Задумайтесь над наступними фактами: Північний Льодовитий океан може потенційно з’єднати близько 75% населення світу. У цьому регіоні знаходиться 30% нерозвіданих світових запасів природного газу, а також 13% загальносвітових запасів нафти і рідкоземельних мінералів на суму $ 1 трлн.
Арктичні амбіції Китаю
Арктичні амбіції Китаю в останні кілька років стають все більш очевидними. У 2018 році Пекін оголосив про плани створення «» і ввів новий термін «приарктичних держав», застосувавши цю назву до себе. Що є очевидним кроком для виправдання будь-яких майбутніх претензій, про які вони захочуть заявити в цьому регіоні.
Решта світу визнає тільки арктичні і не арктичні держави. Під перше визначення підходять вісім країн, які мають фактичні території в межах Арктики; вони і беруть на себе керівництво регіоном.
Таким чином, якщо Китай захоче реалізувати свої арктичні амбіції і використовувати багаті природні ресурси або нові трансокеанські торгові маршрути в цьому районі, йому доведеться співпрацювати з однією з восьми країн: Росією, Швецією, Ісландією, Норвегією, Фінляндією, Канадою, Данією або США.
Партнерство з Росією
Завдяки обопільній протидії США, Китай і Росія стають все ближче один до одного. Вони спільно розвивають енергетичні проєкти в Арктиці, такі як проєкт з виробництва зрідженого природного газу (ЗПГ) на Ямалі. Оскільки Росія все ще перебуває під міжнародними санкціями за Крим, інвестиції з Китаю – це бажане благо.
Поки Росія зацікавлена в розвитку великих енергетичних проєктів в Арктиці, а Китай готовий запропонувати фінансування, Пекін буде мати певні важелі впливу на ці відносини. Згідно з CNBC, Оксана Антоненко, директор консалтингової фірми Control Risks, сказала:
«Китай надає інвестиції і тому хоче грати більш значну роль в забезпеченні … транспортування по північному морському шляху».
Лавірування між арктичними державами
Однак закріпившись в якості гравця в регіоні, Китай прагне до розширення співпраці з іншими арктичними державами, особливо з Гренландією, яка знаходиться під суверенним контролем Данії та Ісландії. Згідно зі CNA, у 2017 році інвестиції Китаю в Гренландію та Ісландію досягли $ 2 млрд і $ 1,2 млрд відповідно. Ці інвестиції створюють економічну залежність від Китаю.
Згідно з китайським баченням, в якому криється глибокий економічний інтерес, за цим слід військова присутність, що можна побачити в Центральній Азії, де Китай створив військову базу в Таджикистані. У 2011 році китайський бізнесмен спробував купити землю в північно-східній частині Ісландії, заявивши, що хоче побудувати поле для гольфу. Але ісландські офіційні особи відхилили угоду, вважаючи, що справжній його намір полягав в тому, щоб побудувати аеродром або порт, який буде контролюватися Китаєм.
Арктична рада
Вісім арктичних держав в 1996 році заснували Арктичну раду як форум для сприяння співробітництва та координації між країнами, які володіють суверенітетом над землями в межах Полярного кола, для розв’язання таких питань, як захист довкілля та сталий розвиток регіону.
Засідання Арктичної ради в Ікалуїті, Канада.
Китай отримав статус спостерігача при Арктичній раді у 2013 році. Схоже, що китайці доклали великих зусиль для співпраці з робочими групами Ради. Однак державам-членам слід проявляти обережність, оскільки, згідно з аналітичною запискою, підготовленою Мережею оборони і безпеки Північної Америки і Арктики ():
«Можливо, хороша поведінка Китаю в Арктичній раді – це спроба проявити м’яку силу або заслужити гарну репутацію, щоб допомогти їй надалі розвивати морські маршрути або інші економічні можливості».
Китай, схоже, використовує всі наявні в його розпорядженні інструменти, намагаючись фінансувати будівництво інфраструктури, інвестуючи в енергетику і видобуток корисних копалин, намагається впливати і змінювати регіональне управління, щоб посилити свій вплив і стати великим гравцем. Зіткнувшись з цим, арктичні держави повинні зберігати пильність, щоб забезпечити безпеку своїх інтересів перед обличчям арктичних амбіцій Китаю.
Джерело:
