Пацюки не винні у розповсюдженні «чорної смерті» в середні віки – до такого висновку прийшов англійський вчений Барні Слоан (Barney Sloane), досліджуючи чумні кладовища Лондона 1348-1349 років. Розмах епідемії був значно вищим – хвороба передавалася від людини до людини – і забрала життя в двох третин населення столиці Англійського Королівства, пише він у своїй книзі «Чорна смерть у Лондоні»
#img_left#Як повідомляє The Guardian, досліджуючи це питання протягом десяти років, науковець прийшов до висновку, що епідемія почалась пізніше, ніж прийнято вважати: в жовтні 1438 року, а у квітні 1439 року досягла свого піку. Якби переносниками інфекції були щури та миші, то в зимовий період швидкість розповсюдження епідемії скоротилася б, вважає Барні Слоан. До того ж, вздовж всієї берегової лінії залишилася б велика кількість залишків мертвих щурів – їх знайдено не було.
Чума забирала життя і в багатих, і в бідних. Джоан, донька короля Англії Едварда ІІІ, покинула країну: разом з приданим та свитою вона поплила на кораблі до Іспанії. Вона збиралася взяти шлюб з Педро, спадкоємцем престолу Кастилії. Проте до дня свого одруження вона не дожила – дівчина померла від чуми через 10 днів після висадки на берег.
«Чорна смерть» досягла такого розмаху, що тодішні люди вважали, що помруть усі. Як за юстиніанської чуми, яка пройшла Європою та Малою Азією п’ятьма століттями раніше, чумі ХIV століття передувало багато катастрофічних явищ. Документи і хроніки того часу свідчать про сильну посуху в районі межиріччя Янцзи та Хуанхе (Китай) і голод, що слідував за нею, звідки чума, ймовірно, і взяла свій початок. Хонан зазнав нашестя сарани, а Кінгчіа накрили дощі і буревії (1333 рік). В катастрофічних повенях загинуло до 400 тисяч чоловік, гора Цинчоу зникла під час землетрусу, залишивши по собі величезну тріщину в землі, а в Гуаньчжоу люди чули «підземний грім». Окремі поштовхи в районі продовжувалися до 1345 року. Тоді ж сильні зливи викликали повінь, гори Кімінчан також зникли, тріщина в «сотню лі», яка залишилась, в 1334 році перетворилася на озеро. Стихійні лиха в Китаї продовжувалися до 1347 року, забравши життя п’яти мільйонів людей – тоді люди стали казати про те, що політика імператора суперечить волі Неба.
В Індії, за повідомленням авіньйонського музики Луїса Хейлігена, «…в перший день пройшов дощ із жаб, ящірок, змій, скорпіонів і подібних до них отруйних гадів, на другий в небі було видно блискавки і спалахи вогню упереміж з градом небаченої досі величини, і, нарешті, на третій день з неба зійшов вогонь і смердючий дим, який змів з лиця землі все, що ще залишалося живого серед людей і інших тварин, і спалив усі тамтешні міста до самої основи.»
В тому ж 1337 році і з’явилася «морова пошесть», яка була принесена, як тоді вважали, південним вітром. Відбулось кілька землетрусів з епіцентром в Гімалаях.
В 1333 році в Європі активізувався вулкан Етна, причому з такою силою, що сірчана хмара накрила собою навіть Кіпр. Клімат на Півдні в останні роки перед «Чорної смертю» знову змінився, настала тепла і сира погода, а в 1337 році спостерігалося небувале нашестя сарани, яка «покривала дахи будинків і забивала собою колодязі на фут глибини». В 1342 році катастрофічні снігопади і дощі викликали повені у Франції та Німеччині, вони повторилися і в 1343 році. Період у кілька років після 1345 року визначився «особливою вологістю». Після нього азіатська сарана накрила Європу і поширилась аж до Голштінії. Домашні тварини стали масово мерти. Землетрус 25 січня 1345 відчувався навіть у Скандинавії, підземні поштовхи відновилися 2 лютого того ж року. Серед місць, які особливо постраждали від стихійного лиха, називають Ломбардію, Карінтію, Істрію, Швабію, Баварію, Моравію, Рим та Парму. У Венеції «самі собою дзвонили дзвони Святого Марка», будинки і церкви давали тріщини і падали на землю. У 1349 році землетрус повторився, цього разу від нього постраждали Польща, Англія та Північна Європа. Поштовхи відчувалися аж до 1360.
Холодною виявилась і зима 1347-1348 років, і дикі звірі, які повиходили з лісів через нестачу їжі, нападали на людей, «вихоплювали з рук матерів грудних немовлят». І в той же час «відбулось нашестя небачених раніше комах, дивного виду хробаків, товсточеревних жаб, хвостатих жаб дивовижного виду, незнайомих лікарям того часу, безлічі жуків всіляких форм, величезних чорних листокруток, гігантських павуків і комарів найнеймовірніших жахливих забарвлень і обрисів».
Люди шукали відповідь на питання: що викликало чуму? Вони вірили, що це кара небесна за людські гріхи, погоню за мирськими спокусами та моральний занепад. Церкви були заповнені людьми, а священики називали «страх Божий» найкращими ліками від чуми. Проте і вони помирали, приймаючи останню сповідь у хворих. Були часи, коли в частині міст не залишилось ні одного служителя церкви. Боячись зараження, священики і монахи намагались себе захистити від контакту з хворими, і передавали їм хліб для причастя через щілину у дверях на ложці з довгою ручкою. Втім, були відомі і випадки подвижництва: монах-самітник на ім’я Рох самовіддано допомагав хворим. Пізніше католицька церква його канонізувала.
Від «Чорної смерті» померла половина населення Європи – від 15 до 34 мільйонів людей. Епідемія залишила по собі безліч загадок: не відома не тільки причина її появи, таємничим залишається і її раптове зникнення. У людей, які залишилися в живих, відбулася докорінна переоцінка цінностей. Суспільство перейшло до нового етапу свого розвитку, який проявився у багатьох сферах людського життя. Переосмислення ролі людини та її позиції в цьому світі вплинуло на зміну соціальної ситуації, економіки, культури та релігії. Чумний період викликав піднесення самосвідомості людини, змусив замислитися над вічними питаннями.
Після чуми ставлення до щурів у Європі сильно змінилося від байдужості до страху. Їх стали вважали темними створіннями, що відбилося в казках та оповіданнях різних народів. Теперішні вчені стверджують, що це було несправедливо.
Мабуть, свою історію ми несемо за плечима для того, щоб вміти аналізувати минулі події і робити з них відповідні висновки. Про що нас змушує замислитись «чорна смерть» середніх віків – кожному вирішувати самому.
