За тридцять кілометрів від Свон Хіллу знаходиться озеро Кенгуру, біля якого ми збиралися переночувати, – це був один з обов’язкових пунктів програми. Якщо правильно вибрати місце і заручитися підтримкою метеобюро, то можна побачити феєричний світанок.
Поки ми кружляли берегами озера у пошуках відповідного місця для табору, зовсім стемніло. Дорогу періодично перебігали божевільні кролики. І жодного кенгуру біля озера Кенгуру.
Нарешті нам пощастило: ми знайшли чудове місце (частково навпомацки, частково користуючись світлом фар). Рівний майданчик якраз під пальмою і за два кроки від води, поблизу немає будинків і знаків "No camping". Райське містечко.
Щоправда, швидко виявилося, що комарі в Австралії таки водяться, а гола земля, застелена тоненькою ковдрою, все ж таки твердувата для повноцінного сну. Але це дрібниці.
Зустрівши світанок, ми повернулися за 30 км. у Свон Хілл, щоб все-таки подивитися головну визначну пам’ятку цього містечка – Pioneer Settlement. Це музей просто неба, схожий на ретельно відтворене містечко золотошукачів Соверен Хілл у Баллараті. Принцип "піонерського поселення" той же самий: заплативши за вхід, потрапляєш на вулиці запорошеного містечка XIX століття. Магазинчики, школа, церкви – все тут створює атмосферу життя перших поселенців. Музей майже не поступається відомішому Соверен Хіллу, а в чомусь навіть приємніший: відвідувачів тут значно менше (або це нам пощастило – не сезон), і можна спокійно все оглянути. З ранку ми були трохи не єдиними туристами.
Продовжимо екскурсію. По території поселення можна проїхатися на кінному екіпажі та на старому автомобільчику – це входить у вартість квитка. У Соверен Хілл теж катають на конях, а ось машин не бачила. Тому нам удвічі цікаво було забратися в справжній старий "Додж" двадцятих років.
#img_gallery#
Інша цікава річ, яка мені запам’яталася, – історія із залізними будинками. Ці прості типові будиночки виготовлялися в Англії з гофрованого заліза, а потім в розібраному вигляді доставлялися до Австралії на кораблях як баласт. Подібних хатинок було багато по всій Австралії, а також у всіх англійських колоніях. Таким чином вирішувалася проблема житла для населення нових земель, що зростало. Нам показали будиночок, який потрапив у цей музей з Південного Мельбурну.
Як завжди буває в таких музеях, "водій кобили" виявився справжнім ентузіастом своєї справи, він навіть тримає удома власного коня і часто їздить на ньому в гарну погоду. Ми з ним розговорилися про коней, у результаті апогеєм катання стало те, що мене пустили "покермувати". Я мріяла про таке все життя! Чомусь мені завжди здавалося, що правити упряжкою важко – теоретично я ніби все знала з книжок, але виглядало це підозріло просто. Сумніви були не марні.
Спочатку все йшло відмінно: кінь слухався, ми мирно їхали ледачим підтюпцем вузькими вулицями. Але при черговому повороті на 90 градусів сталася аварія. Я не знала, що треба давати сигнал коневі до повороту тільки тоді, коли він усім корпусом вийшов на перехрестя, – як і з будь-яким довгим транспортним засобом. У результаті ми не вписалися в поворот, і колесо із страшним тріском врізалося у стовп будинку. Досвідчений водій, узявши кермо управління, ухитрився здати назад і вивільнив колесо, але кінь все ще нервував і спробував понестись. Страшне відчуття! Врешті-решт все налагодилося, мені навіть повернули віжки і навіть не вилаяли, так що я змогла доїхати до "парковки". Якщо не рахувати цього неприємного інциденту, враження були просто приголомшливі!
Є в містечку крихітна безрадісна школа, магазини, що торгують сувенірами, солодощами і одягом, поштамт, банк і навіть масонська ложа.
Дуже сподобався стереоскопічний театр – у ті часи він замінював кіно. Величезний барабан, розділений на секції з прорізами для очей, так що користуватися ним могли одночасно багато людей. Усередині нього – механізм, за допомогою якого фотографії рухаються від одного віконця до іншого. Ти сидиш на місці і дивишся в очки, а зображення періодично міняються. Вони чорно-білі, але виглядають як голограми за рахунок стереоскопічного ефекту. В основному це види європейських міст та інтер’єри. Театр цей був побудований в Німеччині в кінці XIX століття, і зараз є єдиним в Австралії.
Зараз від музейної пристані ходить тільки старовинний пароплав, але під час наших відвідин на ньому чомусь не катали. Правда, ми надолужили це упущення в іншому містечку наступного дня.
Оскільки ми прийшли в музей майже до відкриття, погода була ще цілком приємною для прогулянки. Коли спека стала нестерпною, ми перебралися в машину, включили кондиціонер на повну і покинули Свон Хілл. Наступна зупинка – Кохуна.
