність. Незважаючи на те, чи було це скоєно, їх перша реакція завжди заперечувати, при цьому звинуватити "людей, що мають приховані мотиви, які злим чином атакують" партію і владу. Якщо у цьому випадку влада зможе швидко зреагувати, то це чітко вказує на дві ситуації. По-перше, впевненість, що вони можуть вирішити цю кризу; по-друге, швидкість єдиного ухвалення рішення кризи. Історія показує, що, одного разу, узявши під контроль ситуацію, вони завжди претендують на всю славу з погашення кризи.

Мовчання про інцидент у Суцзятунь затягнулося так надовго, що це вказує хоча б на те, що є очевидні розбіжності, як вирішити цю ситуацію і вони ще не прийшли до єдиної згоди про ухвалення відповідальності за це. По-друге, кожен усвідомлює, що якщо інцидент у Суцзятунь буде доведений, тоді злочинцями повинна бути менша частина внутрішньої верхівки КПК. Очевидно, що інші не хочуть нести на собі тягар поганої слави від вбивства своїх громадян. По-третє, суд над злочинцями проти людства і геноциду; всі, хто були причетні до інциденту у Суцзятунь, будуть виявлені і покарані у міжнародному суді, але це те, що влада КПК не може вирішити традиційним шляхом.

Одного разу два звинувачення будуть пред’явлені, почнеться міжнародний судовий розгляд і навіть верхівка влади не зможе уникнути суду. Наочним прикладом є колишній президент Югославії Мілошевіч. Якщо верхівка режиму КПК намагається приховувати злочини у Суцзятунь як колективна група, тоді кожен буде засуджений як виконуючий активну роль у цьому кримінальному злочині. Поза сумнівом, це буде смертельним жахом для кожного чиновника КПК. Кожен чиновник КПК винен і думатиме про це.

Коли інцидент у Суцзятунь буде доведено, це стане найколосальнішою трагедією для людства, незважаючи на те, скільки в результаті слідства буде покарано злочинців.

Принаймні, судячи з мовчання влади, це (їх мовчання) вказує, що більшість з них у верхівці КПК ще мають совість. Вони сподіваються на прекрасне майбутнє для себе і своєї сім’ї. Це перший раз, коли їх совість не задушена партійною природою. Принаймні, такий висновок сьогодні можливий. Чи зможуть вони вистрибнути з "партійного човна", який швидко ковзає над глибокою прірвою жорстокого геноциду у Суцзятунь, залежить від того, наскільки вони усвідомлюють свою совість і природу людини у цю критичну мить.

Вони не можуть мовчати завжди! Правда обов’язково буде розкрита всьому світові! В даний момент Небо все ще дає останній шанс кожному чиновникові КПК – мати хороше майбутнє.

Сьогодні секретна поліція слідує за мною на дистанції. Кількістьмашин, що стежать за мною, теж помітно зменшується. Після обіду колишні колеги моєї дружини у Сіньцзяні приїхали до нас у Пекін. Для їх безпеки ми зустрічалися у ресторані. Принаймні, було три секретних поліцейських машини, які слідували за нами на великій дистанції. Коли ми увійшли до ресторану, вони припаркувалися на протилежній стороні і спостерігали за нами з машин. Вони не входили за нами у ресторан. Після обіду ми спустилися і бачили їх знов, вони спостерігали за нами зі своїх машин, які стояли в ряд, на тому ж самому місці. І знову вони слідували за нами неквапливо на відстані і стежили до самого будинку. Порівнюючи з попереднім разом, цей раз "цивілізованіший".

Написано 23 березня, у своєму будинку в Пекіні під наглядом секретної поліції.

Гао Чжішен. Спеціально для Великої Епохи

Інформація про концтабір Суцзятунь шокувала всіх китайців. Я отримую все більше і більше телефонних дзвінків і повідомлень від людей з Китаю і зарубіжних країн, що запитують мене про це. Якщо комуністичний режим зберігатиме мовчання про цю жахливу справу, тоді, незважаючи на те, що інцидент у Суцзятунь ще не розкритий, він завдасть смертельного удару владі КПК.

