Blog

Історії значних українських міст складалися по-різному: одні міста, такі як Львів, Київ, немовби відразу й ставали столицями; інші послідовно просувалися по «кар’єрній драбині» від статусу повітового, або районного, центру до центру воєводства (губернії, області), — й потому вже міцно його утримували.

Якщо говорити про Дрогобич, то він як населений пункт розвивався непослідовно: його історія повторює те, що відбулось і з багатьма іншими славетними в минулому українськими містами. Маючи протягом деякого часу статус головного міста області, в наші часи він залишається адміністративним центром.

Тепер трохи історії: Дрогобич був заснований у 1091 році, з 1430 року став центром староства Перемишльської землі у складі Королівства Польського, в 1422 році отримав Магдебурзьке право, активно розвивався. З ХV століття місто було важливим солеварним центром, а в ХІХ столітті Дрогобич став найбільшим у Європі нафтовим центром. У часи між двома світовими війнами він був центром повіту Львівського воєводства. За радянської влади Дрогобич двічі носив статус обласного центру: в 1939—1941 роках та 1944—1959 роках. Пізніше місто стає адміністративним центром у складі Львівської області з населенням трохи більше 77 тисяч жителів.

Звичайно, статус має значний вплив на облаштування населеного пункту. Залишись Дрогобич обласним центром ще на півстоліття після того п’ятнадцятирічного повоєнного періоду, зазнав би значної реконструкції його історичний квартал.

Старовинна будівля чи не найбільшої в наші часи у Східній Галичині синагоги не перебувала б у настільки занедбаному вигляді, що й фотографії не представиш. Та й колишні маєтки, певне, зазнали б ретельнішої уваги реставраторів. Ми ж можемо тільки насолодитись дрогобицькою архітектурною, скульптурною спадщиною та витворами садово-паркового мистецтва в такому вигляді, в якому вони дійшли до наших днів.

Архітектура Дрогобича неоднорідна за стилем: схоже на те, що заможні дрогобичани різних епох, закладаючи свої маєтки, не схильні були керуватися якимись загальними директивами. Радше навпаки, намагались якнайповніше виявити особистий смак та особливості національно-культурного колориту. А якщо пригадати, що на дрогобицьких вулицях вперемішку розміщувалися обійстя українців біч-о-біч з польськими, німецькими, єврейськими маєтками, — то картина дивовижного ансамблю форм та стилів стає цілком зрозумілою.

#img_center_nostream#

Віктор Гаврилів. Велика Епоха, Україна

Уже прошли жаркие дни. Спектакль «Лето» из своего кульминационного периода переходит в период развязки. Природа уже одарила людей почти всеми своими вкусностями. Если говорить о тех, которые можно потреблять без дополнительной термической обработки, — то остаются разве что орехи, жёлуди и ежевика.

Впрочем, и тем продуктам, которые уже «приелись», можно дать притягательной прелести, — если включить в состав блюд с другими компонентами.

Вот, например, первые блюда можно приготовить со вкусом малины или ежевики.

Рецепты быстрого приготовления. Окрошка

Ягоды тщательно протереть (можно воспользоваться миксером) и, помешивая, поместить в сосуд с кислым молоком. Измельчив лапшу быстрого приготовления, так же помешивая, ввести в сосуд.

Окрошку приправить тимьяном и мятой.

Ингредиенты:

• кислое молоко — 2 л
• «лапша быстрого приготовления» — 1 пакет
• ягоды малины или ежевики — 50 г

Суп

Приготовить массу из творога и ягод, тщательно её перемешивая и перетирая.

В кастрюлю с кипятком засыпать макароны, а через 1—3 минуты (в зависимости от сорта макарон) — приготовленную массу, тщательно всё перемешать, довести до кипения и оставить ещё на несколько минут, — чтобы настоялось.

Подавать горячим, заправить сметаной.

Ингредиенты:

• вода — 2 л
• макароны — 100 г
• сыр — 100 г
• ягоды малины или ежевики — 50 г

Однако ягоды — не единственный продукт, которые даёт ягодник. Молодые побеги также можно использовать в пищу. Некоторые из них — даже сырыми. Например, молоденькие листочки смородины — прекрасная приправа как к салатам, так и к основным блюдам, а тоненькие верхушечные побеги винограда «Изабелла» со светло-зелёными мягкими листьями могут эффективно замещать свежие листья щавеля в некоторых зелёных салатах.

Великая Эпоха предлагает рецепт салата, в составе которого возможна такая замена.

Салат

Все зелёные компоненты и брынзу измельчить, перемешать. Залить сметаной или изготовленным по следующему рецепту соусом.

