Неподалік від міста Назарет, де постійно шумлять вапнякові кар’єри, Ронні Сімпсон мешкає в будинку, збудованому в 1761 році, який зберігся ще з часів колоніальної Америки. Безсумнівно, повз цей будинок колись проїжджали кінні екіпажі, прямуючи до міста і назад, коли в ньому проживало не більше кількох десятків мешканців. У ті часи тут могли селитися лише християни з Моравії, які розмовляли німецькою мовою.
Разом зі своїм чоловіком Річардом пані Сімпсон придбала цей шматочок живої історії у 1984 році та досі зберігає оригінал документа на дім. Він носить ім’я не кого іншого, як Вільяма Пенна, засновника Пенсильванії, якому колись належала вся колонія. Король Карл II подарував її пану Пенну в Англії перед його від’їздом до Америки у 1682 році. Після його прибуття до Нового Світу, колоністи присягнули йому на вірність, і так було створено квакерський уряд. Подібно до поселенців Пенсильванії, пан Пенн мав глибокі релігійні переконання.
«Люди, які хотіли придбати землю, купували її у нього», — розповіла пані Сімпсон в інтерв’ю The Epoch Times. «Землю на якій стоїть наш будинок купив Авраам Штайнер — він побудував будинок — а земля була куплена у Вільяма Пенна». Уродженка Назарету додає, що моравіяни приїхали сюди з Німеччини, тож пан Штайнер, швидше за все, був родом з Моравії.
Відстежуючи останніх власників будинку, господиня розповіла, що на початку 1900-х років пара Гаррі та Флоренс Ворнер переїхала до нього і прожила там 60 років, перш ніж продала будинок якомусь «селюку». Це було десь наприкінці 1970-х років. Цим селюком був друг пані Сімпсон Джим, у якого вони купили будинок.
«Він вирушив у дорогу, бо був механіком у відомого гонщика… з Каліфорнії», — розповідає вона, додаючи, що його не бентежила відсутність тепла чи електрики. «Будинок не відвідували досить довго. … Нам знадобився певний час, щоб купити його, після чого він більше не був занедбаним».
Будинок, якому на той час виповнилося 250 років, не підлягав капітальному ремонту. «Його хотіли знести бульдозером», — сказала пані Сімпсон, додавши, що хтось мало не зробив саме це, перш ніж його врятували. «Потрібно було мати бензопилу або щось подібне, щоб розчистити вхід, тому що навколо дверей росли маленькі деревця». Усередині жили тварини й птахи, і було темно, оскільки не було світла. Це був лише початок.
«Ми живемо біля цементних заводів, тож буріння в кар’єрах схоже на землетрус», — сказала пані Сімпсон, додавши, що весь будинок просів приблизно на 12 або 18 дюймів. «Ми підняли весь будинок на домкраті».
У центрі на першому поверсі стоїть кам’яний камін. Його димар пробирається крізь стелю, другий поверх і виходить через отвір у даху. Він нагадує про «зовсім інший стиль життя». «Ми говоримо про 1700-ті роки, — каже пані Сімпсон. Коли взимку ставало дуже холодно, худобу заводили всередину, щоб тварини не замерзли. … Вони спали на нижньому поверсі, а люди йшли спати нагору, навколо того отвору, звідки йшло тепло від каміна».
Пані Сімпсон трохи остерігається підвалу, називаючи його «моторошним». За її словами, під будинком протікає струмок, де «вирізали чашу з каменю». … Власники тримали свої продукти в цій воді. Сусідка якось пригадала, як влітку, бувши дітьми, вони любили мочити ноги в цій прохолодній джерельній воді.
Проте багато чого було втрачено. Початкового кедрового даху з очерету більше немає. Зникли внутрішні «плетені стіни» з верби, які колись використовувалися для поділу кімнат, як сучасний гіпсокартон; друг Джим їх позривав. Звісно, просілі зовнішні стіни та зруйновані вікна були прибрані.
Усередині є відповідні до епохи меблі, антикваріат і прикраси. Пані Сімпсон готує їжу на старовинній вугільній печі. Вона дивується, як жінки в давнину так точно контролювали вогонь, щоб спекти пиріг.
Невдовзі після реставрації до Сімпсонів завітало Історичне товариство губернатора Вольфа і запитало, чи не могли б вони показати свій старовинний будинок для загального огляду. Нині сім’я вже шість разів відкривала свої двері для відвідувачів на Різдво.
За матеріалами The Epoch Times USA
