«Вражаючим» назвав апеляційний суд 22 січня запевнення уряду про те, що в порядку звичайної практики всі записи, що стосуються причин, через які практикуючим Фалуньгун дали, що називається, від воріт поворот, були знищені через три тижні після інциденту. Уряд заявив, що ті, кого не пустили в місто, являли собою в той час, коли школа «Фалуньгун» проводила в Гонконзі конференцію, загрозу суспільному спокою, але тепер цього вже немає.
Старший суддя верховного суду Джеффрі Ма (Geoffrey Ma Tao-li) заявив, що йому важко зрозуміти, яким чином юрисдикція може підтримувати механізм громадського порядку, якщо вона знищує всі записи про те, чому хто-небудь представляв у певний час загрозу безпеці суспільства. «У майбутньому, якщо ті ж персони наважаться потрапити до Гонконгу, у них буде чиста історія, – відзначив суддя. – Вони стають абсолютно незнайомими, хоча в певний момент представляли загрозу громадському порядку».
Суд призначив триденні слухання за скаргою на ухвалу судді Майкла Хартманна (Michael Hartmann), винесену в березні 2007 року в суді першої інстанції, відмовивши в задоволенні заяв чотирьох тайваньських практикуючих. Заяви, що спонукали почати судовий процес, подали Тереза Чу (Theresa Chu Woan-chyi), Ляо Сяолянь (Liao Hsiao-lan), Лу Лічин (Lu Lih-ching) і Чан Цзен-йе (Chang Jenn-yeu), а також асоціація «Фалунь Дафа» Гонконгу і її голова Кань Хун-Чеун (Kan Hung-cheung).
Прибувши на конференцію на вихідні 22 лютого 2003 року, ці практикуючі і більш ніж 70 інших послідовників «Фалуньгун» не змогли пройти в місто. Вони заявляють, що їм перегородили прохід через їхню релігійну приналежність, і що влада гонконгу діяла за вказівкою влади материкового Китаю. Заборонена в материковому Китаї школа «Фалуньгун» дозволена в Гонконзі, де релігійна свобода включена в Основний закон, свого роду мініконституцію міста. Четверо практикуючих заявляють, що імміграційний департамент діяв незаконно, застосувавши зайву силу, і забороною на в’їзд до Гонконгу порушив їхнє право на релігійну свободу. Вони були затримані в міжнародному аеропорту Гонконгу, а потім вислані до Тайваню, хоча жоден із них не був засуджений раніше; у всіх є освіта, отримана в коледжі, або вища; всі мають професійну зайнятість і раніше отримували дозвіл на відвідини Гонконгу в справах бізнесу.
Як повідомляла раніше гонконзька The Standard, під час процесу, який відбувся ще у вересні 2005 року, суддя Хартманн заявив, що відмінно розуміє бажання тих, що практикують Фалуньгун, отримати додаткову інформацію, оскільки, якщо в записах департаменту безпеки мовиться лише «Член Фалуньгун – 10 років», то це доводить, що їм відмовили у в’їзді тільки на підставі релігійної приналежності. «Але це не так», – заявив радник Даніель Фун, який у відповідь виступав від імені міського уряду (Daniel Fung Wah-kin SC).
У результаті суддя Хартманн ухвалив, що Гонконг має право вибирати, кого впускати і кого ні, і що уряд не допустив ніяких порушень прав заявників. Судді апеляційного суду відзначили, що у них є питання до висновків, зроблених суддею Хартманном. Зокрема, вони не в змозі зрозуміти, як він міг прийти до таких висновків, не отримавши ніяких свідчень від міського уряду, окрім усної заяви, з якою виступив радник Фе.
Отримавши ж відомості, що стосуються політики знищення матеріалів про персон, яким був заборонений в’їзд, і про те, як влада діє в умовах відсутності цих даних, суд висловив намір отримати від органів безпеки міського уряду відповідь на одне просте питання: «Чи володів який-небудь сектор або департамент уряду після того часу, коли було подано заяву про судовий розгляд, якими-небудь записами або документами, створеними донині, які стосувалися б питання про те, чому …[практикуючим] була приписана загроза безпеці, і вони були внесені до наглядового списку органів імміграції?»
«На це є три відповіді, – відзначив суддя Френк Сток, – так, ні, або ‘нам невідомо’». «[Уряд] несе відповідальність за те, щоб всі карти були відкриті», – відзначив суддя Ма.
Судовий процес відкладений на дату, про яку буде оголошено пізніше.
