Казки про Атлантиду здавна захоплювали людей, а затонуле місто, знайдене біля берегів Японії, розмило межі між міфом і реальністю, викликавши суперечки в наукових колах.
Океанський дайвінг — це розвага біля узбережжя острова Йонаґуні, який є частиною дуги Рюкю в префектурі Окінава. Йонаґуні завершує серію островів, розташованих від Кюсю, найпівденно-західнішого головного острова Японії, на південному заході майже до Тайваню.
Тут, попри сильні океанські течії, можливість поплавати з акулами-молотами приваблює любителів гострих відчуттів відвідати підводне сафарі навіть у зимові місяці.
Але і шукачів пригод, і науковців манить на острів Йонаґуні ще одна визначна пам’ятка: стародавні підводні руїни.
На краю архіпелагу, за 75 миль від Тайваню, масивна монолітна споруда тисячоліттями перебуває під водою, лише за 200 метрів від південного узбережжя острова Йонаґуні. Не надто глибока, величезна скеля залягає на глибині близько 25 метрів у найнижчому місці; її вершина піднімається лише на 5 метрів над рівнем хвиль.
Це загадкове утворення назвали Монументом Йонаґуні.
Дехто приписує відкриття Йонаґуні у 1986 році місцевому чиновнику з туризму Кіхатіро Аратаке, який досліджував скелі у пошуках гарних місць для спостереження за акулами. Проте одне з імен, яке найбільш тісно пов’язане з об’єктом, – це ім’я японського морського геолога Масаакі Кімури з Університету Рюкюс.
Пан Кімура був одним з перших науковців, які досліджували місто після того, як первинну знахідку зробив пан Аратаке. Вважаючи його рукотворною спорудою, професор називає острів підводним Мачу-Пікчу. Він навіть припустив, що ця підводна піраміда є міфологічним загубленим континентом Му — азійським еквівалентом Атлантиди.
Під час своїх досліджень пам’ятника Йонаґуні, які продовжуються і в 21 столітті, пан Кімура стверджує, що виявив елементи, які можуть бути виключно рукотворними й не могли сформоватуся природним шляхом.
Вертикальні стіни, що здіймаються вгору, оточують, по суті, великий овал, довжиною близько 285 метрів, шириною 118 метрів і висотою 25 метрів, головна грань якого спрямована на південний схід. Нерівні сходинки з різними інтервалами впираються в структуру, надаючи їй пірамідального вигляду. Прямі кути або майже прямі кути з’являються повсюди. Монумент Йонаґуні займає площу 300 на 150 метрів.
Пан Кімура також вказав на більш конкретні аномалії міста: великий круглий стадіон; замок, схожий на фортецю Сюрі 14-го століття в Наха, на головному острові Окінави; тріумфальну арку; та дренажні системи.
Він також вважає, що там є витвори мистецтва: велика та ефектна скульптура черепахи; гігантська людська голова, що дивиться назовні, як на острові Пасхи; і те, що здається тваринами, висіченими на скельних стінах, деякі з них навіть мають сліди фарби.
За словами пана Кімури, неможливо уявити, що такі явища були створені внаслідок природної дії ерозії. Він звертає увагу на те, що біля основи пам’ятника Йонаґуні немає кам’яних уламків, куди, ймовірно, могли б впасти шматки конструкції.
Хоча численні вчені підтвердили твердження пана Кімури про те, що структура є штучною, скептики в науковій спільноті назвали його роботу псевдоархеологією. Вони розповідають зовсім іншу історію, щоб пояснити її походження.
Зокрема, геолог Роберт Шох з Бостонського університету вважає, що руїни Йонаґуні утворилися природним шляхом, пояснюючи, що багато прямих кутів і пласких поверхонь пояснюються типом породи, з якої вони складені. Місцеві шаруваті відкладення пісковику та аргіліту легко розділяються й утворюють плоскі, гладкі поверхні.
Тим часом, пласти нашарувань, що перетинають його, могли б спричинити розломи під природним прямим кутом — хоча критики зазначають, що навряд чи прямі кути з’являються так послідовно.
Щоб пояснити відсутність уламків біля підніжжя пам’ятника, пан Шох припускає, що їх віднесли сильні океанські течії.
Аномалії, які пан Кімура вважає арками з опорними стовпами, насправді, на думку пана Шоха, були вирізані вихорами.
Хоча пан Шох стверджує, що це природне утворення, ані Японське агентство у справах культури, ані уряд префектури Окінава не приділяли належної уваги місцю та не намагалися його зберегти.
Проте, всупереч ярликам «псевдоархеології» та скептицизму щодо його знахідок, пан Кімура продовжує досліджувати те, що він називає втраченим континентом Му.
Щоб визначити дату затонулого міста, він дослідив сталактити, знайдені в підводних печерах, які, на його думку, затонули разом з містом. Ці сталактити могли сформуватися протягом тисяч років, коли мінерали капали зі стелі печери, і не могли утворитися під водою. Перед тим, як затонути, печери, мабуть, довго існували над землею.
Таким чином, пам’ятник Йонаґуні міг затонути понад 5 000 років тому. Інші експертизи вивчали коралові нарости на скельних стінах і тектонічну активність (можливу причину його затоплення), щоб визначити дату.
Багато блогерів на YouTube та науково-популярних вчених підтримали висновки пана Кімури, та навіть пан Шох визнав, що Йонаґуні не зовсім недоторканий. Він зазначає, що, бувши частиною гірської породи, що лежить нижче, він міг бути облаштований людиною.
Незважаючи на всі ці припущення, ми, можливо, ніколи не дізнаємося про справжнє походження цієї скелі. Але відповіді на численні питання все ще можуть лежати на дні океану, лише в декількох кроках від берега.
