Blog

В товаристві „Теена" відбулася зустріч з в’язнями сталінських таборів. Вечір вів Михайло Хейфец – історик та письменник, який прибув в Ізраїль (1980 р.) прямо з Західного Сибіру (4 роки таборів та 2 роки – заслання)…

 

#img_right#Після виселення з Росії Йосифа Бродського (він поїхав у Америку) – видатного поета, лауреата Нобелівської премії по літературі, петербурзький письменник Володимир Марамзін вирішив видати (зрозуміло в „самвидаті") зібрання його творів, а М. Хейфеца попросив написати вступ до його збірки. Було це після введення радянських танків у Чехословаччину, і обійти таку подію Хейфец не міг. КДБ чомусь важливо було добитися від автора покаянного листа про вчинене. Але Михайло відмовився. Захоплює мужність людини: після винесення вироку, коли йому запропонували свободу в обмін на покаяння – він залишився вірним собі: віддав перевагу зоні, але не зрадив принципам!



Зі спогадами про сталінський терор виступили:

Майя Улановська – донька радянського розвідника Олександра Улановського, голови радянської резидентури в США. Після війни його з дружиною посадили. Так що в Маї, як і в мільйонів радянських людей, були свої рахунки з владою. В студентські роки Майя з друзями створили, можливо, одну з перших в ті роки підпільну антисталінську організацію „Союз боротьби за демократичну революцію". Вони не заперечували принципів соціалізму, але вважали, що Сталін їх перекрутив („вороги сталінської системи"!). З 15 учасників „лише 3-х розстріляли", інші відсиділи в таборах по багато років; але, враховуючи, яке було складене звинувачення, Майя говорила нам про відносно „м’який вирок".

Другий виступаючий, Фелікс Красавін, був засуджений „за образу видатного державного та громадського діяча" (зрозуміло – Сталіна). Хтось доніс… Він відсидів свій перший строк і невдовзі отримав – другий. Всього провів у таборах майже 16 років. Фелікс відзначив, що табір вчив його стійкості та мужності: „Ми пройшли в таборі життєву школу"… Взагалі на його думку, зони стали для радянських людей школою рівності, мужності та братерства: „Нас навчили в кінці кінців, що людей треба оцінювати не за расою та нацією, не за класом та статусом, а виключно за його душевними якостями".

#img_left#Несподіваною для мене виявилася зустріч з онукою Льва Троцького – Юлією Аксельрод, дочкою сина Троцького – Сергія Седова. Батька, звісно, розстріляли, а всю решту сім’ї відіслали в табори та на поселення в Сибір. Родичі довго приховували від молодших членів сім’ї чиї вони родичі і за що сидять. Юлія одного разу чула: її бабуся (по матері) комусь розповідала, що вони були проти шлюбу доньки, розуміли, чим це загрожує, але любов – виявилася сильнішою. В кінці 80-х Юлія Аксельрод покинула Радянський Союз… Її син живе в Ізраїлі…

Ефраїм Вольф – член підпільної організації єврейської самооборони, створеної після війни в Україні. Дивом Ефраїму вдалося вижити в гетто Жмеринки, але після війни молоді євреї зіштовхнулися з різкою ворожістю оточуючих та вирішили, що більше Голокост не повториться. Вони створили організацію єврейської самооборони, яку МГБ вдалося розкрити… Єфраїм декілька років провів у таборі на Півночі.

На закінчення, я хотів би додати декілька своїх міркувань. По-перше, „червоний терор" почав не Сталін, а Ленін. Сталін лише запропонував, розкрутив та довів до небувалих розмірів ідеї та практику свого вчителя. Крім того, вже в перших книгах соціалістів-утопістів (XVI – XVII століття!) згадана тюремна система для інакомислячих. Так що, очевидно, террор, в принципі, властивий соціалістичним ідеям. Корінь зла в тому, що соціалізм хоче ощасливити всіх. Скажімо, в Радянському Союзі було приблизно 200 мільйонів! Заради них – можна знехтувати одним або десятьома, або тисячею… Демократія ж передбачає, що держава повинна піклуватися та поважати кожного свого громадянина.

#img_center_nostream# #img_center_nostream# #img_center_nostream#

Мер Нью-Йорка Майкл Блумберг, підкріпивши свої розмови про глобальне потепління та підтримку екологічних рухів зеленою краваткою, приймав у себе колишнього американського президента Біла Клінтона, а також мерів деяких найкрупніших міст світу – Лондона, Токіо, Парижа, Сіднея, Йоганнесбурга, Берліна та Сан-Паулу. Вони закликали лідерів країн стабілізувати рівень викидів вуглекислого газу для боротьби з глобальним потеплінням.

#img_left#„Оскільки тепер ми безсумнівно знаємо, що глобальне потепління – це реальність, то питання, на яке ми повинні дати відповідь звучить наступним чином: «Яких заходів ми повинні вжити стосовно цієї проблеми?»"

