Blog

Місце народження: м. Оротукан, Магаданська область, Росія

Біографія

Тіна Кароль – творчий псевдонім блакитноокої киянки Тетяни Ліберман. На диво всім рідним, серйозна дівчина пов’язала своє життя з музикою. Закінчила вище Київське державне музичне училище ім. Р.М. Глієра. Подумавши, вирішила, що знання менеджменту і логістики в житті теж стане в нагоді, і вступила до Національного авіаційного університету.

З 11 років успішно бере участь у різних музичних конкурсах: Співаночка-Джазочка (3-а премія), Золоті трембіти (1-а премія), Юні зірки Прикарпаття (1-а премія), Таланти твої, Україна (1-а премія), Шолом, Україна (1-а премія), Різдвяні зустрічі у Братів Блюзу (2-а премія), Чорноморські ігри (3-а премія), Золотий струм (Гран-прі), Під однією зіркою (1-а премія), фестиваль Ми діти твої, Україна, Молода Галичина (2-а премія), Едельвейс (1-а премія), Сім культур, Перший всеукраїнський конкурс артистів естради (2-а премія), Перший всеукраїнський конкурс ізраїльської пісні (1-а премія). Представляла Україну на гала-концерті Слов’янського базару. Пощастило побувати на Російському балу в Лондоні.

Конкурс в Юрмалі Тіна вважає за найяскравішу, цікавішу і значнішу подію для молодого виконавця, а тому не могла упустити можливості взяти участь у ньому. Як відомо, на ньому Тіна зайняла друге місце й отримала приз із рук самої Примадонни, після чого, що називається, прокинулася знаменитою.

Стати учасником конкурсу Нова хвиля – вже саме собою престижно. А той факт, що співачка зайняла друге місце й отримала приз від Алли Пугачової (сума якого перевищила Гран-прі самого конкурсу), взагалі може закрутити голову. Але Тіна вважає цю перемогу новим етапом свого творчого шляху, етапом "сильним і переконливим, який був пройдений не "завдяки, а всупереч". Дійсно, ця перемога далася дівчині ой, як нелегко! Мало того, що дві з трьох пісень, які Тіна підготувала за умовами конкурсу, довелося в найостанніший момент міняти через їхню "неформатність", ще й під час одного з виступів відключився мікрофон.

Але виконавець настільки занурився у спів, що цього не помітила і доспівала пісню до кінця! Їй вистачило емоцій і голосу не просто заспівати пісню так, щоб її почули останні ряди, а зарядити зал своїм вогненним темпераментом. Так що досвід, здобутий в Юрмалі, Тіна вважає безцінним. І додає, що якби ця перемога їй далася легко, то це було б просто нецікаво.

Співачка представлена до звання Заслуженого артиста України, але вона вважає за краще концентруватися не на чергових нагородах і титулах, а на улюбленій справі – музиці. Сили й енергія, так для цього необхідні, генеруються під час роботи. Для Тіни Кароль записувати пісні, взагалі займатися творчістю – це гігантське задоволення. Планами на майбутнє виконавець ділиться не дуже охоче:

– Це глобальне питання, просто вселенське. Плани на майбутнє величезні й у чомусь навіть зухвалі. Про них двома словами не розповіси та і розповідати поки конкретно нічого – ми, я і моя команда, лише складаємо цей план. Адже всі наші дії мають бути прораховані – інакше це буде не професійний шоу-бізнес, а маніакальний психоз.

Питання про вільний час викликає у Тіни здивування. Для неї це недозволена розкіш. Та все ж інколи вона дозволяє собі розслабитися – погуляти в лісі, берегом моря, сходити на концерт органної музики або в картинну галерею. Довго валятися в ліжку не любить – шкода втрачати час. П’яти годин для сну їй цілком вистачає, щоб відчувати себе бадьорою.

Молода співачка поважає творчість будь-якого напряму і жанру, якщо воно щире. Сама завжди в кожен свій виступ укладає душу.

#img_right#- Усе, що я роблю, я роблю від чистого серця. Гордість народжує самозакоханість, а я цього не люблю, – відповідає Тіна, коли її питають, якими своїми досягненнями вона може пишатися.

У чоловіках цінує порядність і надійність, терпіти не може егоїстів, у жінках її приваблює інтелект і дратує безцільне існування. Поважає людей, у яких слова не розходяться із ділом. Заповітна мрія Тіни – створити школу юних геніїв. Також хотіла б заспівати дуетом з Аллою Пугачовою, Роббі Уїльямсом, Андреа Бочеллі.

Дискографія Тіни Кароль

2006 Show Me Your Love

Нагороди

1996 Співаночка-Джазочка – 3 премія.
1997 Золоті трембіти – 1 премія, Юні зірки Прикарпаття – 1 премія.
1998 Талантів твої, Україна – 1 премія, Шолом, Україна – 1 премія.
1999 Різдвяні зустрічі у Братів Блюзу – 2 премія, Чорноморські ігри – 3 премія, Золотий струм – Гран-прі, Під однією зіркою – 1 премія, фестиваль Ми діти твої, Україна.
2000 Брала участь у 17 концертах у рамках добродійного фестивалю по містах США: Нью-Йорк, Філадельфія, Талас, Детройт, Х’юстон, Мілуокі.
2001 Молода Галичина – 2 премія, Едельвейс – 1 премія, Сім культур – представляла Ізраїль.
2002 Перший всеукраїнський конкурс артистів естради – 2 премія, Перший всеукраїнський конкурс ізраїльської пісні – 1 премія, представниця України на гала-концерті Слов’янського базару.
2003 р. Соліст ансамблю пісні і танцю Збройних сил України, нагороджена стипендією Державної Ради України і подякою від міра міста Києва, основна жіноча роль мюзиклу Екватор – Маргарет.
2004 р. Виконавець ролі Марфи-биліци в спектаклі Духів день, конкурс Нью-Йорк – Київ – Тель-Авів – Гран-прі, Переможниця конкурсу міс Галичина, мюзикл Ассоль, головна роль, Ассоль (Австрія), спектакль Яйце коня – граю роль карми головного героя і супроводжую весь спектакль співом acapello, учасниця півфіналу конкурсу Євробачення.
2005 р. Учасниця Російського добродійного бала в Лондоні, в Королівській резиденції. Робота над сольним альбомом. Друга премія на Міжнародному конкурсі вокалістів в Юрмалі – НОВА ХВИЛЯ.

Джерело:
Доба

Відповідь досить проста: ВОНИ хочуть, щоб ви не залишилися в країні нелегально, сумніваються в тому, що у вас достатньо грошей для безтурботного відпочинку, і підозрюють, що ви сядете на шию якому-небудь добродійному суспільству, волаючи про допомогу "нещасним українцям". Отже, мета співбесіди для них – переконатися, що ваші наміри обмежуються вказаними в анкеті, а для вас – це довести.

За ступенем строгості всі посольства діляться на прохідні (до них віднесемо представляючі країни Шенгена, куди більшість туристів потрапляють без особистої бесіди), важкопрохідні, на зразок посольств Великобританії, Ізраїлю і Сполучених Штатів, і практично непрохідні типу посольств Канади і Австралії. Чим густіше сито, через яке вам належить просочитися, тим серйозніше потрібно підготуватися.

Маскування

Деякі категорії туристів неулюблені у всіх консульствах. Це чоловіки із смуглявою шкірою і золотими зубами, одягнені в спортивні брюки; молоді, з помітною зовнішністю і зухвалим поглядом дівчата; домогосподарки, які мандрують без "господаря", а також двірники та інші особи з невиразним річним доходом.

Якщо ви виявили в себе одну з цих ознак, займіться маскуванням. Наприклад, одягніть ненависну краватку, змийте хоча б третину макіяжу. Ну а потім можна подумати про свої відповіді на можливі питання.

Аутотренінг

Доведеться зважати на різницю менталітетів. Питання "Звідки у вас гроші?", яке в наший країні вважається надзвичайно непристойним, на Заході знаходять цілком пристойним. Наївні європейці не розуміють, як може немолода леді все життя збирати грошики в панчоху, щоб на схилі днів своїх блиснути в Монте-Карло. Американці, зразкові пуритани, не вірять, що чоловік з дружиною здатні розлучитися навіть на час відпустки. Англійці вважають, що бабуся з онуком, які не володіють іноземними мовами, не в змозі об’їхати всю Великобританію без допомоги гіда. Ізраїльтяни не люблять туристів, які купують дешеві тури, – адже "особи слов’янської національності" зазвичай так не роблять!

Але оскільки без співбесіди в країну не пустять, нікуди не подінешся – треба продумати відповіді на самі, здавалося б, найнетактовніші питання.

Головне – не збиватися в свідченнях. У візових офіцерів особлива недовіра до туриста виникає у випадку, якщо інформація, отримана під час співбесіди, сильно різниться з початковими даними.

