Зростаючі потреби світового співтовариства в вуглеводневій сировині вивели в число провідних гравців ті країни, які володіють значним запасом нафти і газу. До їхнього числа входить і прикаспійська держава Азербайджан, яка стрімко зростає і розвивається завдяки розробці власних нафтових родовищ.
Столиця країни Баку — процвітаюче космополітичне місто, що пишнотою не поступається Дубаям або Абу-Дабі. Як стверджують строгі цифри статистики, Баку населяють два мільйони людей, і з кожним днем кількість жителів все зростає. Тисячі людей приїжджають у країну з менш благополучних регіонів Кавказу в пошуках роботи і сталого доходу. Ловці удачі також не обходять столицю стороною, злітаючись сюди з усіх країв світу.
Баку — столиця Азербайджану. Вигляд на набережну, бульвар і порт.
Фото: Elkhan Jafarov/commons.wikimedia.org
Шукачі щастя, розсипаючись у люб’язностях, намагаються сподобатися місту, немов багатій спадкоємиці на виданні, в надії здійснити свої потаємні мрії. Однак не зайве буде зауважити, що Баку таїть у собі чимало визначних пам’яток, поки що недоступних поглядам туристів. Саме тому в мене не викликали здивування слова міністра культури і туризму Абульфаса Гараєва, сказані мені при зустрічі: «Незважаючи на те, що видобуток нафти становить основу нашої економіки, зараз всі сили і увагу ми направляємо на розвиток туризму».
Азербайджан країна мусульманська, однак набагато більш терпима і сучасна порівняно з сусідніми країнами. Наприклад, алкоголь тут не заборонений, а більшість жінок давно розпрощалися з накидкою-хіджабом. Закохані парочки, немов кидаючи виклик правилам ісламу, цілуються в парках і, взявшись за руки, прогулюються широким бульваром вздовж узбережжя Каспійського моря.
На вулицях Баку.
Фото: Alexander Hassenstein/Getty Images
Асіф Азізов із нафтогазової компанії Socar так говорить про зміни: «Азербайджанцям за традицією більш близький Захід». Йому вторить дипломат Наїля Рустам-заде: «Азербайджан — відкрита, привітна, світська держава, жителі якої дотримуються європейського способу життя, незважаючи на те, що 95% населення країни мусульмани».
Революція в архітектурі
Сильний вплив модернізму відчувається також у столиці, де авангардистські будови суцільно й поруч впевнено сусідять з особняками, зведеними у французькому стилі. Отаке всепоглинаюче симбіотичне суперництво старовинних і сучасних архітектурних творінь. Серед новобудов мені б хотілося відзначити «Полум’яні вежі» з блискучими фасадами, а також багатофункціональний Бакинський кришталевий зал, спроектований іранським архітектором Зарою Хадід і зведений за рекордно короткий термін у вісім місяців для проведення конкурсу пісні Євробачення-2012. Ні в одній європейській країні, а також азіатській, неможливо зустріти контрастного змішання стилів. Мені ж подібне нагромадження здається чарівним.
«Полум’яні вежі».
Фото: Gulustan/commons.wikimedia.org
Бакинський кришталевий зал.
Фото: Khortan/commons.wikimedia.org
Прогулянка центральною частиною Баку нагадує подорож по різних сторінках історії міста (від європейських до азіатських і навпаки) і культурам народів, що його населяють (монголи, перси, росіяни…) і залишили свій незгладимий слід у минулому міста. Ви неспішно йдете тротуаром, і раптом перед вами виростає розкішний особняк. У ці миті може здатися, що вас занесло в Париж кінця 19-го століття. Однак варто пройти трохи вперед, і ви знову опиняєтеся в обіймах Сходу.
Історичний центр Баку усипаний мечетями, художніми галереями і килимовими лавками, які туляться в лабіринті вузьких вуличок обнесеного стіною «старого міста» Ічері-Шехер або просто Фортеці.
Бакинська Фортеця.
Фото: Emin_Bashirov/commons.wikimedia.org
Старе місто.