Згідно однієї з теорій, збільшення концентрації вуглецю в атмосфері, який викидається транспортом та промисловістю, підсилює парниковий ефект, що в свою чергу веде до глобального потепління. Вуглекислий газ виконує функцію скла в теплиці: він затримує сонячне світло, що приводить до нагрівання Землі. Тенденція глобального потепління прискорює танення полярних льодовиків, змінює клімат і, що гірше всього, підвищує рівень світового океану.

 

Підтвердження цієї теорії для нас очевидне: погода стає більш теплою та мінливою. А людство продовжує викидати отруйні гази в атмосферу. Але в цієї теорії є і противники. Багато вчених, включаючи дуже відомих, легко заперечують зв’язок між підвищенням в результаті діяльності людини рівня вуглецю в атмосфері та підвищенням температури, яке, на їх думку, в основному залежить від сонячних циклів.

 

Коли ми починаємо розкидатися аргументами „за" та „проти" цієї теорії – наступає хаос. Правда в тому, що люди, втягнені в дебати стосовно глобального потепління, дотримуються цих двох протилежних точок зору, по більшому рахунку, переслідуючи певні цілі: політичний вплив, якщо ви політик, фінансування – якщо вчений, гроші – якщо це велика компанія. Я запропонував би меру та людям, які займаються цією проблемою, спитати жителів Нью-Йорка, чи є глобальне потепління на їхню думку реальним.

 

Ось що ми почули:

„Я вірю, що глобальне потепління – не пусті чутки, напевне це – реальність. Подивіться, що коїться з погодою з року в рік: посуха там, де повинен іти дощ, і повінь, де осади зазвичай випадають в невеликій кількості", – відзначає Річард Хіман, менеджер оптового магазину з Брукліна.

Йоссі Вейсман з району Квінс: „Коли весна приходить в середині січня – це говорить про те, що щось не в порядку".

„Ви тільки подивіться на пори року. В кінці весни вдарив мороз", – дивується Борис Балтов з Бронкса.

Так і є! Клімат на Земній кулі, де ми живемо, стає більш теплим, а погода – все більш хаотичною, починаючи теплими січневими днями і закінчуючи травневими морозами та посухою.

 

І все ж теорія глобального потепління – це найбільш критичне та спірне питання. Хіба не через наші викиди планета дедалі більше нагрівається, а клімат стає все більш мінливим? Однак єдине, що не підлягає сумніву, як сказав мер Нью-Йорка Блумберг, – це нагрівання планети та погодні зміни. Решта частини історії глобального потепління та його дослідження подібна безформним чорним парам з вихлопної труби вантажівки: в даний момент вони виглядають так, а в наступну хвилину = вже абсолютно по іншому.

Версія англійською

Мішель Пфайффер народилася в місті Санта-Ана в Каліфорнії 29 квітня 1958 року. Першу славу їй принесли ролі у фільмах «Обличчя зі шрамом» (1983),  «Леді-яструб (1985) », «Іствікські Відьми» (1987),  де вона працювала разом з такими зірками як Джек Ніколсон, Шер і Сьюзен Сарандон.

За роль мадам де Турвіль в однойменній екранізації романа  Шодерло де Лакло  «Небезпечні зв’язки» (1988),  Мішель була вперше номінована на Оскара, як краща актриса другого плану.  Згодом її ще двічі висували на отримання Оскара за ролі у фільмах «Знамениті брати Бейкер» (1989) і «Поле кохання» (1992), але нагороду вона так і не отримала.

Мішель Пфайффер була двічі  заміжня: за Пітером Хортоном (1981-1988) і голлівудським телепродюссером Девідом Е. Келлі, з яким вони одружилися в 1993 році і не розлучаються досі. У Мішель двоє дітей –  син Джон-Генрі (1994)  і прийомна дочка Клаудіа-Роза (1992).

Останніми роками Мішель Пфайффер мало знімалася, щоб приділяти більше часу своїй сім’ї. Проте після деякої перерви в своїй кар’єрі 49-річна актриса  знову повертається  на екрани. Цього року на екрани повинні вийти  відразу три фільми за її участю  – мюзикл «Лак для волосся»,  фільм-фентезі «Зоряний пил»,  і романтична комедія «Я ніколи не буду твоєю».

#img_gallery#

Поки я піднімався на гору Суншань, дощ перестав іти, та сонце пробилося крізь хмари. Я прийняв це як добре знамення на моєму шляху до „Чистої Землі Буддизму" – знаменитому буддійському Шаоліньському монастирю, який знаходиться в місті Денфен Китая.

#img_left#Але після 4 годин знаходження в храмі я зрозумів, що назва „буддійський" є лише фасадом.