Подружжю – засновникам сімейного підприємства потрібно знати про кількість співробітників і оборот фірми. Бабусі з чадом непогано б розучити фразу "Вуд ю гів мі е гляс оф вотер?". Загалом, відповіді на питання "Коли, скільки, навіщо?", а головне, "Хто платить?", потрібно підготувати заздалегідь.

Лінія поведінки

І ось настала година X: ви стоїте (сидите) перед візовим офіцером, який вивчає ваші папери, зрідка підкидаючи на вас гострозорі очі. В цей момент у жодному випадку не можна: а) метушитися; б) посміхатися запобігливо; в) вдавати, що результат того, що відбувається, вас абсолютно не хвилює. У бесіді протипоказані мукаючі звуки, довгі роздуми перед відповіддю, а фрази на кшталт: "Бачите, я тут написав, але насправді…" виключені! Зв’язні, а головне, природні відповіді на питання подобаються візовим офіцерам найбільше.

Провокаційні заяви екзаменатора ніби: "Ми дзвонили вам в офіс, нам сказали, що ви там не працюєте", – не повинні викликати бурю обурення, набагато краще підійдуть фраза "Давайте разом перевіримо телефони" і погляд в стелю, що супроводжується перерахуванням щонайменше п’ятнадцяти номерів.

А взагалі-то є універсальний спосіб спілкування з візовими офіцерами. Він формулюється до осоружного просто: завжди говорити правду. Ах, як хочеться її говорити, говорити, говорити..

Джерело:
touradvices.tourua.com

Режисер: Марк Уотерс
Автори сценарію: Девід Бернбаум, Холлі Блек, Кері Кіркпатрік
Оператор: Калеб Дешанель
Композитор: Джеймс Хорнер
Продюсери: Стів Барнетт, Холлі Блек, Кері Кіркпатрік, Френк Маршалл В ролях: Фреді Хаймор, Сара Болджер, Нік Нолте, Мері-Луїза Паркер, Джоан Плоурайт, Сет Роген, Девід Стретерн та інші.

Ось що таке пафос? Так відразу і не придумаєш. Щось глобальне і широке, те, що погано узгоджується з поняттям «міри» і «смаку», те, що явно занадто і явно надмірно. Не дуже зрозуміло. Тому скористаємося простішим визначенням: пафос – це те, що абсолютно відсутнє в казковій картині Марка Уотерса «Спайдервік: хроніки». Але, на жаль, це головна, і чи не єдина гідність фільму.

В цілому, те, що Голлівуд останнім часом захопився адаптаціями літературних творів, це скажімо, непогано. Це навіть відмінно, тому що те, що роблять штатні сценаристи Голлівуду, давно вже не лізе ні в які кіноекрани. Єдиний осад, що залишився у глядачів після їхнього вдалого страйку, це жаль «а треба було просто звільнити».

Тому, ще одна екранізації книги, а точніше напівкниги-напівкоміксу, написаного американським ілюстратором Тоні Дітерліцци на пару з письменницею Холлі Блек в 2003 році, це навіть добре. Тим більше, дитячого кіно ніколи багато не буває, вже краще казка, ніж чергова кров і бруд дорослого світу. Але в екранізації від Марка Уотерса є одна очевидна вада — «ще одна». Змахує на стрічку конвеєра.

Отже, сімейство Грейс, у складі матері, яка пережила розлучення, досить дорослої дочки, яка захоплюється фехтуванням, і пари близнят середнього шкільного віку, у зв’язку з цим самим розлученням переїздять в будинок своєї тітоньки/двоюрідної бабусі, яка внаслідок душевного розладу  переселилася в заклад відповідного медичного профілю. Будинок і на перший погляд здається їм старим і малопривабливим. А вже під час знайомства з ним і зовсім стає ніяково: скрізь павутина, хаотично нагромаджені старі речі і дуже багато солі. Ще й речі почали пропадати. До чого б це? Та вже ні до чого хорошого, це точно.

І вірно, варто  було одному з близнят забратися на горище, як він виявив там скриню, а в скрині — ні, не яйце із смертю Кощія, але річ теж, безумовно, загадкова — «Путівник по магічних світах». Та ще написаний їхнім прадідусем майже 80 років тому. Причому до книги прикладена записка «У жодному випадку цю книгу не читати». Є ще якийсь спосіб змусити читати 13-річного хлопчиська? Навряд чи.

#img_right#Події, які послідували услід за цим, очікувані: виявляється, в будинку присутній справжнісінький домовик, який охороняє все житло, і що найбільш важливо — чарівну книгу, а в лісі навколо будинку живе безліч дивних істот, дружніх і не дуже. А оскільки знання – це сила, частина з цих істот, а саме компанія дурнуватих, але злобних гоблінів на чолі з могутнім огром мріє оволодіти чарівною книгою. А для цього їм треба знищити будинок і його мешканців. Ось і виходить — війна. Хай і чарівна і часто водевільна, але смертельно небезпечна.