Ингредиенты:

• листья пекинской капусты — 100 г
• листья щавеля или молоденькие побеги винограда «Изабелла» — 100 г
• молоденькие листочки смородины — 3 листочка
• брынза — 150 г
• соус или сметана — 150 г

Соус

Огурцы и топинамбур очистить от кожуры и нарезать поперёк «пенёчками», яблоки разделить на сегменты, удалить околоцветник, зёрнышки, ножку.

Все компоненты поместить в миксер и взбивать до получения однородной массы.

Ингредиенты:

• огурец — 2 части
• яблоко — 1 часть
• топинамбур — 1 часть
• сливки — 3 части

Кстати, регулярно обламывать верхушечные побеги — обязательное условие надлежащего ухода за ягодными культурами.

Иногда этих «побочных продуктов» может накопиться довольно много даже в не очень значительном частном хозяйстве. Однако, потребление таких надлежащим образом приготовленных ингредиентов может обеспечить продолжение чувства сытости после еды с довольно пикантным вкусом.

Каша

Предварительно (пока вода закипает) приготовить компоненты: тщательно измельчить листья и усики винограда, малины, смородины, нарезать тонкими хлопьями околоплодник сливы и яблок.

В кастрюлю с кипятком засыпать кукурузную крупу, измельчённую зелень, плоды. Влить простоквашу и тщательно всё перемешать. Довести до кипения, варить на слабом огне 10 минут.

Разделить на порции, заправить сметаной.

Ингредиенты:

• вода — 2 л
• кислое молоко — 1 л
• кукурузная крупа — 200 г
• яблоки (средних размеров) — 5
• сливы (венгерки) — 10
• побеги винограда — 3
• побеги малины — 3
• побеги смородины — 1

Приятного аппетита!

Виктор Гаврилив. Великая Эпоха, Украина

Суд над Гу Кайлай, китайской миллиардершей, за убийство британского бизнесмена Нила Хейвуда — лишь показательный процесс. Его суть в том, чтобы как можно лучше скрыть ещё большее преступление.

10 августа. Хэфэй, китайская провинция Аньхой. Милицейский караул возле здания городского суда, где рассматривается дело Гу Кайлай, которая отравила британского бизнесмена Нила Хейвуда. Фото: Peter Parks/AFP/GettyImages.

Как сообщили государственные СМИ, суд принял во внимание слова Гу о том, что она убила Хейвуда со страха, что он может причинить вред её сыну. Суд признал как смягчающие обстоятельства преступления её признание, аргументы о материнских чувствах и раскаяние.

Если суд рассмотрел бы подробнее деловые отношения между Гу и Хейвудом, то обнаружил бы, что эта парочка на протяжении 13 лет получала прибыль за счёт убийств сотен или тысяч человек (о точном количестве жертв можно только догадываться). Но на эти преступления городской суд в Хэфэе закрыл глаза.

Эта история началась в городе Далянь в северо-восточной провинции Китая Ляонин в 1999 году. Муж Гу, ныне опальный политик Бо Силай, в то время служил мэром этого портового города уже шесть лет. Он был недоволен своей судьбой и стремился оказаться на высоких ступенях власти.

Гу разделяла его разочарование. Красивая, стильная и умная женщина, получившая степень магистра политических наук Пекинского университета, также имела большие амбиции. Многомиллионный Далянь был для неё маловат.

Разговор Бо Силая с главой компартии Китая Цзян Цзэминем навсегда изменил положение Бо и его жены.

Журналист Цзян Вэйпин сообщил об этом разговоре в статье, которую опубликовал в 2009 году, после того как эмигрировал в Канаду. В 2002 году Цзян Вэйпин написал статью, в которой он обвинял Бо в коррупции. Бо отомстил журналисту арестом: ему инкриминировали разглашение государственной тайны, призывы к подрывной деятельности и в результате осудили на семь лет.

Мужчина по имени Ван, работавший водителем у Бо, рассказал Цзян Вэйпину о разговоре Бо с Цзян Цзэминем.

«Ты должен показать свою жестокость в отношении последователей Фалуньгун, подобно тому, как когда-то Ху Цзиньтао разобрался с тибетскими повстанцами в 1989 году. Это будет твой политический капитал», — обращался Цзян Цзэминь к Бо, по словам водителя.

Заключение последователей Фалуньгун

Слова Цзяна вдохновили Бо и Гу к действиям. В то время как чиновники в центральном аппарате партии не имели желания активно помогать Цзян Цзэминю в его репрессиях против духовной практики Фалуньгун, Бо и Гу, наоборот, схватили этот «билет», чтобы вырваться из Даляня.