Шаоліньський монастир: бізнес як звичайне явище

Як буддист я завжди, входячи в храм, запалюю фіміам. Запалювання фіміаму потребує певного етикету та благоговіння. Бажана хороша якість фіміаму, але це не повинно доходити до крайності.

Я був шокований, побачивши порядок запалювання фіміаму в центральному залі Шаоліньського монастиря. Найтонша паличка була товстіша за руку, діаметр найтовстішої палички був більше діаметра чашки. Кожна паличка була завдовжки в 4 фути.

В минулому, хто б дозволив собі настільки недбало палити такі дорогоцінні палички? Тому не важко здогадатися, що запалювання здійснювалося більше для збирання грошей, ніж для вираження поваги до Будди. Однак, будучи буддистом, я все ще вірив, що зможу запалити палички з чистим серцем

Коли я стояв у черзі, щоб купити палички для запалювання, я спостерігав, як шаоліньські монахи притягують в центральний зал туристів для виманювання грошей. Три монахи сиділи перед входом в зал та просили кожного відвідувача підписатися в молитовнику.

Потім монахи сказали, що настоятель монастиря буде співати молитви для того, щоб відвернути біди, і що після цього вони могли б купити палички для запалювання та виразити свою шану до Будди.

Якби людина, яка стояла попереду мене, не була би так одурена, теж саме сталося б і зі мною. Коли монах сказав, що ціна палички, яку він вибрав, була 6 000 юанів (приблизно US$770), турист збліднув. Уявіть, 6 000 юанів лише за одну паличку для запалювання!

Його дружина була близька до зомління і сіпала його за руку, щоб піти. Але монах, що стояв перед ними, сказав туристу: „Але, пане, ви вже написали своє ім’я в молитовнику". Таким чином, йому довелося перед статуєю Будди та під поглядами оточуючих зі скрипом серця уплатити названу ціну.

Я був збентежений та пішов. Якби я навіть міг дозволити собі заплатити таку ціну, я би все одно не став витягувати з гаманця такі гроші. Оббирати людей та ще і перед статуєю Будди – це ганьба!

По дорозі до виходу з храму я побачив, що двері в останній зал були відчинені, і люди поклонялися статуї та запалювали фіміам. Я подумав, що, може, тут не доведеться платити стільки грошей, я би міг покласти гроші в ящик для пожертви по своїм можливостям. Однак, як виявилося, я помилявся.

Я запалив паличку для фіміаму та зробив три земних поклони. Але не встиг я піднятися з колін, як до мене підійшов монах. Він сказав, що цей зал був для відвідувачів, які хочуть загадати бажання, і я повинен вибрати мішечок з благоговіннями, на кожному мішечку було написано шість рядків з поеми, і кожний рядок починався з числа. Він попросив мене обрати число з мішечка, який я вибрав.

Я обрав найменше число – 6, монах сказав мені, що кожне число означає сто днів, тому монахи будуть читати молитви за мене 600 днів, щоб мої бажання здійснилися. Він сказав, що кожен день коштує 1 юань, тому я повинен заплатити 600 юанів (приблизно US$78). В моїй душі було обурення та сором. Я виклав гроші на стіл та поспішив покинути це місце.

До того, як я покинув храм, я побачив гіда, що вів групу туристів. Вона казала: "Настоятель монастиря Ши Юнсінь дуже заповзятливий. Якби він не пішов до релігії, він міг би стати підприємцем або, можливо, авторитетним лідером комуністичної партії…"

Я промовчав. Як може настоятель буддійського храму бути близьким до бізнесу, грошей чи політичної влади?

Цей досвід змусив мене повірити, що тепер в святому Шаоліньському монастирі поклоняються грошам, а не Буддам. Де сьогодні можна знайти „Праведне місце Буддизму"?

Хайтень Луди. Велика Эпоха

До вашої уваги світові бренди колекції Pepe Botella 2008 року. Весільні сукні від Pepe Botella — гарантія того, що ви будете прекрасні та чарівні.

#img_gallery#

Гітлер створив «економічне диво» у Німеччині, подібно до того, як китайська компартія (КПК) створила те, що називається «економічним дивом» у Китаї.

#img_right#Від 1929 до 1933 року світ намагався подолати «велику депресію», і Німеччина не була винятком. Проте після того, як Гітлер прийшов до влади, в результаті нацистської економічної політики рівень безробіття знизився з 30% майже до 0. Німеччина сильно зменшила ступінь своєї залежності від світової економіки, зарплати і ціни стали стабільними. На прохання Гітлера добре відомий автомобіль Фольксваген був сконструйований для робочого класу. Незважаючи на все це, расистська політика Гітлера, кінець кінцем, залишила Німеччину в руїнах.