Фото: Khortan/commons.wikimedia.org
У 2000 році Фортеця була включена в список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. На території Фортеці є чудовий Палац Ширваншахів (XV в.), Мечеть Мухаммеда (XI ст.), східні лазні і таємнича Дівоча вежа, яка була зведена тисячу років тому і чудовим чином збереглася після численних облог. Як свідчить легенда, вежа «була побудована султаном у пам’ять про свою дочку».
Палацовий комплекс Ширваншахів у центрі Баку.
Фото: Emin_Bashirov/commons.wikimedia.org
Мечеть Мухаммеда.
Фото: stifad/az.wikipedia.org
Деякі історики стверджують, що вежа могла служити маяком для мореплавців або ж храмом, який відвідували пілігрими. Схоже на казки з «Тисячі і однієї ночі», вірно? Все може бути. Однак суть у тому, що, вдивляючись у минуле, можна побачити абсолютно нові обриси древнього міста.
Дівоча вежа.
Фото: Gulustan/commons.wikimedia.org
Варто пройти трохи далі, залишивши позаду всього кілька вуличок, і замість будов минулого, що навівають похмурі думки, ви потрапите в XXI століття. Перед вами — елегантна пішохідна зона з розкішними бутиками всіх основних брендів, які так любить середній прошарок суспільства, що набирає сили. Азербайджанцям подобається наслідувати західний спосіб життя. Придбання повнопривідного автомобіля розглядається тут як символ достатку. Численні німецькі автомобілі («Мерседес», БМВ) і лімузини поступово приходять на заміну старим «Ладам» в жвавому центрі Баку.
«Фантастична вигадка» або «поля Джеймса Бонда»
Не треба вирушати далеко за місто, щоб зрозуміти, чому Азербайджан став дуже багатою країною: тисячі (так, тисячі) нафтових свердловин видно на горизонті, підступаючи майже до околиць столиці. Вражаючий краєвид, який письменник Ессад-Бей назвав «фантастичною вигадкою», отримала також назву «поля Джеймса Бонда», тому що тут проводилася зйомка фрагментів фільму «І цілого світу мало» (1999 р.). Стверджують, що в околицях Баку видобувається більше нафти, ніж на всій території Сполучених Штатів.
Нафтові свердловини в околицях Баку.
Фото: MLADEN ANTONOV/AFP/Getty Images
Нафтовий бум не тільки перетворив країну в одного із самих головних постачальників чорного золота у світі, але також привернув увагу наймогутніших зарубіжних інвесторів — Ротшильдів і братів Нобелів. Першими дісталися до нафти Нобелі на початку минулого століття. Історія ця дуже цікава. Насправді Людвіг Нобель відправився в Азербайджан (1873 р.), щоб закупити горіхову деревину для виробництва рушничних прикладів на заводі в Іжевську, де Нобелі були співвласниками. Однак по приїзду замість пошуків підходящого товару Людвіг спішно відіслав листа до Стокгольма братам Альфреду і Роберту, в якому повідомив, що випадково виявив дещо краще деревини — нафту.
Нафтоперегінний завод Нобелей в Баку, кінець 1880 рр.
Фото: commons.wikimedia.org
Через шість років, у 1879 р., Нобелі заснували велику на ті часи нафтову компанію «Бранобель». У передмісті Баку для службовців компанії було побудоване чудове житлове селище «Вілла Петролеа». Тут же перебувала і однойменна фамільна резиденція братів Нобелів. Компанія «Бранобель» прославилася своїми передовими інженерними та комерційними починаннями, а також прогресивною кадровою політикою і турботою про побут і дозвілля співробітників. Завдяки Нобелям на російському ринку з’явився недорогий керосин, який був доступний навіть селянам.
Парадний вхід у резиденцію «Вілла Петролеа».
Фото: Parishan/commons.wikimedia.org
Однак все добре коли-небудь закінчується. У 1920 році до влади в країні на 70 років прийшли більшовики і видворили Нобелів геть з Азербайджану. За роки радянської влади селище і резиденція «Вілла Петролеа» прийшли в повне запустіння. У 2004 році з метою відновлення резиденції в Баку була створена громадська організація «Бакинський фонд спадщини Нобелів». А в 2008 році відбулося урочисте відкриття відновленого особняка «Вілла Петролеа», де розмістився музей братів Нобель. Реставратори зуміли відтворити інтер’єр, що оточував шведських промисловців. На стінах резиденції співробітники музею розмістили старовинні фотографії і картини, що нагадують відвідувачам про минулу велич легендарної нафтової імперії.
