Благословенний край землі рідної
Від струсу надр народжений
Всіх радуєш неповторною красою
І дрімаєш ти, горами оточений.
Мільйони років тому, коли Ельбрус був діючим вулканом, дихаючі надра під ним своїми щупальцями тріщин тягнулися на сотні кілометрів. Глибинні процеси, піднявши панцир осадових порід, куполоподібно зігнули земну кору, а також вирвалися по тріщинах, вилилися і застигли у вигляді лави. Так утворився вулканічний архіпелаг Кавмінвод з 17 вершин з характерними скелястими оголеннями білих магматичних гірських порід.
Відомості про головну вершину Пятигір’я – гору Бештау ми знаходимо в глибині століть. Грецькі письменники Птоломей і Агатамара під час опису предгір’їв Бештау відзначили, що завдяки прекрасним пасовищам ці місця славляться дивними породами коней, а арабський географ Ібн Баттута в ХIV столітті відзначив, що біля гори Бішдаг (біш – п’ять, даг – гора) знаходиться ключ гарячої води. Гора Бештау позначена і на перших російських картах Північного Кавказу.
Турецький мандрівник XVII в. Евлія Челебі в своїх записках вказав, що на вершині Бештау є стара корабельна дошка завдовжки 300 кроків, шириною 2 кроки. За твердженням місцевих правителів ця дошка була дошкою Ноївого Ковчега. Важко судити чи був Е. Челебі на вершині Бештау, але відомості про дошку, прибиту до вершини Бештау хвилями всесвітнього потопу, слід віднести до розряду легенд.
Не обійшов увагою Бештау і доктор Ф. П. Гааз. У 1809-1810 р. Федір Петрович писав: «На найвищому плоскогір’ї між Чорним і Каспійським морями, немов вбиті в землю стоять гори Бештау, з яких б’ють гарячі ключі. З височин Ставропольської і Північної ці гори предстають у вигляді наростів на величезній рівнині, які виділяються як формою і розташуванням, так і дорогоцінними скарбами, що містяться в них, викидаються з надр для полегшення мук страждущих.
Бештау – центральна за місцеположенням і найвища вершина в краю цілющих вод. Навколо її підніжжя, а це 25 км., розташувалися міста Желєзноводськ – з півночі, П’ятигорськ – з півдня, Лермонтов – із заходу і селище Іноземцево – зі сходу. Кожна з п’яти вершин має свою назву: головний конус Великої Бештау – 1401 м, Малий Бештау – 1254 м, Козині Скелі – 1167 м, Лисячий Ніс – 1124 м і Кошлата – 1080 м. Майже всі вершини Бештау – це мало досліджені археологічні пам’ятники.
Археолог Я. Б. Березін стверджує, що на Лисячому Носі і Кошлатому кургані простежуються залишки фортеці. Безліч поселень колись було і біля Козиних Скель. У 1914 р. експедиція товариства історії старовини природи м. Ростова-на-Дону виявила храм Сонця, що свідчить про язичество його мешканців. Цей храм мав два отвори: один – на захід, інший – на схід і знаходилися вони на лінії двох рівнодень.
У 1951 р. під час ремонту кільцевої дороги в міжгір’ї скелі робочі відшукали клад, який був захований близько 3000 років тому. Предмети вжитку належали багатій людині, оскільки зброя виготовлена із добре оздобленого заліза. І щит і прикраси виконані з бронзи, що у той час вважалася розкішшю.
Через свою віддаленість від «світу» Бештау привертав православних місіонерів. На початку ХХ ст. на південно-західному схилі був побудований монастир. Місце, де були обителі, вказав святий праведник Іоанн Кронштадський. А про устрій монастиря думка належить ієромонахові Герасиму і ченцям Іоанну та Сергію.
Влітку 1927 р.радянською владою монастир був скасований і його споруди служили санаторієм для героїв Громадянської війни. Та в 1997 р. було ухвалено рішення про відродження монастиря, але не на колишньому місці, а трохи нижче, і остаточне його відкриття відбулося в 2002 р.
Ще багато можна було б написати про цю кам’яну поезію, створену її Величністю Природою. Та все ж закінчу віршами з книги «Стежками П’ятігір’я», автори якої В. Гаазов і Ю. Кузьміних:
Під трелі птахів і шелестіння листя
Зваливши на плечі рюкзаки
Йдемо до вершини ми не швидко
А серце рветься з грудей.
Все крутіше стежинка забирає
Веде до уступів грізних скель
І зціпивши зуби, ти мрієш
Коли ж буде знову привал?
З вершини-острова серед моря
Відкрився світ великої краси:
Як на долоні – П’ятігір’я
Вдалині Кавказькі хребти.
Георгій Лупанін. Велика Епоха
