Гете не був вундеркіндом. Як і більшість дітей, він відрізнявся допитливістю і життєрадісністю. Вже з раннього дитинства він почав цікавитися літературою, яку жадібно поглинав із книжкових полиць свого батька.
Уже в ранньому віці він знав, що має створити щось виняткове: «Що стосується мене, то я виразно усвідомлював, що повинен створити щось особливе; проте, як саме я маю це здійснити, мені не було відомо… Але я не заперечую, що, коли я думав про бажане щастя, в моїй уяві з’являвся образ лаврового вінка, який прикрашає голову поета».
Юрист, художник і поет
За волею свого батька він вивчав право в Лейпцигу, проте ця професія не могла зробити його щасливим. Заняття з права наводили на нього нудьгу. Таким чином, Іоганн Вольфганг Гете зацікавився лекціями з поезії Крістіана Фюрхтегота Геллерта. Проте його професор не оцінив цього захоплення.
Потім, протягом трьох років, він брав уроки малювання у художника Адама Фрідріха Озера. Навчання в Лейпцигу настільки стомлювало його, що у нього почалася психологічна криза й проблеми із здоров’ям, які мало не примусили його повернутися в рідний дім у Франкфурті.
#img_left_nostream# Свої перші опубліковані вірші Гете написав у 16 років. Вони були присвячені господарській дочці Анні Катаріні Шенкопф на прізвисько Кетхен, яка була старшою за нього на три роки. Вона була його першим великим коханням, яке, проте, згасло два роки потому. Його роман «Страждання юного Вертера» приніс 23-річному авторові першу славу. В цьому творі є певні автобіографічні риси. В романі описується нерозділене кохання, що стане для Вертера фатальним. Хоча ця історія не повністю повторює життя Гете, в ній багато паралелей. Так, в цьому романі мовиться про Лотте (її насправді звали Шарлоттою). Шарлотта Буф, в яку він закохався, була заміжньою, а отже була недоступною. За словами його сучасника Хотхольда Ефрайма Лессінга, спочатку в романі не було цинічного закінчення, яке Гете дописав через кілька тижнів. «Страждання юного Вертера» після першої публікації всього за кілька років були перекладені багатьма європейськими мовами. Перше видання роману вийшло восени 1774 року і було представлене на книжковому ярмарку в Лейпцигу, де відразу ж стало бестселером.
Мислитель
Гете займався не тільки літературою і живописом, але і природознавством, особливо вченням про колір. Його книга «Про кольорознавство» вийшла в 1810 році. На відміну від звичайної теорії Ньютона про спектральні кольори, Гете вважав, що світло не складається з окремих кольорів. Під час занять пейзажним живописом в Італії він відкрив для себе багато чого. Наприклад, те, що «колір потрібно спочатку відчути як фізичний прояв безпосередньо в природі, перш ніж створювати витвори мистецтва».
Хоча його детально розроблене вчення про світло не мало великого резонансу, й учені-сучасники дискутували щодо обох теорій, він наполягав на своїй правоті і, разом із тим, на помилковості теорії Ньютона.
Любов до Італії
Батько Гете вважав, що його син повинен відвідати Вецлар і Регенсбург, а також Відень і тільки тоді – Італію. Проте перед цим потрібно побачити Париж, оскільки після відвідання Італії ніщо вже не буде здатне викликати сильнішого захоплення.
І для Гете в зрілому віці це і справді було так. Близькому другові Екерману він одного разу сказав, що лише в Римі він по-справжньому відчув, що означає бути людиною, і що ні від якої подорожі він не мав більшої радості. Він шукав спокою, щоб працювати, особливо, щоб закінчити «Фауста» – один із найбільш видатних творів німецької літератури.
У Римі є будинок Гете, де він жив разом з іншими письменниками й художниками під час свого перебування в Італії. На той час він проживав під ім’ям художника Мюллера (так він міг вислизнути з-під уваги публіки).
Життя у Веймарі
На запрошення саксонського герцога Карла-Августа в 1775 році Гете приїхав до Веймара, де виконував урядову роботою на різних постах. Тут згодом він зустрів свою майбутню дружину Крістіану Вульпіус. У 1789 році народився його син Август, який єдиний вижив із п’яти дітей. Гете жив, одружувався і помер у Веймарі. Третє сталося 22 березня 1832 року через запалення легенів.
Минуло багато років відтоді, як Гете своєю діяльністю збагачував життя сучасників. Хоча багато що в мисленні людей, способі життя і формах виразу змінилося, його спадщина дає змогу зрозуміти щось, що пов’язує всіх нас – це пошуки істини.
