Не було жодного ремесла і жодної сфери життя, де люди б обходилися без заступництва духів.
Духів-покровителів мали теслі, рибалки, лікарі, садівники, вчителі, моряки, актори та інший служивий і робочий люд. Були духи багатства, домашнього вогнища, духи хвороб, духи рослин. Були духи тварин, духи зірок, місяця й сонця, морів, гір і річок. Ось деякі з них: доу-шен – дух, що захищає від віспи, цзін-цюань – дух, що охороняє колодязь, Лей-цзу – дух грому; хо-де – дух вогню; сі-шень – дух радості.
Божества або духи за своїм виглядом завжди нагадують мешканців землі, за зовнішнім виглядом вони мало чим відрізнялися від людей або тварин. Долини, ліси, гори також служили житлом духів. Духи гір зображувалися у вигляді сивочолих старців з довгими бородами, похмурими обличчями й суворими очима. Вони часто приходили на допомогу людині і приносили їй щастя і багатство.
Великою повагою у Китаї користувався дух довголіття. Зображували його усміхненим старцем з високим чолом. Поруч з ним зазвичай знаходилася лелека – символ вічності, і олень – символ щастя. Зображення духу довголіття наклеювалися на стіни у будинку: вважалося, що це допоможе вигнати нечисту силу і вся родина буде тоді довго і щасливо жити.
Божество – дух війни і багатства Гуань-ді був одним з найбільш шанованих у китайців. В основному він протегував воїнам, але йому поклонялися і люди мирних професій, оскільки він був одночасно і покровителем стражденних, покровителем торгівлі, багатства і літератури. Майже в кожному місті йому споруджували храми або кумирню.
#img_right#Китайські селяни глибоко шанували місцевого духа ту-ді. Його зазвичай зображали старцем у головному уборі чиновника давніх часів. Поруч з ним завжди перебували два прислужника. Місцевий дух зобов’язаний був охороняти ввірену йому територію, піклуватися про врожай. Зображення ту-ді наклеювалися на стіни будинків, або ставили його статую на особливій підставці в кімнаті. Перед зображенням кадили курильні свічки і виставляли жертвопринесення – приготовані на пару хлібці та фрукти. У будинках бідняків зображення духів часто замінювали табличкою з відповідним написом.
Божества та духи пов’язувалися з різними природними явищами. Завивання вітру у негоду – це плач безпритульних душ воїнів, які не поховані родичами. У Китаї існувало переконання, що на небі і зірках мешкають душі покійних людей. Ці душі зберігали людську подобу і також як на землі, небесні піддані перебували в розпорядженні небесних покійних государів.
Китайці вірили, що одним із місць свого перебування духи особливо часто вибирають дерева, тому вони вважалися священними. Той, хто наважився зрубати дерево, міг накликати на себе гнів духів, а це обіцяло нещастя і навіть смерть. Дерево, коли його зрубали, кровоточило і кричало від болю, тому треба було звертатися до його небесного покровителя. Селяни провінції Фуцзян зверталися до дерева з такими словами: «Наші діти живуть в холоді, і в нас немає дров, щоб приготувати гарячу їжу». Вважалося, що священні дерева приносять людям одужання від хвороб. На гілках таких дерев люди вішали таблички з вдячними написами або шматки яскравої матерії, стовбури обвивали гірляндами, а гілля прикрашали ліхтарями.
Духи дерев різних порід надавали їм особливі якості. Вічнозелена сосна вважалася символом довголіття та високої моральної чистоти. Сосни висаджували біля підніжжя могил, вважаючи, що духу сосни бояться жахливі істоти ван-сян, що пожирають мозок покійних.
Китайці особливо любили квіти персика, які уособлювали собою весну. З персиком було пов’язано багато забобонів. Плоди персика вважалися символом безсмертя і служили складовою частиною еліксиру безсмертя в даоської релігії. Дух довголіття часто зображувався таким, що виходять з персика. Плід персика також уособлював щастя подружнього життя. Міфічне персикове дерево цвіте один раз на три тисячі років і народжує персик вічного життя, що дозріває протягом наступних трьох тисяч років. З персикового дерева даоські ченці робили печатки, відбитки з яких служили талісманами і амулетами. Гілками персика шмагали хворого лихоманкою, тим самим виганяючи з нього злого духа.
Дух Верби зображувався у вигляді прекрасної молодої дівчини і верба користувалася особливим шануванням в будь-якому районі Китаю. У буддійських віруваннях вона символізує лагідність. Це дерево стало символом прекрасної статі і було оспіване великими китайськими поетами. Верба також володіє силою в боротьбі зі злими духами і може допомогти у вигнанні їх із приміщення. З вербового дерева віщуни вирізали ідолів, за допомогою яких вони спілкувалися зі світом духів. Буддисти також вважали, що вербові гілки, окроплені водою, набувають очисних властивостей. Вербові гілки вішали над дверима будинків, оскільки вони передвіщували добро і щастя. Жінки вплетали гілочки верби у волосся, щоб вони захищали їх від злих духів і охороняли від сліпоти.
Для захисту від злих духів після поширення в Китаї буддизму в околицях міст стали будувати пагоди – багатоповерхові башти з невеликими виступами і карнизами та загнутими краями. По краях вішали дзвіночки або платівки, дзвін яких нагадував «музику небес». Пагоди повинні мати непарну кількість поверхів – 3, 5, 7 і більше.
#img_left_nostream#Одна з найкрасивіших пагод, що збереглися до наших днів – Велика Пагода диких гусей (Даяньта) в місті Сіані, була побудована в 7 столітті за часів династії Тан.
Два поета династії Тан – Цань Шень і Шао Ши спільно написали про цю пагоди такий вірш:
Наче могутнє джерело, що рветься вгору з-під ґрунту,
Вежа стоїть самотньо, до гірських палаців здіймаючись.
Якщо піднятися на вежу, до самого верху піднятися,
Здається, дійсно земного ти зрікся навіки.
Сходи догори спрямовані, як по повітрю в’ється,
Башта ж всією громадою тисне на Китай безмежний.
Ця споруда прекрасна, зодчого думка натхненна,
Видно, що люди працювали, сперечаючись в мистецтві з Богами
Вежі високії стіни промені сонця затуляють,
Ярус сьомий досягає синього купола неба.
Якщо ж подивишся звідти, з вежі високої, на землю,
То під собою побачиш птаха в польоті.
Якщо ж прислухатися долу, почуєш стогони вітру:
Зустрівши зненацька перешкоду, вітер заметався збентежений.