Компартія завжди заявляла про свій внесок у кожну хорошу справу, якої, насправді, не здійснювала. Вона завжди стверджувала, що кожна погана справа, зроблена нею, теж хороша. На КПК лихословлять за скоєні злочини, але вона спокійно на це реагує, інакше було б неймовірним, це начебто сонце зійшло на заході.

Суцзятунь це не дрібниці. Якщо це тільки чутки, тоді  звинувачення, що виносяться владі компартії, суттєві. КПК звинувачується у здійсненні антигуманних дій і геноциді. Коли такий інцидент трапився, стало неможливо не обговорювати варіанти вирішення цієї ситуації. Кілька років тому за часів кризи верхівка КПК часто говорила: "Брати під контроль надзвичайні ситуації". Але у цьому випадку вона мовчала більше десяти днів. Це показує, що вони теж розгублені, побоюючись що-небудь сказати з цього приводу.

Режим КПК повинен бути засуджений за злочини проти людства і за геноцид у таборі Суцзятунь, але це не означає, що кожна людина, що знаходиться у верхівці влади КПК, була втягнена у це. Те, що вищі чиновники довгий час не реагували на таку шокуючу подію, яка стосується виживання партії, це не зовсім погано. У минулому, коли справа стосувалася загрози існування партії, керівництво КПК, зазвичай, показувало виняткову єдність. Незважаючи на те, чи було це скоєно, їх перша реакція завжди заперечувати, при цьому звинуватити "людей, що мають приховані мотиви, які злим чином атакують" партію і владу. Якщо у цьому випадку влада зможе швидко зреагувати, то це чітко вказує на дві ситуації. По-перше, впевненість, що вони можуть вирішити цю кризу; по-друге, швидкість єдиного ухвалення рішення кризи. Історія показує, що, одного разу, узявши під контроль ситуацію, вони завжди претендують на всю славу з погашення кризи.

Мовчання про інцидент у Суцзятунь затягнулося так надовго, що це вказує хоча б на те, що є очевидні розбіжності, як вирішити цю ситуацію і вони ще не прийшли до єдиної згоди про ухвалення відповідальності за це. По-друге, кожен усвідомлює, що якщо інцидент у Суцзятунь буде доведений, тоді злочинцями повинна бути менша частина внутрішньої верхівки КПК. Очевидно, що інші не хочуть нести на собі тягар поганої слави від вбивства своїх громадян. По-третє, суд над злочинцями проти людства і геноциду; всі, хто були причетні до інциденту у Суцзятунь, будуть виявлені і покарані у міжнародному суді, але це те, що влада КПК не може вирішити традиційним шляхом.

Одного разу два звинувачення будуть пред’явлені, почнеться міжнародний судовий розгляд і навіть верхівка влади не зможе уникнути суду. Наочним прикладом є колишній президент Югославії Мілошевіч. Якщо верхівка режиму КПК намагається приховувати злочини у Суцзятунь як колективна група, тоді кожен буде засуджений як виконуючий активну роль у цьому кримінальному злочині. Поза сумнівом, це буде смертельним жахом для кожного чиновника КПК. Кожен чиновник КПК винен і думатиме про це.

Коли інцидент у Суцзятунь буде доведено, це стане найколосальнішою трагедією для людства, незважаючи на те, скільки в результаті слідства буде покарано злочинців.

Принаймні, судячи з мовчання влади, це (їх мовчання) вказує, що більшість з них у верхівці КПК ще мають совість. Вони сподіваються на прекрасне майбутнє для себе і своєї сім’ї. Це перший раз, коли їх совість не задушена партійною природою. Принаймні, такий висновок сьогодні можливий. Чи зможуть вони вистрибнути з "партійного човна", який швидко ковзає над глибокою прірвою жорстокого геноциду у Суцзятунь, залежить від того, наскільки вони усвідомлюють свою совість і природу людини у цю критичну мить.

Вони не можуть мовчати завжди! Правда обов’язково буде розкрита всьому світові! В даний момент Небо все ще дає останній шанс кожному чиновникові КПК – мати хороше майбутнє.