Город быстро превратился в ад для последователей Фалуньгун, и началось карьерное восхождение Бо. В 1999 году он занимал пост председателя партийного комитета в Даляне — высшая должность в городе. В 2000 году его повысили до должности исполняющего обязанности председателя провинции Ляонин (в которой расположен город Далянь), а в 2001-м — назначили полноправным главой этой провинции. В 2002 году Бо стал членом Центрального комитета компартии и стал известным на всю страну.

Между тем, последователи Фалуньгун постоянно приезжали в Пекин, чтобы призвать компартию прекратить преследование. В ответ их арестовывали и отправляли в тюрьмы и трудовые лагеря в Пекине и его окрестностях. В то время Бо увидел для себя ещё одну возможность добиться благосклонности Цзян Цзэминя.

Он решил возглавить строительство центров заключения, осуществить масштабное расширение тюрем и трудовых лагерей в провинции Ляонин.

Последователи Фалуньгун скрывают своё имя, чтобы обезопасить своих родственников

Бо увеличил вместимость трудового лагеря Масаньцзя в городе Шэньяне, так что этот лагерь стал крупнейшим в Китае. Он также расширил трудовой лагерь Луншань, Шеньсинь и другие.

Бо Силай использовал большое количество последователей Фалуньгун, которые были заключены в Пекине, чтобы заполнить ими эти обновлённые и вновь построенные тюрьмы. Бо забирал приезжавших со всей страны апеллянтов, арестованных в Пекине, которые отказывались называть свои имена. Таким образом, в его тюрьмах и трудовых лагерях держали людей из всех регионов Китая.

Возможность получить прибыль

Когда Бо и Ху впервые рассмотрели преследования, как шанс подняться выше по партийной лестнице, Гу также быстро заметила в этом возможность и хорошо заработать, используя новые тюрьмы, переполненные последователями Фалуньгун. По информации источника Великой Эпохи, Нил Хейвуд был её помощником с того момента, когда они стали получать доходы от продажи органов и тел последователей Фалуньгун.

В августе 1999 года Гюнтер фон Хагенс открыл первую фабрику по переработке трупов в Даляне. Технология, которую фон Хагенс изобрёл в 1970-х годах, называется пластинация — замена жидкости в мёртвом теле на полимер. Фабрика готовила консервированные человеческие тела для демонстрации на выставках и проведения исследований.

В 1995 году фон Хагенс начал создавать выставки из своих законсервированных человеческих тел, превратив своё изобретение в прибыльный бизнес. Эти выставки, которые фон Хагенс и его конкуренты проводили по всему миру, привлекали десятки миллионов людей и приносили сотни миллионов американских долларов.

Деятельность этой фабрики осуществлялась с разрешения Бюро внешнеэкономической торговли и Бюро контроля промышленно-коммерческой деятельности Даляня и при персональной поддержке Бо.

Для сооружения фабрики потратили $15 млн. Располагается она в зоне развития высоких технологий Даляня — в живописном уголке, недалеко от океана у подножья гор.

Фон Хагенс рассказал New York Times, что построил фабрику в Даляне, поскольку нашёл дешёвую рабочую силу, добросовестных студентов, незначительные ограничения законов КНР и лёгкий способ получения китайских тел, которые, по его словам, использовались для медицинских экспериментов и исследований, а не для его выставок.

Суд на китайською мільярдеркою Гу Кайлай за вбивство британського бізнесмена Ніла Хейвуда — показовий процес. Сутність цієї драми полягає в тому, щоб не розкрити, а приховати великий злочин.

Як повідомили державні ЗМІ, суд взяв до уваги зізнання Гу в тому, що вона вбила Хейвуда зі страху, що він може заподіяти шкоди її синові. Суд також врахував пом’якшувальні аргументи її зізнання, такі як материнські почуття і каяття.

Якби суд розглянув детальніше ділові відносини між Гу і Хейвудом, то виявив би, що ця парочка впродовж 13 років отримувала прибуток за рахунок убивства сотень або тисяч людей (про точну кількість жертв можна тільки здогадуватись). Але на ці злочини міський суд у Хефеї закрив очі.

Ця історія почалася в місті Далянь у північно-східній провінції Китаю Ляонін у 1999 році. Чоловік Гу, нині опальний Бо Сілай, на той час служив мером цього портового міста уже впродовж шести років. Він був невдоволений своєю долею і прагнув опинитися на високих щаблях влади.

Гу розділяла його розчарування. Красива, стильна та розумна жінка, що отримала ступінь магістра політичних наук Пекінського університету, також мала великі амбіції. Далянь був для неї замалим містом.

Розмова Бо Сілая з головою компартії Китаю Цзян Цземінєм змогла назавжди змінити положення Бо і Гу.

