Зірки все ще мерехтіли, а над Нью-Джерсі висів тонкий півмісяць, коли Джеймс Сенгул сів у машину і, прихопивши фотоапарат, вирушив у подорож, щоб до сходу сонця дістатися дамби на озері Юніон-Лейк. Йому потрібне було це дорогоцінне сутінкове небо, щоб зайняти правильну позицію.
Сприятливі припливи означали мілководдя, де зірки його фотосесії, гніздова скопа і велика блакитна чапля, могли ловити рибу, яку вони переслідували вгору за течією після виснажливої міграції до прохолодного клімату з Південної Америки.
Досвід навчив 58-річного пана Сенгула, колишнього спортивного фотографа з Туреччини, що все це призводить до великих подій на воді.
Ніколи не можна передбачити, що принесе дика природа. Люди не очікують побачити те, що вдається зняти, і не можуть в це повірити. Він знає, що для того, щоб знайти найпотаємніші та найдивовижніші моменти природи, потрібно знати, хто на кого полює, які їхні звички, і як це зробити, щоб опинитися в потрібному місці в потрібний час.
За його словами, це спланований хаос.
Тут присутнє везіння, «але іноді ви також створюєте свою власну удачу», — розповідає він в інтерв’ю The Epoch Times.
Сьогодні пан Сенгул знав, що він збирається зняти через 600-міліметровий об’єктив своєї камери Sony A1, ще до того, як це сталося. Плюс-мінус. Він дістався дамби, і щойно зійшло сонце, скопа стала активною.
«Вони долають довгий шлях, щоб дістатися до Нью-Джерсі, тому, коли вони тільки з’являються, то полюють цілими днями, інтенсивно полюють», — сказав він, додавши зі сміхом: «Ви можете бачити, як вони з’їдають щонайменше шість-сім рибин на день; чи можете ви з’їсти шість-сім рибин на день?».
Того дня велика блакитна чапля поставила своє життя на кін, кинувшись до скопи під час полювання, натрапивши на гострі кігті та вигнутий дзьоб, що роздирають тварин на шматки. «Вона пішла на цей ризик, тому що це дика природа, тут виживають найкращі», — сказав пан Сенгул, продовжуючи розмірковувати про те, що думає блакитна чапля: «Я знаю, що у нього гострі кігті, але я мушу спробувати».
Скопа залишила свій приз. Чапля зберегла своє життя. Так відбуваються дивовижні драми, приховані за завісою матінки-природи.
Відкривати вікно матінки-природи та ловити такі моменти — це робота і пристрасть пана Сенгула, якою він із задоволенням ділиться зі світом. І не кожному під силу передбачити, коли буде потрібний час, аби відчути потік природи серцем і розумом, навчитися інтуїтивно вловлювати її ритми.
Навіть опинитися в потрібному місці в потрібний час не є гарантією.
«Я міг би дивитися кудись в інший бік, а не в цьому напрямку», — каже він. «Якщо я буду там на п’ять хвилин раніше або пізніше, я не побачу, як це станеться, я кажу, що це неймовірно рідкісне явище».