Сьогодні секретна поліція слідує за мною на дистанції. Кількістьмашин, що стежать за мною, теж помітно зменшується. Після обіду колишні колеги моєї дружини у Сіньцзяні приїхали до нас у Пекін. Для їх безпеки ми зустрічалися у ресторані. Принаймні, було три секретних поліцейських машини, які слідували за нами на великій дистанції. Коли ми увійшли до ресторану, вони припаркувалися на протилежній стороні і спостерігали за нами з машин. Вони не входили за нами у ресторан. Після обіду ми спустилися і бачили їх знов, вони спостерігали за нами зі своїх машин, які стояли в ряд, на тому ж самому місці. І знову вони слідували за нами неквапливо на відстані і стежили до самого будинку. Порівнюючи з попереднім разом, цей раз "цивілізованіший".

Написано 23 березня, у своєму будинку в Пекіні під наглядом секретної поліції.

Гао Чжішен. Спеціально для Великої Епохи

Серед ранкової роси тонка Волошка не пам’ятала себе. Вона була розчинена у своїй бабусі Природі. Вона росла поза часом, поза тривогами. І юна стеблинка її непомітно тяглась до Піднебіння. А потім щось трапилося: зсередини, поволі закралася тривога, немов щось у ній лякалося можливості якось образити навколишніх своєю непоказністю.

#img_left#Їй хотілося скоріше розпустити над собою ажурну, веселу й прекрасну парасольку бутона, але щось глибоке підказувало, що квапитися не треба, що вона може передчасно розтратити соковитість і переливчастість відтінків. День за днем вона збирала сили, відганяючи майже нав’язливе почуття: «А раптом я так і не наберу достатньо сил, щоб один раз спалахнути всіма своїми можливостями».

Якось ранком прилетів джміль, товстий, як гул, постукав хоботком у переповнений силою бутон і прогудів : «Пора, вже, пора». Джміль полетів, а бутон трохи відкрився, але розпуститися не зважився.

І от один раз трапилося: найніжнішої свіжості, витканий зі світла й сонця, хтозна-звідки виник метелик. Волошка так здивувалася, що спалахнула назустріч пелюстками, у яких змішалися відтінки ранкових туманів, прозорі зоряні сутінки коротких, як змах, ночей, збентежені собою зорі й відблиск грозових хмар.

Метелик миттєво сп’янів волошковою ніжною мужністю й завмер неподалік, прикинувшись пелюстками сновидчеської квітки. (Із психологічного гербарію В. Ахрамовича)

Серед ранкової роси тонка Волошка не пам’ятала себе. Вона була розчинена у своїй бабусі Природі. Вона росла поза часом, поза тривогами. І юна стеблинка її непомітно тяглась до Піднебіння. А потім щось трапилося: зсередини, поволі закралася тривога, немов щось у ній лякалося можливості якось образити навколишніх своєю непоказністю.

#img_left#Їй хотілося скоріше розпустити над собою ажурну, веселу й прекрасну парасольку бутона, але щось глибоке підказувало, що квапитися не треба, що вона може передчасно розтратити соковитість і переливчастість відтінків. День за днем вона збирала сили, відганяючи майже нав’язливе почуття: «А раптом я так і не наберу достатньо сил, щоб один раз спалахнути всіма своїми можливостями».

Якось ранком прилетів джміль, товстий, як гул, постукав хоботком у переповнений силою бутон і прогудів : «Пора, вже, пора». Джміль полетів, а бутон трохи відкрився, але розпуститися не зважився.

І от один раз трапилося: найніжнішої свіжості, витканий зі світла й сонця, хтозна-звідки виник метелик. Волошка так здивувалася, що спалахнула назустріч пелюстками, у яких змішалися відтінки ранкових туманів, прозорі зоряні сутінки коротких, як змах, ночей, збентежені собою зорі й відблиск грозових хмар.

Метелик миттєво сп’янів волошковою ніжною мужністю й завмер неподалік, прикинувшись пелюстками сновидчеської квітки. (Із психологічного гербарію В. Ахрамовича)

Шістдесяті роки минулого 20-го століття ознаменувалися затятою антирелігійною пропагандою, і ніхто з наших викладачів не посмів тоді проговоритися, що цей учений, поряд із професорським званням, мав високий священний сан Архієпископа.