Журналіст Цзян Вейпін повідомив про цю розмову у статті, яку від опублікував у 2009 році, після того як емігрував до Канади. У 2002 році Цзян Вейпін написав статтю, у якій він звинувачував Бо у корупції, за що Бо помстився йому арештом. Журналісту інкримінували розголошення державної таємниці та заклики до підривної діяльності. У результаті його засудили на сім років.

Чоловік на імя Ван, що працював водієм у Бо, розповів Цзян Вейпіну про розмову Бо з Цзян Цземінєм.

«Ти мусиш показати свою жорстокість щодо послідовників Фалуньгун, подібно до того як колись Ху Цзіньтао розібрався з тибетськими повстанцями у 1989 році. Це буде твій політичний капітал», — мовив Цзян Цземінь до Бо, за словами водія.

Ув’язнення послідовників Фалуньгун

Іншого заохочення Бо і Гу не потребували. В той час як чиновники у центральному апараті партії не мали бажання активно допомагати Цзян Цземіню у його репресіях проти духовної практики Фалуньгун, Бо і Гу, навпаки, вхопили цей «квиток», щоб спробувати вирватись із Даляня.

Місто швидко перетворилося на пекло для послідовників Фалуньгун, і почалося кар’єрне сходження Бо. У 1999 році він обіймав посаду голови партійного комітету у Даляні — найвища посада у місті. У 2000 році його призначили виконавцем обов’язків голови провінції Ляонін (де розташоване місто Далянь), а у 2001-му — повноправним очільником цієї провінції. У 2002 році Бо став членом Центрального комітету компартії і став відомим на всю країну.

Між тим, послідовники Фалуньгун постійно приїжджали до Пекіну, щоб закликати компартію припинити переслідування. Але їх арештували і відправляли у в’язниці і трудові табори в Пекіні і його околицях. В цей час Бо побачив для себе ще одну можливість домогтися прихильності Цзян Цземіня.

Він вирішив очолити масштабне будівництво та розширення в’язниць і трудових таборів у провінції Ляонін, зокрема, в’язниць у Даляні, Наньгуаньліні, Цзіньчжоу, Вафандяні; трудового табору в Чжоушуйцзи і центру ув’язнення в Яоцзя.



Послідовники Фалуньгун приховують своє ім’я, щоб убезпечити свої родичів

Бо також збільшив місткість трудового табору Масаньцзя у місті Шеньяні, так що цей табір став найбільшою в’язницею у Китаї. Він також розширив трудовий табір Луншань, Шеньсінь та інші.

Бо Сілай використав велику кількість послідовників Фалуньгун, які були ув’язнені в Пекіні, щоб заповнити ними ці оновлені та новозбудовані заклади. Таким чином у його в’язницях і трудових таборах тримали людей з усіх регіонів Китаю. Бо також забирав людей, арештованих у Пекіні, які відмовлялися називати свої імена.



Можливість отримати прибуток

Коли Бо і Гу вперше розглянули переслідування, як шанс піднятися вище партійними сходами, Гу також швидко помітила в цьому можливість і добряче заробити, використавши нові тюрми Бо, переповнені послідовниками Фалуньгун. За інформацією з надійного джерела, Ніл Хевуд був її надійним помічником із самого початку, з того моменту коли вони почали отримувати прибутки від продажу органів та тіл послідовників Фалуньгун.

У серпні 1999 року Гюнтер фон Хагенс відкрив першу фабрику з переробки трупів у Даляні. Технологія, яку фон Хагенс винайшов у 1970-х роках, називається пластинація — це коли рідину у мертвому тілі замінюють на полімер. Фабрика готувала консервовані людські тіла для демонстрації на виставках та проведення досліджень.

У 1995 році фон Хагенс почав створювати виставки зі своїх законсервованих людських тіл, повернувши свій винахід на прибутковий бізнес. Насправді, виставки, які фон Хагенс і його конкуренти робили по всьому світу, приваблювали десятки мільйонів людей і приносили сотні мільйонів американських доларів.

Діяльність цієї фабрики здійснювалася з дозволу Бюро зовнішньоекономічної торгівлі і Бюро контролю промислово-комерційної діяльності Даляня та за персональною підтримкою Бо.

Для спорудження фабрики витратили $15 млн. Розташована вона у зоні розвитку високих технологій Даляня — у чарівному місці неподалік від океану біля підніжжя гір.

Фон Хагенс розповів New York Times що він збудував фабрику у Даляні тому, що знайшов тут дешеву робочу силу, сумлінних студентів, незначні обмеження законів КНР і легкий спосіб отримання китайських тіл, які, за його словами, використовувалися для медичних експериментів і досліджень, а не для його виставок.