Blog

Хвилеподібний помах крил колібрі виконується більше 40 разів на секунду. Блискавичні рухи, здатність зависати в повітрі роблять їх схожими на бджіл. Колібрі як найменша птаха на Землі — єдина, здатна літати таким способом і харчуватися нектаром квітів. Але від своїх побратимів вона відрізняється й іншими цікавими якостями.

#img_center_nostream#

Пташки-колібрі, яких ще 300 років тому європейці вважали комахами, живуть в Америці, у тропіках, субтропіках та інших кліматичних зонах, навіть на Алясці. Найбільший вид колібрі досягає розміром 22 сантиметрів, а найменший — карликова бджілка — 6 сантиметрів від кінчика хвоста до дзьоба. Всього ж налічується 350 видів таких птахів.

Відрізняється колібрі і своєю красою — пір’я птахи відбивають світло і переливаються, як живий смарагд. Збільшуючи перо, можна побачити дрібні гранули, які надають колібрі яскраво-переливчастого забарвлення.

Ця крихітка виробляє звук і літає, як бджола. Вона створює звуки гортанню, поклацуючи дзьобом, і вібрацією крил. З давніх часів колібрі були хорошими партнерами для квітів. Коли колібрі харчується нектаром, то на голові залишається багато пилку і, отже, вони переносять її у великій кількості і на далекі відстані. А ось у квітів дурману колібрі мечедзьобі — це єдині друзі, тому що тільки вони можуть добувати пилок у 20-сантиметрової квітки своїм дзьобом завдовшки 10 сантиметрів.

#img_center_nostream#

Коли колібрі летить прямо, то крилами махає як звичайна птаха, але набагато швидше. Неозброєним оком їхнього руху не видно. А коли колібрі треба зависнути в повітрі, то, зупиняючись, вона витягує тіло вперед і розправляє хвостові пір’я для опору повітрю. А розгорнутися колібрі може за 18 сотих частки секунди. У зв’язку з активним пересуванням, у неї на крилах в два рази більше м’язів, ніж у звичайної птахи.

Ця дивовижна пташка за день може облетіти до 2 тисяч квіток. У джунглях, незважаючи на перешкоди, вона переміщується зі швидкістю 100 км/год. Нектару їй потрібно від 2 до 8 разів більше ваги самої птахи для постачання енергії. Її принцип, як у велосипеда: якщо не буде рухатися, впаде і, певна річ, зупинка для колібрі — смерть.

#img_center_nostream#

У спокійному стані серце малятки б’ється 500 разів у хвилину, а під час польоту досягає 1000 ударів. М’язи птиці повинні бути розігріті, щоб у будь-який момент почати рух крилами.

Як правило, гніздо колібрі в’є із травинок завтовшки зі шкаралупи волоського горіха. У вихованні пташенят самець не бере участі. Сміливості цієї птахи можна позаздрити: вона безстрашно нападає на змій, якщо ворог підбирається до гнізда. Мама збирає нектар і приносить його дітям. Самці доводиться добувати їжу вдвічі більше своєї ваги, адже не тільки себе, але і малюків потрібно нагодувати, тому їй доводиться боротися. Мама буде годувати пташеня, поки воно не вигострить всі навички.

Волнообразный взмах крыльев колибри делает более 40 раз в секунду. Из-за быстрого движения крыльев и способности зависать в воздухе они похожи на пчёл. Колибри как самая маленькая птица на Земле — единственная, которая может так летать и питаться нектаром цветов. Но от своих собратьев её отличают и другие интересные качества.

#img_center_nostream#

Птички-колибри, которых ещё 300 лет назад европейцы считали насекомыми, живут в Америке, в тропиках, субтропиках и других климатических зонах. Самый крупный вид колибри достигает 22 сантиметра, а самый маленький — карликовая пчёлка — 6 сантиметров от кончика хвоста до клюва. Всего же насчитывают 350 видов колибри.