Навіть якби ми про це й довідалися, то навряд чи, зашорені матеріалізмом, з духовністю, сповненою ідеями атеїзму, змогли б оцінити таке сполучення звань. Адже до розуміння Великого треба дорости. Але от прийшов час…

Народився Валентин Феліксович в 1877 році в м. Керчі у дворянській родині. В 1903 році закінчив медичний факультет Київського університету, “маючи на меті бути все життя сільським, мужицьким лікарем, допомагати бідним людям”. У ті роки величезним нещастям у Росії була трахома. Безліч осліплих людей, жертв цієї хвороби, низками ходили по дорогах, просячи подаяння. Випускник університету, маючи вроджене милосердя, визнав за необхідне навчитися в очній клініці операціям на очах.

“Більше того, щоб допомогти більшій кількості хворих, для яких не вистачало місць у клініці, він перетворив свою квартиру в лазарет, – згадувала його сестра, – хворі лежали в кімнатах як у палатах. Валентин лікував їх, а мама кормила”. Цей досвід став у нагоді в подальшому його житті. Не одній сотні сліпих він повертав зір, часом у польових умовах. У тім же 1903 році, з початком російсько-японської війни, Войно-Ясенецький направляється у воєнно-польовий госпіталь біля Чити. Не маючи спеціальної підготовки з хірургії, він (з гарними результатами) відразу став проводити складні операції на кістках, суглобах, черепі.

Після війни молодий лікар завідував міською лікарнею в Симбірській губернії, де став оперувати по всіх розділах хірургії та офтальмології. Уже тоді він зрозумів небезпеку загального наркозу, нерідко перевищуючу небезпеку самої операції й став розробляти досвід місцевої анестезії. Ці роботи зложилися в наукову працю.

В 1916році, живучи в місті Переяславлі, В.Ф. Войно-Ясенецький захистив докторську дисертацію в Москві. Цікавий відклик його опонента під час захисту – професора Мартинова: “Ми звикли до того, що докторські дисертації пишуться звичайно на задану тему, з метою одержання вищих призначень по службі, наукова цінність їх невелика, але коли я читав Вашу книгу, то одержав враження співу птаха, що не може не співати, і високо оцінив її”.

За цю роботу Варшавський університет присуджує йому велику премію “За кращий твір, що прокладає новий шлях у медицині”.

Природжений учений незабаром приступає до іншої роботи з області гнійної хірургії, по якій дуже мало давали знань медичні факультети. Як дослідник він ставить завдання глибокого, самостійного вивчення діагностики й терапії гнійних захворювань. Все це вилилося в написання фундаментальної праці «Нариси гнійної хірургії». «І тоді, – пише вчений, – до мого подиву, у мене з’явилася настирлива думка: коли книга буде написана, на ній буде стояти ім’я єпископа. Бути священиком мені й у сні не снилося, але невідомі шляхи життя нашого цілком відомі всемогутньому Богові вже, коли ми – у чреві матері».

Почалася Перша світова війна.Войно-Ясенецький завідував у Переяславлі госпіталем для поранених, а в 1917 році одержав запрошення в Ташкент на посаду хірурга й головного лікаря великої міської лікарні.

Тут його наздогнала революція зі смутами, заколотами й розстрілами. Працюючи в Ташкенті, професор довідався, що тут існує церковне братерство при соборі. Він став відвідувати збори і, не маючи богословської освіти, проводив там серйозні бесіди, ще не знаючи, що вони стануть початком його величезної проповідницької діяльності в майбутньому. Слухаючи його слова, єпископ Ташкентський і Туркменський Інокентій сказав: «Доктор, Вам треба бути священиком».

«Ці слова я прийняв, як заклик Божий вустами архієрея, і ні хвилини не розмірковуючи, відповів: «Добре Владика, буду священиком, якщо це завгодно Богові». У найближчу неділю, під час літургії професор був присвячений в чин диякона.

Це зробило сенсацію в Ташкенті. Будучи далекими від релігії, не розуміючи його вчинку, до нього прийшов один із професорів з великою групою студентів. «Що зрозуміли б вони, якби я їм сказав, що побачивши блюзнірські карнавали і знущання над Господом нашим Ісусом Христом, моє серце голосно кричало: не можу мовчати!». Через тиждень, у наступну неділю, професор Войно-Ясенецький був рукоположен в ієрея й став батьком Валентином. Це було в 1921 році.