Але це вже історія, а в наші дні країна спрямована в майбутнє. Нічна столиця виглядає зовсім фантастично, як ніби її футуристичне оздоблення створили в надрах Голлівуду. Освітлення вулиць і підсвічування будівель не відключається всю ніч. Дешевизна електроенергії дозволяє Баку набути більш яскравого і життєрадісного вигляду у порівнянні з видами інших великих міст.
Нічний Баку.
Фото: Gulustan/commons.wikimedia.org
Майбутнє привабливе, це не викликає сумніву, однак традиції в Азербайджані шанують так само дбайливо. Наприклад, культура музики тут шанується з особливою повагою. «Музика — це ритм. Життя людей також занурено в ритми. Тому забути про ритм — все одно, що відірватися від людської природи, а так бути не повинно», — стверджує Нігяр Аллахвердиєва, молода співробітниця Державного музею музичної культури.
Вишукане азербайджанське кулінарне мистецтво, іменоване «Аромати великого шовкового шляху», вражає гостей своєю різноманітністю і широкою палітрою смакових відчуттів, а також великою кількістю відмінних сортів чаю. Чай в Азербайджані — не просто напій, це спосіб життя. Чай тут п’ють піала за піалою, в будь-який час доби, за будь-якого приводу або ж без нього.
Пам’ятник самовару і чаю в склянці «Армуду». Ленкорань.
Фото: Emin_Bashirov/commons.wikimedia.org
З хлібом пов’язана своя традиція. Азербайджанці ставляться до хліба з великою повагою. Розділити його з кимсь означає закласти або зміцнити узи дружби. Вшанування хліба дійшло до такого ступеня, що залишки хліба збираються окремо від інших побутових відходів у мішки, які підвішуються на гілки дерев. Ніколи хліб не буде лежати на підлозі серед сміття!
Земля довгожителів
Однак не варто зводити весь Азербайджан тільки до пишності Баку. По правді кажучи, країна набагато багатша і різноманітніша. Ось кілька прикладів: у Гобустані можна помилуватися вражаючими петрогліфами кам’яного віку; у Аладі — міні-вулканами, що вивертають бруд із надр землі. Янардаг, або «Вогняна гора», відкриває погляду мандрівника триметрові стовпи палаючого газу, що проникає на поверхню крізь пористі породи пісковика. Любителям побродити музейними залами потрібно відправитися в Нахічевань, який називають «містом музеїв».
Невелике містечко Лерік на півдні країни славиться феноменом довгожительства: вік більшості його жителів перевалив далеко за 100 років. У музеї довгожителів міста зібрана колекція фотографій, листів, паспортів і т.д., що належали вже покійним старожилам. Рекорд тривалості життя належить Ширалі Муслімову, який помер у приголомшливому віці 168 років (це досягнення потрапило в «Книгу рекордів Гіннеса»).
Експозиція музею довгожителів у Леріку.
Фото: ru.president.az
Під час відвідування Леріка разом із моїми колегами ми зустрілися з літньою жінкою майже 100-річного віку, що зберегла повну ясність розуму. Розмова з довгожителькою виявилася настільки захоплюючою, що один із моїх колег у знак вдячності подарував їй невелику коробку шоколадних цукерок. З гумором, гідним Честертона, поважна дама сказала йому (російською мовою): «Я сподіваюся, що при нашій наступній зустрічі коробка буде побільше».
Франсиско Гавілан — письменник і психолог. Він відвідав понад сотні країн, жив серед кочівників Казахстану, а також серед індіанців мапуче в чилійських Андах. Опублікував безліч статей і книг на тему самодопомоги, перекладених кількома мовами, в тому числі на корейську і російську. Сайт автора: franciscogavilan.net.
#img_gallery#