Перья колибри отражают свет и переливаются, как живой изумруд. Если рассматривать перо в увеличении, то можно увидеть мелкие гранулы, которые придают самой маленькой птице ярко-переливчатую окраску.

Звуки, издаваемые этими малютками, напоминают жужжание пчелы. Она создаёт звуки гортанью, пощёлкивая клювом, и вибрацией крыльев. С давних времён колибри были хорошими партнёрами для цветов. Когда колибри опускают свой клюв в цветок, то на голове у них остаётся много пыльцы, которую они переносят в большом количестве на дальние расстояния. А вот у цветов дурмана колибри мечеклювые — единственные друзья, потому что только они могут добывать пыльцу из глубины 20 сантиметрового цветка своим клювом длиной в 10 сантиметров.

#img_center_nostream#

Когда колибри летит прямо, то крыльями машет как обычная птица, но гораздо быстрее. Невооружённым глазом их движения не видны. А когда ей надо зависнуть в воздухе, то, останавливаясь, она вытягивает тело вперёд и расправляет хвостовые перья для сопротивления воздуху. А развернуться колибри может за 18 сотых доли секунды. В связи с активным передвижением, у неё на крыльях в два раза больше мышц, чем у обычной птицы.

Эта чудная птичка летает со скоростью 100 км/ч и за день может облететь до 2 тысяч цветков. Нектара ей требуется от 2 до 8 раз больше чем весит сама птицы. Колибри как велосипед: если не будет двигаться, упадёт, а остановка для неё — смерть.

#img_center_nostream#

В спокойном состоянии сердце малютки бьётся 500 раз в минуту, а во время полёта доходит до 1000 ударов. Мышцы птицы должны быть разогреты, чтобы в любой момент начать движение крыльями.

Как правило, гнездо колибри вьёт из травинок толщиной со скорлупу грецкого ореха. В воспитании птенцов самец не принимает участие, это дело самочки. Смелости этой птицы можно позавидовать: она бесстрашно нападает на змей, если враг подбирается к гнезду. Мамаша сама собирает нектар для птенцов. Ей приходится добывать пищу вдвое больше своего веса, ведь не только себя, но и малышей нужно накормить. Мама будет заботится о птенцах до тех пор, пока они не отточат все навыки.

Последние несколько десятилетий наркомания остаётся одной из главнейших проблем нашего общества. Ежегодно наркомания уносит жизни тысяч украинцев. В 30—60-е гг. прошлого столетия в СССР наркомании практически не существовало — железный занавес и неконвертируемость советского рубля сыграли в этом отношении хорошую роль.

#img_left#Пагубная привычка возникла в нашем регионе во время афганской войны (80-е гг.). В 90-е годы появилось большое количество наркоманов среди молодой части населения СНГ. О сегодняшней же ситуации с наркоманией в Украине специально для Великой Эпохи рассказал психиатр-нарколог медицинской клиники «Вита» (г. Одесса) Белоус Сергей Иванович.

— Сергей Иванович, какова ситуация с наркоманией сейчас в Украине? Сколько насчитывается наркоманов?

Белоус С. И.: Наркомания — это эпидемия, которая приобрела в 21 веке общенациональный масштаб. На сегодняшний день в стране официально зарегистрировано около 170 тысяч лиц, употребляющих наркопрепараты, но на самом деле цифра больше в 7—10 раз. Примерно это 1,5—2 миллиона человек, а население Украины составляет 46 миллионов. По количеству зарегистрированных больных Украина находится на втором месте среди стран СНГ.

— Какой средний возраст наркоманов?

Белоус С. И.: С каждым годом болезнь молодеет, средний возраст начинающего наркомана сейчас — 15 лет. Продолжительность жизни наркомана без поддерживающей терапии и если не уменьшать дозу — невелика, максимум 5—7 лет. Многих наркоманов, которые начинали свою «нарко-карьеру» в 90-е, уже нет в живых. Есть такая поговорка: «Все наркоманы бросают употреблять наркотики… Некоторым это удаётся при жизни». Процент сумевших избавиться от страшного недуга очень мал — всего лишь 3—5%. И как гласит ещё одна пословица: «Бывших наркоманов не бывает».

