Прибуток – на благодійництво
Ідея побудови Бессарабського ринку народилась ще на початку 20 сторіччя, коли постала необхідність створити кращі умови для торгівлі та зберіганні їжі. І ось відомий меценат та благодійник Лазар Бродського (син Ізраїля Бродського – цукрового магната та найвпливовішого підприємця Київської губернії в другій половині 19 ст) у своєму заповіті відписав містові для будівництва критого ринку 500 тисяч рублів. Однак була одна умова — з прибутків ринку Київ мав щороку відраховувати частину на благодійні цілі. Столична влада довго не наважувалось скористатись такою пропозицією, побоюючись, що ринок окупиться нескоро. Але, як виявилось потім, такі побоювання були марними – Бессарабка за досить короткий проміжок часу стала надприбутковим підприємством Києва. До того ж ринок не тільки задовільнив санітарно-гігієнічні потреби тогочасної торгівлі, але й став справжньою окрасою Бессарабської площі. А скульптурні композиції в стилі народного мистецтва, що на фасаді будівлі, й понині привертають увагу всіх, хто прогулюється центральною вилицею Києва – Хрещатиком.
Ринок для Знаменитостей А якою є Бессарабка сьогодні? Я вирішила знайти відповідь на це питання безпосередньо відвідавши ринок та особисто познайомившись з його працівниками.
Одразу впадає в вічі величезний плакат на центральній стіні ринку „Якість нашу знають – тому й довіряють. Вітаємо вас на Бессарабському ринку". Годинник над ним, на здивування, йде вчасно. А завершує композицію старовинна ікона Божої Матері.
Першою з ким мені довелось зав’язати дружню розмову виявились контролер ринку – Ольга Віталіївна. Перед тим, як розказати про сьогоднішнє життя Бессарабки, жінка з гордістю перегорнула товстенну книгу почесних покупців, на кожній сторінці якої красувалися написи-подяки від різних сучасних знаменитостей. Всім їм пощастило стати гостями київського ринку.
Так відкриває книгу подяк відома російська акторка – Наталя Крачковськая з побажаннями „Здоровья, Удачи та Любви", за нею естафету підхопила Катерина Серебрянська, далі йдуть побажання від Ольги Бурої, Наталії Сумської, Андрєя Медвєдєва, Дмитра Гордона, Сергія Джигурди, Ігоря Ноябрьова, Алєксєя Гончаренко, Сніжанни Єгорової, Ади Роговцевої, Дмітрія Харитонова, „Кроликів", Юрія Лужкова, Максима Галкіна, Леоніда Кравчука, Сердюки, Ірини Білик, Оксани Білозір, Александра Цекало, Наталії Могилевської, Таїсії Повалій та інш. Тут навіть красується підпис Жерара де Пардьє.
А ось напрочуд гарним падчерок напис від Міла Йолович: „Я помню, что была здесь маленькой". Ольга Віталіївна згадує, що акторка всюди ходила з великою охороною, але на ринку вона сказала: „Я тут нікого не боюсь". І особисто прийняла квіти від працівників Бессарабки.
Поряд із відомими особистостями в цій книзі є записи молодят, які вирішили відзначити своє весілля на самісінькому ринку. За словами пані Ольги, гуляли всі. Молодь пригощала працівників ринку шампанським, а ті дарували квіти і всілякі подарунки на щастя.
Всі як одна родина
Згодом Ольга Віталіївна люб’язно запропонувала мені провести екскурсію по ринку та познайомити із його „довгожителями".
„У нас все найвищого ґатунку, – почала свою розповідь жінка. – Ніхто не обважує, бо люди тут справді хочуть привертати більше покупців, всі дуже гостинні". І справді – йдеш, а всі тобі посміхаються, запрошують скуштувати усіляку смакоту. Товар викладений акуратно – бурячок до бурячка, яблучко до яблучка. В магазинах схоже такого нема.
Ось пані Варвара, яка вже 37 років працює на ринку. „У нас тут торгують цілі династії. Спочатку торгувала моя мама. Зараз її справу продовжую я", – розповідає жінка. Сама вона з села Красилівка, Броварського району. Там і вирощує всі ті різнобарвні овочі, які пропонує придбати покупцям. На питання, чи задоволена вона торгівлею, Варвара Олексіївна відповідає, що торгівля йде непогано. Є свої постійні клієнти, звісно, хотілося б, щоб їх було якомога більше. Господиня розказала, що торгує на пільговому місті, й таких, як вона, на ринку багато. На день за 3 місця господарки сплачують приблизно по 18 грн. Керівництво йде на поступки малозабезпеченим селянам і виділяє їм на ринку спеціальні місця. „Вільна площа ще є, отже запрошуємо усіх охочих", – гостино закликала торговців через нашу газету Ольга Віталіївна. „Так, так. Під лежачий камінь вода не тече", – додала Варвара Олексіївна.
А ось інша продавець поскаржилась, що основною проблемою ринку є відсутність паркування. Отже VIP-покупцям надзвичайно незручно закупатися на Бессарабці, бо вони зовсім не мають місця, для своїх залізних коней. „Як до вас – то краще вже на Володимирський ринок заїхати або ж в супермаркет", – часто говорять потенційні клієнти. „Але ж в якому супермаркеті ви знайдете такі продукти? До того ж ми завжди йдемо на поступки покупцеві", – розмірковує господиня.
Наступною зупинкою нашої екскурсії був відділ квітів. Точніше за своїм виглядом він швидше нагадує справжню виставку. І продавці при них такі ж квітучі та життєрадісні. На здивування, не весь товар завозиться з-за кордону. Багато хто, з господарів мають свої теплички вдома, де й розводять цю красу. Тут букети дуже різні – на будь-який смак, отже шанс здивувати своїх коханих жінок у чоловіків є завжди.
Наступна моя нова знайома торгує рибою. Все в неї було – сьомга, форель, осетрина та інш. Не було одного – покупців. Жінка поскаржилась, що незалежно від кількості клієнтів за місце платити приходиться кожного дня, а це, як не як, – 46 грн. Але, подібно до всіх інших продавців, додала: „Якість нашу знають, тому й довіряють".
А от ми підійшли до лотка з екзотичними фруктами. Продавець Оксана на погану торгівлю не скаржиться. Вона розказала, що її клієнти перед тим, як приїхати по покупки, роблять їй замовлення по телефону. Жінка їм збирає фрукти – а вони тільки приїжджають, розплачуються і тікають – ти ба, які зайняті всі люди! Її латок – справжня знахідка ботаніка. Яких тільки диковинних плодів в неї нема! Все заморське – з Таїланду та Голландії! Ось наприклад, чи знали ви про такі тайські фрукти як рамбутан та лічі багаті на йод? А про мангастин? Ну карамболєм вже сьогодні нікого не здивувати…
По всьому маршруту на мого поводаря, Ольгу Віталіївну, постійно з обіймами та поцілунками вішались її співробітники. „Ви тут як одна родина?", – питаю я. „Ми тут один для одного більше ніж родина", – каже щаслива і усміхнена жінка-контролер.
