Серединою передуючої цьому ось дню декади був момент зимового сонцестояння.
Нинішні послідовники друїдських традицій церемонійно вшановували Йоль в оточенні напівзруйнованих мегалітичних споруд. Мали чи не мали древньокельтські жерці причетність до зведення незбагненних конструкцій, позначає котрі нині термін «Стоунхендж», сучасні друїди вважають справою гонору зустрічати «кутові» астрономічні віхи саме в цьому (рукотворному/нерукотворному/50 на 50, — стосовно свободи версій щодо походження об’єкту там напевно що теж — як і тут — повне торжество толерантності) колі.
Слов’янським народам доля на кам’яні сади не так щедра, тому своєї пристрасності до фактів перемоги Світла над Темрявою на широкий загал афішувати не поспішають. Хоча для певних кіл — як-от родинне, товариське, колегіальне й т. п. — у окремих місцинах ревно зберігаються давні звичаї. Перш за все — це 12 страв, які подаються до святкового столу послідовно: кожна наступна лише по тому, як спорожнено загальний «таріль» від попередньої. Мала дещиця при цьому всяк раз докладається на окрему тарілку, призначену для тих душ із сімейного оточення, які покинули наш світ.
Одначе процес символічної розправи над очікуваними місяцями-стравами розпочинається аж надвечір. Спершу у житлах, де є малі жителі, панує атмосфера очікування омріяних — з одного боку — і власноруч сформованих та доручених спеціально організованій ватазі підлітків — з іншого — дарів. Погодні фактори цьогоріч були надзвичайно сприятливими для віддаленої фіксації миті, коли «довірені особи Миколая» уже підходять до дверей: пухнастий дрібний сніжок, що насіявся напередодні, видавав при кожному кроці натужне скрипіння, яке добре вчувалося на тлі тихого морозяного повітря. Сценарій давньої «педагогічної» вистави був продуманий таким чином, щоб навіть діти, які відчували за собою вчинені протягом останньго року певні провини й тому неодмінно мали побачити перед собою перво-наперво різку, — очікували гурт посланців Сонцевороту не з меншим захопленням, аніж бездоганні «чемнусі».
А наразі й дорослим втішно. Тим більше, що «небесна канцелярія» якнайретельніше дослуховується до побажань пересічного ґаздівства: перед тим як опинитися під білою пуховою ковдрою, земля встигла належним чином просякнути дощовою вологою, — невдовзі після чого послідовна зміна «важкий липкий лапатий сніг — легкий мороз» спричинила утворення над ґрунтом твердого настилу.
Проте, зимового стану ненадовго й стало: ось уже кілька день поспіль Бойківщину знову лагідно мітить Бабине Літо. Наскільки дивним не видавався б феномен, — та дійсно видно: масово оживають якісь із маленьких комарів (велике земне благо для нас у тому, що вони не кусючі). Не виключено, що з-посеред міріади народних прикмет віднайшлась би і про це явище.
Але чи то трактування прадавніх спостережень — надто тонка справа, чи то не діють у світі уже ті закони, — та в теперішній час мало не щоразу виникають явні суперечності. Ось хоча б як то можна вирозумітися на прикладі з одного боку дятлів, які прилітають до людських обійсть перед лютою холоднечею, а з іншого — кротів та полівок, які проривають виходи на поверхню ґрунту «заповідаючи» потепління, — якщо вони все це роблять одночасно?
Назагал природа вже далеко не така, якою вона була, скажімо, на зорі Незалежності: поменшало з чого б тось бешкетливих горобців, — натомість дуже часто миготять довгими хвостиками плиски; дощові хмари, про які І. Я. Франко ще в ранній творчості зазначав:»…і з заходу темная хмара летить!», — останні роки набули чи не рівних пропорцій що з заходу що зі сходу.
А з попелицями — дивина взагалі надзвичайна: цих своїх своєрідних «дійних корівок» мурашки минулоріч розміщували при холодній порі по самісінькому центру мурашника навпроти рівня ґрунтового покриву, — тепер же ж і доволі нижче тлю не вдається виявити. Дорахувалися до явної збитковості процесу утримання «худоби» — та й покинули ту «брудну справу», чи що?
Відповідь на це питання дасть наступне літо. Селянинові, звичайно ж, і насправді завжди прагнеться якимсь чином позбутися крихітних тих сокопивць. Та чи не має слушності Шекспірів Гамлет: «Миритися легше зі злом, що знайоме…» — а в інтерпретації до конкретно цієї, пов’язаної з попелицями, ситуації я ще й додав би: «…тим більше якщо не таким уже й злом є!»
#img_gallery#
Віктор Гаврилів. Велика Епоха, Україна