— Какие наркотики сейчас в моде?

Белоус С. И.: Если в 90-е годы большой популярностью пользовались наркотики опиоидной группы (героин, ханка, маковая соломка), то сейчас в «фаворе» — полинаркомания. Полинаркомания — это одновременное употребление наркотиков разных видов. Этому может быть несколько причин:

1) наркотик, употребляемый ранее уже не приносит прежнего удовольствия и наркоману приходится переходить на более сильный;

2) возникают нарушения сна, и человеку приходится прибегать к снотворным средствам, что также вызывает зависимость;

3) из-за отсутствия средств, наркотик может стать недоступным и тогда сопутствующим наркотиком становится алкоголь или токсические вещества.

Дамокловым мечом нависла над нами ещё одна угроза — аптечная наркомания. Этот вид наркомании в последнее время широко распространён среди школьников из-за своей относительной дешевизны и легкодоступности. Теперь дети пачками едят таблетки от головной боли и запивают их сиропами от кашля.

— Чем чреваты наркотики для человека, каковы последствия их применения?

Белоус С. И.: Наиболее часто встречающееся заболевание среди наркоманов — гепатит С, заболеваемость достигает 95%. Незначительно отстают от него ВИЧ и СПИД. Каждый сотый заражён сифилисом, часто развиваются гнойные заболевания, шизофрения, цирроз.

— Насколько реально вылечиться от наркомании? Какие шаги включает в себя курс лечения и сколько стоит лечение наркомании?

Белоус С. И.: Методы, применяемые в нашем медицинском центре, показывают высокие результаты, однако они достигаются в результате достаточно продолжительного лечения. В зависимости от стажа употребления наркотиков, величины дозы и состояния пациента, длительность курса лечения наркомании составляет:

Героиновая зависимость: 10—14 дней;
Метадоновая зависимость: 21—28 дней.

Условно процесс лечения наркомании можно разделить на три этапа:

1. Снятие ломки (погашение абстиненции) и подготовка к детоксикации;
2. Детоксикация организма, комплексная очистка;
3. Реабилитация (физиотерапия, психотерапия).

Стоимость лечения достаточно велика — от 100 долларов в день.

— Что толкает украинцев к наркомании?

Белоус С. И.: Что же приводит людей к употреблению наркотиков, что толкает их в эту пропасть? Кого-то — отчаяние и одиночество, кого-то — желание попробовать что-то новенькое. У каждого это что-то своё, но надо помнить, что самая лучшая профилактика наркомании — это никогда не пробовать наркотик.

Также читайте…

Останні кілька десятиліть наркоманія залишається однією з найголовніших проблем нашого суспільства. Щорічно наркоманія забирає життя тисяч українців. У 30—60-і роки минулого століття в СРСР наркоманії практично не існувало — залізна завіса і неконвертованість радянського рубля зіграли гарну роль.

#img_left#Згубна звичка виникла в нашому регіоні під час афганської війни (80-і рр.). У 90-ті роки з’явилася велика кількість наркоманів серед молодої частини населення СНД. Про поточну ж ситуацію з наркоманією в Україні спеціально для Великої Епохи розповів психіатр-нарколог медичної клініки «Віта» (м. Одеса) Білоус Сергій Іванович.

— Сергію Івановичу, як справи з наркоманією зараз в Україні? Скільки налічується наркоманів?



Білоус С. І.: Наркоманія — це епідемія, яка набула в 21 столітті загальнонаціонального масштабу. На сьогоднішній день в країні офіційно зареєстровано близько 170 тисяч осіб, що вживають наркопрепарати, але насправді цифра більша в 7—10 разів. Приблизно це 1,5—2 мільйони осіб, а населення України становить 46 мільйонів. За кількістю зареєстрованих хворих Україна — на другому місці серед країн СНД.

— Який середній вік наркоманів?

