Агенство Ассошіейтед Прес перевірило особи людей із перехоплених СБУ дзвінків, поговоривши з родичами і солдатами, та вивчивши матеріали з відкритих джерел, пов’язані з номерами телефонів, якими вони користувалися.
З метою захисту військовослужбовців і членів їхніх сімей не називає імен і деталей, що дають змогу ідентифікувати їхню особу. Коли ці солдати телефонували додому, найсмертоносніший період війни тільки починався. Деякі з них все ще перебувають в Україні.
Розмови, зібрані в січні 2023 року (деякі з них велися поблизу найтривалішого і найсмертоноснішого бою в Бахмуті), були відредаговані для ясності.
ПРОФЕССОР
Прозваний “Чокнутим професором” за скуйовджене волосся, він потрапив у перші дні вересневого призову 2022 року. На війні він переживав, що міг убити дітей. Тепер він у самоволці, і його переслідують видіння мертвих.
“Я уявляв, що там, на іншому боці, можуть бути такі ж молоді люди, як і ми. І в них усе життя попереду”, — розповів він AP у червні. “Кістки, сльози — все одне й те саме, вони такі самі, як і ми”.
АРТЕМ
Війна здавалася Артему безглуздою, проте це була можливість вирватися з низки боргів, які він залишив у Росії. Він розповів AP, що служить уже понад вісім місяців, і шкодує, що раніше не проводив із рідними більше часу. У дзвінках дружині він говорив, що всі “похмурі, як чорти”, і хоча є сенс втекти, якщо є можливість, він не збирається дезертирувати.
“Я повинен врятувати хлопців, які перебувають зі мною в окопах, — і себе”, — пояснив він у травні в інтерв’ю AP. “Це те, що я хочу зробити. І швидше покінчити з українцями та повернутися додому”.
РОМАН
До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Роман, як показують документи, працював у юридичній фірмі. Повоювавши, він тепер радить іншим уникати цієї війни в будь-який спосіб. Він жив на дощовій воді, запихав кишки вмираючої людини назад у її тіло, влаштовував засідку з ножами в українському бліндажі…
“Мені вже більш шкода стріляти в птаха, ніж у людину”, — сказав Роман своєму другові. “Я тобі чесно кажу, якщо є хоч найменший шанс, звільнися від призову”.
АНДРІЙ
Після чотирьох місяців перебування в Україні Андрій дійшов висновку, що його життя нічого не означає для Москви. Таких мобілізованих солдатів, як він, “за людей не вважають”, — сказав він мамі. Їх не відпускають (навіть якщо вони захворіли або дістали поранення), бо командири бояться, що вони ніколи не повернуться.
“Помреш у цій ямі, де живеш”, — сказав він мамі.
“Головне не хворій”, — відповіла вона.
AP поговорило з матір’ю Андрія у вересні, коли вона збирала помідори зі свого городу.
Вона сказала, що виросла в Україні, але її батьківщина стала невпізнанною. У ній живуть “зрадники і фашисти”.
“Ви сліпі або дурні, або не бачите, що нормальних людей немає? Чи ви хочете, щоб ваші діти перетворилися на мавп, як в Америці?” — сказала вона AP.