Батькові Валентинові довелося сполучати своє священство із завідуванням кафедрою ‘Топографічної анатомії й оперативної хірургії” у Ташкентському університеті, читанням лекцій студентам і роботою головним хірургом у міській лікарні.

Лектором він був чудовим, слухати його приходило безліч студентів й не тільки з медичних курсів. Професор читав лекції в рясі й із хрестом на грудях. З весни 1923 року підсилилося гоніння на церкву, для її розколу зсередини ДПУ винайшло так звану «живу церкву». Викриваючи «живоцерковство», батько Валентин говорив на допиті в ДПУ: «Христову правду зневажає той, хто, прислужуючись радянській владі, покровом церкви освячує й покриває всі її діяння».

У сан єпископа батько Валентин був рукоположен в 1923 році Собором Ташкентського духівництва. Роблячи цей обряд, преосвященний Андрій (князь Ухтомський) говорив, що хотів дати йому ім’я Цілителя Пантелиймона, але коли побував на літургії й почув його проповідь, то знайшов, що йому набагато більше підходить ім’я апостола, євангеліста, лікаря та іконописця Луки.

Громадянська війна в ці роки в Ташкенті перетворила життя городян у нестерпний кошмар. Лютували малярія, холера, сипний тиф. Голод на Волзі гнав у Туркестан маси голодуючих. Вони покотом лежали на вокзалі, обірвані, покриті вошима. Ідучи на кафедру, професор зустрічав вози, завантажені голими трупами. Хворі й трупи лежали навіть біля лікарняних воріт. Влада ж продовжувала погрози почати в 1917 році різанину, який не видно було кінця.

По всьому Туркестану виловлювали тих, хто мав яке-небудь відношення до колишнього ладу, великих і дрібних чиновників, депутатів Держдуми, офіцерів. Для «колишніх» не було виправдання, їх розстрілювали без суду.

Професор – єпископ Лука ходив по місту в рясі із хрестом, чим дуже дратував начальство. Влада вмовляла його кинути церковну справу, але він не піддавався. Тоді на чолі ЧК стояв латиш Петерс, невблаганно жорстокий і дуже швидкий на вироки з «вищою мірою». Він вирішив влаштувати показовий суд над лікарями і як громадський обвинувач вимовив «громову» промову. Були в ній «білі охвістя контрреволюції» і «явне зрадництво».

Над лікарями нависла загроза розстрілу. Професор Войно-Ясенецький був викликаний на суд як експерт-хірург й відразу безстрашно напав на грізного Петерса. Громив його як круглого невігласа, що береться судити про речі, у яких нічого не розуміє, як безсовісного демагога, що вимагає вищої міри для чесних і сумлінних людей.

Високе положення представника влади вимагало, щоб зухвалий експерт був негайно знищений, принижений, роздавлений. “Скажіть, піп і професор Ясенецький-Войно, як це ви вночі молитеся, а вдень людей ріжете?” – запитує Петерс. Професор відповідає: «Я ріжу людей в ім’я їхнього порятунку, а в ім’я чого ріжете їх Ви, громадянин громадський обвинувач?». Зал зустрів відповідь професора реготом!

Наступне питання, по розрахунках Петерса, повинно було змінити настрій аудиторії: “Як це Ви вірите в бога, піп і професор Ясенецький-Войно? Хіба Ви його бачили, свого бога?”

“Бога я дійсно не бачив, громадянин громадський обвинувач. Але я багато оперував на мозку й, відкриваючи черепну коробку, не бачив там також й розуму. І совісті я там теж не знаходив”. (Дзвіночок голови потонув у реготі залу).

«Справа лікарів» із тріском провалилося. Але арешт самого професора був неминучий. Через два тижні вночі об 11 годині за ним приїхав «чорний ворон» і відвіз у ДПУ. Не пощадили й чотирьох його малих дітей, що залишилися сиротами, тому що їхня мати, дружина професора, померла в 1919році (дітей врятувала медсестра). Так був покладений початок 11 рокам в’язниць і засилань.

Його заарештовували тричі: 1923 рік – Заполярне коло, 1930 рік – Північна Двіна й 1937рік – Красноярський край. Саме головне, що від нього було потрібно – це зречення від сану священика, але офіційно обвинувачували у зв’язках з англійцями, які він здійснював, нібито, через турецький кордон, а також за участь у козачих заколотах.

