Немало людей люблять подорожувати і мріють про це. Але щоб кудись поїхати, треба накопичити чималу суму грошей. Так мрія і залишається мрією. Автостопщики знайшли вихід із такої ситуації. Для них подорожі автостопом є розвагою, необтяжливим способом весело і незвично провести час. А заодне і мрію перетворити на реальність.
#img_left#Своїм досвідом і правилами автостопа поділився Журавльов Микола Володимирович, продавцец-консультант в магазині стільникових телефонів. Різносторонньо розвинена молода людина, емоційна і енергійна, якого привертає все нове, креативное і екстремальне.
– Чому вибрали Байкал?
– Чому Байкал? Тому що там красиво! Був на морі, але не той ефект… Байкал зве…щось у ньому… енергетика може якась є… Ти дивишся і розумієш, що тобі не хочеться йти. Спокійне, дуже спокійне озеро. Навколо оманливі гори: ти топаєш, топаєш, топаєш, тобі здається, що залишилося 100 метрів дійти. А реально ще 2 години по цих горах лазиш. Все, бачиш – обрив, Байкал – ось він… і далеко ще. Дивишся направо – гладь води, що переливається на сонці. На горизонті немає ні острівців, нічого, в інший бік – те ж саме. Підіймаєшся на гору метрів 500-600, дивишся зверху і… як у польоті, відчуття, що ти реально летиш. Стрибав з парашутом – схоже відчуття.
– Ви любите гострі відчуття?
– Дуже люблю. Я ними живу. Ми з подругою вибирали дике місце, де абсолютно немає людей. 40 км протупали по горах. Там де люди – відгодовані чайки, багато сміття, туристи. Це не цікаво.
– Розкажіть, як добиралися?
– Сам шлях – досить весело. Поїхали через Перм, Катеринбург, як порадили водії. Поїздка почалася з того, що зібралися поїхати на МКАД. Вийшли з метро, до МКАДу далеко, кілометрів 20. У Москві доїхати безкоштовно нереально. Раптом побачили військовий автобус. Поговорили із старшим, пояснили, що їдемо далеко-далеко, і вмовили довезти хоча б до МКАДу. В результаті ми з ними 50 км проїхали, вони дали монет і попросили кинути їх за них у Байкал, що ми й зробили, передали Байкалу.
– Водії погоджувалися везти безкоштовно?
– Технічні подробиці: залежно від дороги, в середньому, стоїш на магістралі до наступної машини 20-30 хвилин і виїжджаєш. Іноді забирає перша хура, іноді стоїш і по 5 годин. Все може бути.
Вночі важче. Повинні бути обов’язкові атрибути – світловідбиваючі смужки. У нас їх не було, не встигли купити. Тому вийшло шоу! Ніч. Під Казанню. Освітлювальних приладів немає. Білий пакетик (типу пакетика із супермаркету) одягається на себе і лампочка на шию, яка періодично мигає. Напарник узяв пляшку з мінералкою і підсвітив її другою лампочкою знизу. Водій, який нас підібрав, розповів, як це виглядало: недалеко кладовище… білий квадрат, мигає…і поряд світиться пляшка мінералочки! Ми явно викликали інтерес у далекобійників, судячи з того, що вони включали дальнє світло.
Середня швидкість стопщика 600-900 км. в світловий день. З 7 до 11 ранку рух слабкий, і після 24.00 теж треба постаратися, щоб виїхати. Краще виїжджати вдень.
Є своя техніка гальмування. Перше правило: автостопщик повинен відрізнятися від будь-якого попутника і хлопчика з сусіднього села, який зібрався під’їхати до своєї дівчинки, – це рюкзак, спокійне обличчя, руками не махаємо, великий палець вказує на дорогу. Маленька хитрість – треба дивитися водієві в очі. Деякі відвертаються і проїжджають мимо, деякі говорять «ні», такі особливу пошану викликають. До речі, з приводу морального аспекту: добре-погано, «халява». Якщо водій зупинився, значить, він хоче тебе взяти.
Коли водій говорив, що візьме тільки одного, то ми відповідали: «Ми маленькі, худенькі. Знаєте, як ми ховаємося [від міліціонерів на посту ДАІ]? Та ми так сховаємося, що Ви нас самих потім не знайдете!» Природно водієві весело, бачить, що хлоп’ята балакучі. І перед постом вже ніхто не виходить, тому що йому стає цікаво.
Хороший автостопщик – це той, хто вміє зав’язати з водієм цікаву розмову. Нецікавий: «Ух ти! Яка у Вас машина!» або «Як працює у Вас корбрюратор?». Цікава розмова – про сім’ю, будинок, чому став далекобійником. Можна також розважити його піснями, загалом, будь-якими способами скрасити самоту далекобійника. Часто після спільної поїздки водії стають друзями, залишають свої номери телефонів, пригощають шашликом, пропонують нічліг у них удома.
– А як вирішили питання з нічлігом?
– Спати можна в лікарнях, відділеннях міліції, можна і в готелі, якщо кошти дозволяють.
– Що брати з собою?
– Чим менше, тим краще. Найнеобхідніше: змінний одяг, металевий кухоль, сірники – краще такі, що не промокають, спальний мішок – він займає мало місця в рюкзаку. Компас більше потрібний тим, хто йде в тайгу. Їжу легше купити в дорозі, шкарпетки теж – вони повинні бути «одноразові», відіпрати свій одяг після таких пригод важко і віднімає багато часу та зусиль. Можна взяти засіб від комарів. Хоча чим далі від центру Росії, тим лютіші і безжалісніші комарі, для них ці засоби як приправа.
Для Миколи поїздка на Байкал – не перша і не остання подорож автостопом. До цього він побував у Пітері, а в недалекому майбутньому планує поїхати до Японії, його дуже притягує загадкова культура Сходу.