Білоус С. І.: З кожним роком хвороба молодшає, середній вік наркомана-початківця зараз — 15 років. Тривалість життя наркомана без підтримувальної терапії і якщо не зменшувати дозу — невелика, максимум 5—7 років. Багатьох наркоманів, які починали свою «нарко-кар’єру» в 90-і, вже немає в живих. Є така приказка: «Всі наркомани кидають вживати наркотики… Деяким це вдається за життя». Відсоток людей, які зуміли позбутися страшної недуги, дуже малий — всього лише 3—5%. І як свідчить ще одне прислів’я: «Колишніх наркоманів не буває».

— Які наркотики нині в моді?

Білоус С. І.: Якщо в 90-ті роки великою популярністю користувалися наркотики опійної групи (героїн, ханка, макова соломка), то зараз в «фаворі» — полінаркоманія. Полінаркоманія — це одночасне вживання наркотиків різних видів. Цьому може бути кілька причин:

1) наркотик, що вживався раніше, вже не приносить колишнього задоволення і наркоману доводиться переходити на більш сильний;

2) виникають порушення сну, і людині доводиться вдаватися до снодійних засобів, що також викликає залежність;

3) через відсутність коштів, наркотик може стати недоступним і тоді супутнім наркотиком стає алкоголь або токсичні речовини.

Дамокловим мечем нависла над нами ще одна загроза — аптечна наркоманія. Цей вид наркоманії останнім часом широко поширений серед школярів через свою відносну дешевизну і легкодоступність. Тепер діти пачками їдять таблетки від головного болю і запивають їх сиропами від кашлю.

— Чим загрожують наркотики для людини, які наслідки їхнього застосування?

Білоус С. І.: Найбільш поширене захворювання серед наркоманів — гепатит С, захворюваність сягає 95%. Трохи відстають від нього ВІЛ та СНІД. Кожен сотий заражений сифілісом, часто розвиваються гнійні захворювання, шизофренія, цироз.

— Наскільки реально вилікуватися від наркоманії? Які кроки включає в себе курс лікування і скільки коштує лікування наркоманії?



Білоус С. І.: Методи, застосовувані в нашому медичному центрі, показують високі результати, проте вони досягаються в результаті досить тривалого лікування. В залежності від стажу вживання наркотиків, величини дози та стану пацієнта, тривалість курсу лікування наркоманії становить:

Героїнова залежність: 10—14 днів;

Метадонова залежність: 21—28 днів.

Умовно процес лікування наркоманії можна розділити на три етапи:

1. Зняття ломки (погашення абстиненції) і підготовка до детоксикації;

2. Детоксикація організму, комплексне очищення;

3. Реабілітація (фізіотерапія, психотерапія).

Вартість лікування досить велика — від 100 доларів на день.

— Що штовхає українців до наркоманії?

Білоус С. І.: Що ж приводить людей до вживання наркотиків, що штовхає їх у цю прірву? Когось — відчай і самотність, когось — бажання спробувати щось новеньке. У кожного це щось своє, але треба пам’ятати, що найкраща профілактика наркоманії — це ніколи не пробувати наркотик.

Начиная с 2002 года, в России появился целый список литературы, в которой власти усмотрели проявления экстремизма. Попало в этот список и одно из писем великого русского писателя Льва Толстого. Правозащитники считают, что закон, позволивший создать такой список, противоречит Конституции РФ и нарушает права человека.

#img_right#Журналист Великой Эпохи пообщался о списке экстремистской литературы в России с правозащитником и юристом Максимом Гафияком.

— Что это за нашумевший Закон «О противодействии экстремистской деятельности»? С чего всё началось?

Максим Гафияк: «В России ввели Закон „О противодействии экстремистской деятельности“, на основании которого уже принято немало решений российских судов, которые, можно сказать, всколыхнули целый пласт проблем, связанных со сферой нравственности и сферой духовности.

Появился так называемый список экстремистской литературы, авторство которого очень сомнительно, на одной из конференций представителей русской православной церкви в одном из регионов России. Этот список выдвигался как некий дискуссионный материал, но после этой конференции его взяли на вооружение чиновники, которые на основании этого списка стали выносить определённые решения в адрес национальных, религиозных и других конкретных организаций.