Розповідаючи про це, Владика з посмішкою помітив: «Я не міг бути учасником козачої змови й діячем міжнародного шпигунства з двох причин: по-перше, це суперечить моїм переконанням, а по-друге, чекісти затверджували, що й на Кавказі й на Уралі я діяв одночасно. Всі мої спроби пояснити їм, що для однієї людини це фізично неможливо, ні до чого не приводили».

Врятуватися від розстрілу й загибелі допомогло йому те, що він був унікальним хірургом, ученим зі світовою популярністю, а також смиренність, сила духу й над всім цим – Бог.

Будучи в засланні, він працював лікарем. В 1940 році, на свій лист до К. Ворошилова із проханням дати йому можливість закінчити роботу із гнійної хірургії, так необхідної для хірургічної практики у воєнно-польових умовах, він одержав дозвіл їхати в Томськ для роботи у великій бібліотеці медичного факультету Університету. За два місяці перечитав всю новітню літературу по гнійній хірургії німецькою, французькою і англійською мовами і, після повернення із заслання, закінчив «Нариси гнійної хірургії».

Наступило літо 1941 року, почалася війна. У заслання до професора в Б. Мурту прилетів головний хірург Красноярського краю й попросив його летіти в Красноярськ, де він і був призначений головним хірургом евакогоспіталю “ 15-15”. Результати його роботи з пораненими були чудові. Наприкінці війни була написана книга «Про пізні резекції при інфікованих пораненнях суглобів».

В 1946 році за цю роботу й «Нариси гнійної хірургії» В.Ф. Войно-Ясенецький одержав Сталінську премію 1-ой ступеня, що майже всю пожертвував дітям – сиротам – жертвам війни.

Синод священників в 1946 році прирівняв лікування поранених до доблесного архієрейського служіння й звів єпископа Луку в сан архієпископа Сімферопольського й Кримського.

Останні шістнадцять років він проробив у Криму, сполучаючи медичну роботу зі священництвом. Проводив лекції серед хірургів, на з’їздах лікарів, проводив консультації хворих, вів безкоштовний прийом на другому поверсі свого архієрейського будинку, куди пішли сотні хворих з усього Криму. Але переслідування церкви знову наростали, і в 1951 році його відлучають від хірургічної практики за приналежність до архієрейського сану.

В 1954 році, після липневої Постанови ЦК КПРС «Про поліпшення науково-атеїстичної пропаганди» почалася нова хвиля гонінь на церкву. Відновили цькування й арешти віруючих, закриття храмів, публічні образи священиків.

Сміливі проповіді архієпископа зберегли «малу череду» віруючих, котра була невразлива ні для якої пропаганди. Навіть невіруючі колеги (ще в більш ранні роки) не могли не бачити високої моральності майбутнього архієпископа. Колишня медсестра Ташкентської лікарні Н.Г. Ніжинська, в 70-х роках згадувала: «У справах, що вимагають морального рішення, Валентин Феліксович поводився так, начебто довкола нього нікого не було. Він завжди стояв перед своєю совістю один, і суд, яким він судив себе, був суворіший будь-якого трибуналу».

Його відношення до хворих було ідеальним. В операційній завжди висіла ікона, якій він молився перед кожною операцією. Він ніколи не брав грошей і на подяку врятованого ним відповідав, що це Бог урятував його руками.

В «Нарисах гнійної хірургії» є таке звертання до лікарів: «Приступаючи до операції треба мати на увазі не тільки черевну порожнину, а всю хвору людину, що так часто, на жаль, у лікарів зветься «випадком». Людина в смертельній тузі й страху, серце в неї тріпотить не тільки в прямому, але й переносному значенні. Тому не тільки виконуйте досить важливе завдання підкріплення серця камфорою або дігаленом, але подбайте про те, щоб позбавити його від важкої психічної травми: виду операційного столу, розкладених інструментів, людей у білих халатах, масках, гумових рукавичках. Подбайте про зігрівання його під час операції, тому що це надзвичайно важливо».

Такою була ця велика людина, що являла собою школу вищого духу й справи. Помер він 11 червня 1961 року, у неділю, коли святкується пам’ять всіх Святих, що просяяли у Землі Російській.

Олена Уртенова. Велика Епоха