На жаль, багатообіцяюча зав’язка, і набір досить якісних спецефектів не вилилися в іскрометне видовище. Сюжетові катастрофічно не вистачає подій та інтриг. Творців підвело прагнення слідувати літературному оригіналу, хоча давно вже відомо: книги і фільми — речі дещо різні, те, що в книгах займає значний об’єм, у фільмі часто реалізується одним-двома планами. І навпаки, те, що в книзі виражено однією фразою — «виляючи і ухиляючись від ножів і ополоників, щур кинувся через кухню до виходу» — у фільмі може стати окремою вражаючою сценою. Що ми й бачили в «Рататуї». На жаль, у творців «Спайдервіка» до цього руки не дійшли. У них персонажі просто біжать, просто падають і дуже багато розмовляють. Без особливої дотепності.

Звичайно, ставка творців фільму була рівно на одного живого персонажа, близнят Джареда і Саймона. Так, людини дві, а виконавець і образ, на жаль, один — улюбленцеві публіки «шоколадному» Фреді Хаймору не вдалося втілити в життя відразу двох героїв, що само собою зовсім не тривіальне акторське завдання. Втім, Хаймору взагалі не треба було нічого втілювати, оскільки образ хлопчика, що зіткнувся з чарівним світом, він реалізував недавно у Люка Безсонна в стрічці «Артур і мініпута». Вторинність ролі важко не відмітити, як втім, і загальну блідість всіх живих персонажів фільму. Навіть такий блискучий виконавець, як Нік Нолте, на жаль, не зміг зробити нічого з прописаним для нього персонажем — злобним огром. І, присягаюся магією, не його в тому провина.

Зате комп’ютерні персонажі, на яких і тримається весь, скажімо так, рідкуватий сюжет, вельми симпатичні й про них хочеться сказати особливо. Творіння знаменитого художника по персонажах Дзжімма Хенсона, творця сміховинних ляльок «Маппет-шоу» і моторошнуватої краси персонажів «Лабіринту», теж начисто позбавлені якого-небудь пафосу. Вони не вражають як дивізії лиходіїв з «Володаря кілець», або живописні напівактори, напівмоделі «Беовульфа», але від них явно віє життям і теплом. Вони достатньо яскраві, наділені переконливими характерами і поведінкою, і всі суцільно без винятку кумедні.

Кумедне також те, що творці фільму навмисно вирішили нікого не лякати. Не можна сказати, що казка про путівник Спайдервіка — це різдвяна історія з рюшечками і рожевими бантиками, розповідь про верблюдиків, які ділять яблучко, але проте, режисер свідомо дистанціювався від жанру фентезійного триллера. Прикольно, подекуди навіть смішно, але у жодному випадку не страшно. І це, мабуть, головна знахідка авторів — на цей фільм можна піти з найвразливішими дітьми. Ось тільки фантазії б творцям побільше.

#img_left_nostream#Тому, що в цілому в сюжеті «Спайдервіка» ви не побачите нічого нового. Ніби все вже десь і було: чарівний атрибут, який всім до зарізу потрібний, когось норовлять зарізати, світ фантастичних істот, що знаходиться поряд зі світом реальних людей, чаклунства, польоти на грифонах і обов’язковий в цих випадках головний, найголовніший і більший лиходій. Все вже десь було, і що найнеприємніше, на екранах знайшло втілення зовсім недавно. «Міст в Терабітію», «Хроніки Нарнії», вже згадуваний мною «Артур і мініпута» — все це фільми-близнята. Зовсім як головні герої фільму — один хлопчик у двох персонажах. Варіації на одну й ту ж, нескінченну тему.

Не впевнений, що на фільм чекає скажений успіх, картині явно не вистачає «перчинки», якоїсь яскравої індивідуальної особливості. І якщо вже говорити в термінах гастрономів, то у фіналі явний перебір із солодкими інгредієнтами. Утримуючись весь фільм від патетики і моралей, творці явно переборщили з цією справою під завісу. Звідси мораль: не насилуйте себе обмеженнями, якщо щось хочете, робіть це відразу. Щоб потім знати міру. А екранізація другого роману з серії «Спайдервіка», тим часом, вже анонсована.

Отже, нікуди ми не подінемося, до зустрічі в кіно.

Джерело:
Кінокадр