— Что попало в список экстремистской литературы?

Максим Гафияк: Список очень большой, разбит на несколько частей. В основном он направлен против русских национальных движений, возрождающих древние традиции, и просто русских национальных движений, а также против мусульманских организаций, туда попали по решению судов организации Фалуньгун и Свидетели Иеговы, а также отдельные некоторые книги.

— Для чего нужно было принимать такой закон и учреждать этот список?

Максим Гафияк: Само существование такого списка — это уже кричащий акт невежества, некультурности и агрессии, это лоббирование каких-то узких кругов в России и явно не направлено на благо России, как общества и как государства.

— Наверное, для его создания потребовались экспертные заключения, мнения специалистов? На основании чего или кого составлялись списки?

Максим Гафияк: Для составления подобного списка ни одного серьёзного эксперта в этой области не приглашали. Не были привлечены ни ведущие специалисты в области религиоведения, ни ведущие академики в области гуманитарных наук, ни ведущие деятели культуры России, которые могли бы действительно создать наиболее благоприятную почву для развития и роста русской культуры, которая не является достоянием узких чиновничьих кругов, или религиозных кругов.

Русская культура — это достояние всего человечества, всего мира. И такие списки — это грубое вторжение в создание этой культуры, в саму историю этой культуры, потому что решения судов в России принимались не только в отношении к действующим каким-то организациям или вновь написанных каких-то произведений. Известен случай, когда суд принял решение признать экстремистской одну из картин русского художника Васнецова.

— Не могут ли эти списки положить начало межнациональным или межрелигиозным конфликтам?

Максим Гафияк: Если коснуться самого этого списка и решений, которые принимаются на его основании, то это ещё и очень живая и горячая почва для процветания злоупотреблений со стороны определённо настроенных чиновников. Ведь не секрет, что не каждый чиновник является высокообразованным и нравственным человеком, не каждый чиновник является мыслителем и патриотом своей страны.

Находясь на своей должности, может он и делает какие-то полезные вещи, но он много может не понимать и не знать. И свои личные суждения он может оставлять для себя, но когда эти суждения переходят в ранг каких-то государственных решений, решений судов или решений о преследовании каких-то организаций, или запрета публикаций, запрета распространения каких-то книг или журналов, изданий, то это провоцирует рознь как межэтническую, так и религиозную, межнациональную и межкультурную.

В России много разных национальностей и культур, много разных прослоек общества, философий, религий и взглядов. И они могут быть иногда диаметрально противоположными, но мудрость и сила должна быть во внутренней политике России, чтобы очень деликатно, очень трепетно в этом всём многообразии держать мир. Но этот мир не может навязываться огнём и мечем, а также запретами.

— Вы не только правозащитник, но и опытный юрист. Как с правовой точки зрения можете охарактеризовать этот Закон?

Максим Гафияк: Закон об экстремистской деятельности очень невыверенный, очень сырой и юридически «дырявый». Он даёт почву для злоупотреблений. Ни один человек не может нормально воспринять такого отношения к себе, когда его несправедливо в чем-то унижают или оскорбляют. А этот список именно делает почву для таких оскорблений, унижений и ущемлений. Это наносит огромный ущерб тем приоритетным ценностям, которые есть и должны быть в российском обществе.

— Вы сказали, что в этот список попала литература духовного учения Фалуньгун (или его ещё называют Фалунь Дафа), течения, которое с 1999 года подвергается гонениям со стороны коммунистической партии Китая. А России чем они не угодили?

Максим Гафияк: Россия стремится укрепить свои союзнические отношения с Китаем перед лицом некоторого давления и противостояния с западным миром. Однако такие вещи, которые касаются личного выбора каждого гражданина России, не могут быть навязаны: что ему читать или не читать, во что ему верить, а во что не верить, что исповедовать, а что не исповедовать. Понятно, если бы были какие-то агрессивные действия, например, от представителей организации Фалуньгун в самой России, но запрещать людям исповедовать учение, которое не несет в себе ничего, чтобы нарушало, например, Уголовный кодекс России, как минимум непонятно.