Гітлер хотів правити світом. Він хотів, щоб Берлін приймав Олімпійські ігри. На тлі гігантської економічної могутності Німеччини і безпрецедентної пропагандистської кампанії Гітлера Олімпіада 1936 року в Берліні на той час виглядала успішною. Кореспондент із Сполучених Штатів Ширер так писав у своєму «Берлінському щоденнику»: «По-перше, нацисти провели Ігри на дуже щедрому рівні, небаченому раніше, це зацікавило атлетів. По-друге, нацисти створили дуже гарну ширму для відвідувачів Олімпіади, особливо для великих бізнесменів».

Насправді весь світ перебував у заціпенінні, і Холокосту було дозволено існувати. До того часу, коли Гітлер розповсюдив полум’я війни по всій Європі, геноцид уже здійснювався повним ходом.

Політичні мотиви, що приховуються за бажанням КПК приймати Олімпійські ігри, жорстокі репресії певних груп людей в ім’я «підготовки» до Олімпіади, а також неослабна пропаганда КПК, що оточує Ігри, – усе це дуже схоже на те, що відбувалося в нацистській Німеччині.

Використання Олімпійських ігор для просування якої-небудь країни саме собою дуже резонне. Проблема полягає в початкових політичних мотивах. Політичні мотиви нацистів і КПК абсолютно не мають стосунку до спорту і справжнього олімпійського духу. КПК хоче, щоб люди й усередині, і за межами Китаю вірили, що правління КПК приносить користь Китаю і його народу, що Китай без КПК утратить передові позиції. КПК хоче використовувати Олімпіаду, щоб вихваляти себе й узаконити своє правління.

Як і Гітлер, КПК хоче зробити Олімпійські ігри в Пекіні найбільшими в історії та готова добиватися цього за будь-яку ціну. Вона хоче, щоб лідери урядів усього світу приїхали й схвалили цю Олімпіаду.

КПК каже, що китайці мають «сприймати Олімпіаду як політичне завдання, що стоїть понад усім». І це попри ті численні труднощі, з якими стикаються китайці в проблемі забезпечення житлом, медичного лікування, освіти дітей і багатьох інших проблем; незважаючи на соціальні кризи, що криються всюди; і також незважаючи на те, що КПК переслідує людей усіх шарів суспільства, включаючи релігійних вірян, адвокатів, послідовників Фалуньгун, тибетців, фермерів, чиї землі було відібрано, домовласників, чиї будинки було знесено.

Цей режим випустив розпорядження, в яких перераховано 11 категорій і 43 групи людей, яким заборонено відвідувати заходи, пов’язані з Олімпійськими іграми. Було ухвалено закони й установки, що «рекомендують повернутися додому» мільйонам селян-робітників, які приїхали до Пекіна допомагати будувати олімпійські споруди, а також «допомогти бродягам» (заарештувати й переселити), вивести за межі Пекіна станції з прибирання сміття і низького рівня торгівлю; ті, кому потрібно проїхати до Пекіна, повинні показувати службові рекомендації від своєї районної влади або урядів і таке інше. Олімпійські ігри в Пекіні – не народна Олімпіада; це – Олімпіада компартії, так само як і Олімпійські ігри в Берліні були нацистською Олімпіадою.

Нацисти були вимушені зменшити масштаби своїх злодіянь під час Олімпійських ігор. Проте КПК і далі здійснює свої злочини навіть тоді, коли перебуває під загальною увагою. КПК використовує Олімпіаду як виправдання безжалісних арештів і припинення заходів на захист прав людини і практикуючих Фалуньгун.

Багато західних країн не можуть твердо протистояти цьому через свої економічні інтереси. Китай – як «дійна корова». КПК дозволяє всім західним країнам доїти цю корову стільки, скільки вони хочуть. Добре знаючи думки західних країн, КПК може і далі таємно переслідувати китайців. Це велика різниця між Олімпіадою в Пекіні й Олімпіадою в Берліні, незважаючи на велику кількість наявних схожостей між ними.

Проте зростає кількість закликів до справедливості; зростає кількість закликів до КПК упорядкувати свої дії, і це надихає.

Але КПК не схильна творити добро. Вона не шкодує сил на переслідування китайців. На олімпійських стадіонах лунатимуть оплески, а в цей час в’язні совісті все ще мучитимуться й страждатимуть. Якщо Олімпійські ігри матимуть великий успіх, вони будуть використані, щоб «виправдати» деспотичне правління КПК, що триває, і це навіть ще більш утруднить можливість припинити її безжалісне переслідування кожної людини, на яку вона націлюватиметься.

Ті помилки, які зробила світова спільнота, потураючи в 1936 році Олімпіаді в Берліні, дали світові цінний урок. Схожість із сьогоднішньою ситуацією в Китаї дуже турбує. Як можуть злодіяння стосовно прав людини, які відбуваються зараз у Китаї, бути частиною святкування в рамках олімпійського духу?

Хе Юаньцунь. Велика Епоха