Никаких призывов к нарушениям в учении нет, значит, его не нужно запрещать. А правомерность учения и его объективность в историческом плане, в духовном плане — это же вещь дискуссионная. И обсуждать его можно только на дискуссионных площадках. Только деликатно и высококультурно, даже высоконравственно подходить к обсуждению подобных вещей. Живой процесс, дискуссионный процесс в обществе должен присутствовать. Не может быть у всех одного взгляда на разные вещи. В том-то и сила русского общества в современном мире, что всегда было множество взглядов.

То же самое запрещать книги. Это уже вообще возврат в дремучее неандертальское средневековье. Для изучения и дискуссии должна быть открыта любая литература, любые источники. А для того, чтобы люди не делали ошибок, прочитав ту или иную книгу, не стали провоцировать, например, какие-то конфликты и насилие, то для этого в обществе есть дискуссионные площадки, есть культура, телевидение, кино, газеты, форумы, где можно общаться. И чем выше уровень дискуссий на эти темы, и чем чаще эти дискуссии проходят, тем больше у людей возможности принять правильное решение.

— Интересно, как на этот список реагирует российский народ…

Максим Гафияк: Русское общество само по себе обладает достаточно здоровым иммунитетом культуры, чтобы отшелушить всё лишнее самостоятельно, без помощи чиновников, судов и советников от определённых религиозных структур, которые имеют приоритетное или монопольное положение в российском обществе.

Из истории можно привести очень известный факт, что до того, как произошла христианизация Руси, самые первые общины с появления апостола Андрея на Руси мирно и дружно сосуществовали вместе со славянскими языческими традициями и религиями, которые в тот момент были. Никто никого не гнал, не преследовал и не притеснял. Русское общество само по себе не имеет склонности к агрессии и насилию.

— Какое будущее у этого Закона? Имеет ли он право на существование?

Максим Гафияк: Закон о противодействии экстремистской деятельности прописывает определённые санкции. Правомерности в них никакой, и считаю, что такой закон — это большой позор для российской юридической науки.

Нужно разворачивать дискуссию в обществе, обсуждение пересмотра этого закона, выходить на депутатов и делать неоднократные попытки. Я думаю, что это самое эффективное решение, чтобы в эту дискуссию были вовлечены не только простые люди, но и люди влиятельные, люди культуры и науки, чтобы власти почувствовали, что отношение в обществе к этому совершенно иное, и что людям уже не навяжешь старого и зашоренного понятия «враги». Это процесс, конечно, не быстрый, но самый эффективный.

Українські колекціонери часто купують підробки — їх дуже багато, каже вчений секретар Інституту археології України Олексій Корвін-Піотровський і додає: він бачив не одну підробку навіть в колекції Віктора Ющенка.

#img_left#Зустрічаються в зібраннях колекціонерів і справжні речі, але невідомого походження, добуті невідомо де і невідомо ким. На світових ринках їхня вартість в кілька разів менша, ніж в атрибутованих предметів, розповідає фахівець спеціально Великій Епосі. Але в Україні вони продаються дорого.

«В силу своєї неграмотності наші можновладці переплачують в 3—5 разів від цін світових», — каже Олексій Корвін-Піотровський. Такі предмети часто продаються на «ринку антикваріату», який збирається кожної останньої суботи місяця у виставковому центрі неподалік станції метро «Лівобережна». Очевидці розповідають, що приїздить купувати предмети старовини на ринку навіть колишній президент Віктор Ющенко.

Добуте «чорними» археологами

Можуть з’являтися в приватних музеях і речі, добуті «чорними» археологами, вважають науковці. Олексій Генріхович Корвін-Піотровський вважає, що показним в цьому плані є фільм, який зняв про себе один із засновників музею Трипільської культури Олександр Поліщук.

«Заключні кадри, де пан Поліщук стоїть на фоні пластикових ящиків, в яких в соляній кислоті миється кераміка, свідчить про те, що вона до нього поступає від когось в немитому вигляді, у нього відбувається процес миття кераміки, її поклеєння і т.д.», — стверджує науковець.

Цікаво і те, що раніше сам Олександр Поліщук казав журналісту Великої Епохи, що всі експонати їхнього музею пройшли атрибутацію. Проте за твердженням вченого секретаря Інституту археології НАНУ — установи, яка проводить таку атрибутацію, експонати музею Трипільської культури «Прадавня Аратта — Україна» її не мають.

#img_left#Ставить під сумнів Олексій Корвін-Піотровський і версію Олександра Поліщука про те, звідки в нього трипільські старожитності. Сам колекціонер пояснював, що скуповував їх в інших колекціонерів, переважно євреїв за національністю, які емігрували.

«Ці колекціонери, яких я знав протягом 15—20 років, не могли вивезти свої експонати за кордон офіційно, а неофіційно можна було потрапити до радянської в’язниці», — розказує Олександр Поліщук. Так, за словами колекціонера, він скупив 10—15 колекцій, в яких були і артефакти трипільської культури.

Науковець із Інституту археології ставить сказане під сумнів:

#img_left#«В даному випадку я пану Поліщуку вірю так само, як і нашій владі. Я знаю євреїв, які виїжджали за кордон — вони не колекціонували трипільські речі — вони колекціонували золото і гроші», — каже Олексій Корвін-Піотровський і пояснює: в ті часи про Трипільську культуру взагалі було відомо в першу чергу фахівцям. А колекціонували за радянських часів здебільшого вироби із дорогоцінних металів античної, скіфської доби, стверджує вчений.

Непідтверджені предмети є і в інших відомих колекціях. В 2008 році колекція «Платар», поїхавши на виставку до Ватикану, перетнула кордон не як археологічні цінності з відповідною експертизою — такої експертизи Інститут археології не проводив.

Речі із шифрами

«Не можу сказати абсолютно точно, але ця група може бути такими, які пропали із музеїв. Колись давно, коли була виставка «Платар», там були навіть якісь матеріали, на яких були шифри», — каже Олексій Корвін-Піотровський.

Науковець пояснює: ці речі можуть бути з краєзнавчих музеїв, це можуть бути збірки якихось археологів, які не були здані в фонди і залишались у них вдома. В разі смерті таких дослідників їхні діти могли передати комусь ці предмети, продати або навіть викинути на смітник.#img_left#

Зла слава

«Я вважаю, що приватне колекціонування в такому вигляді, яке воно є в Україні, не прикрашає, а більше ганьбить Україну», — каже Олексій Генріхович.

Науковець наводить приклад: після трипільської виставки у Ватикані, в якій брали участь державні колекції Румунії й Молдови та речі з приватних колекцій з України, вийшов каталог. В ньому під кожним експонатом з Молдови та Румунії стояв підпис: якого науковця це знахідка, з якої експедиції, де зберігається, який часом датується, до чого належить і т.д. Всі українські речі супроводжувались наступним підписом: «Трипільський горщик. Трипільська культура. Україна».

Вчений секретар Інституту археології каже, що цей факт був відзначений у пресі, в тому числі в науковій. «Це був сором», — відзначає він.

Державні експонати в приватних музеях

Археологічні знахідки, які належать державі, наразі передати до приватних музеїв важко. Проте за наявності чітких законодавчих умов, від того, що артефакти будуть здаватись в оренду, зможе отримати користь Інститут археології. Якщо фінансувати приватний музей візьметься якийсь серйозний меценат, і буде сплачувати страхову та орендну вартість артефактів під державні гарантії, то Інститут археології міг би надати такому приватному музею свої археологічні речі.

Проте поки це питання не врегульоване на законодавчому рівні, археологи побоюються, що в разі надання приватним особам таких речей, назад вони їх потім можуть не отримати.