День несміливо розвиднюється на горизонті, а Шафік вже зайнятий за вікном своєї маленької пекарні в Кабулі, де кожен докладає руку до тіста: в Афганістані хліб — це колективна праця, яку прославляють усі за кожним прийомом їжі.
Сюди ніхто не підходить. Продавець стоїть на троні посеред своїх коржів, високо сидячи та готовий простягнути руку, щоб йому заплатили через вікно.
Над ним висять великі буханці, круглі, овальні або довгі. Менші буханці обережно складені одна на одну за вітриною магазину.
3 500 буханців на день
«Щоб зробити буханку хліба, потрібно від 8 до 10 людей», — пояснює Шафік, який вже п’ять років працює в цій крихітній пекарні в столиці Афганістану, продаючи близько 3500 буханок на день.
«Споживання може зрости, але ніколи не зменшиться», — запевняє він, адже хліб є основним продуктом на столі афганців, а також єдиною їжею, яку багато бідних мешканців можуть собі дозволити.
У кожного своє завдання: один готує тісто, інший його ріже, а третій робить з нього кульку, яку потім зважує.
Його кілька разів розплющують кількома руками, перш ніж викласти на підставку. Біля печі один пекар відкидає коржі вбік, а інший піднімає їх лопатою, коли вони стають золотисто-коричневими.
«Наприкінці залишається продавець біля вікна і ще двоє працівників, які за потреби допомагають команді», — пояснює Шафік, який не захотів назвати своє прізвище.
«Це дуже давня традиція в Афганістані».
Він перераховує свої фірмові страви: хлібці в олії, злегка підсолоджені, тонкі або двошарові, з нутового борошна і т. д. Вони продаються за 10 афгані (0,14 євроцентів) і до 50 афгані (68 євроцентів) за кращу якість.
«Широкий асортимент хліба — дуже давня традиція в Афганістані», — каже Шафік.
«Трапеза без хліба — це неповна трапеза», — каже 28-річний Мохаммад Масі, який скочив на велосипед у пошуках «однієї з найвідоміших і найулюбленіших страв Афганістану».
Пекарні розкидані по чотирьох кутах Кабула, їх видно здалеку, бо вони часто яскравіші та барвистіші за інші магазини.
На півночі афганської столиці Джаміль Гафорі працює з п’ятьма іншими пекарями.
«Люди, які приходять сюди, всі бідні, вони їдять більше хліба (ніж заможніші)», — каже 47-річний Джаміль.
За даними Світового банку, половина населення Афганістану живе за межею бідності, а за даними Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), 12,4 мільйона людей відчувають гостру нестачу продовольства.
Вечорами нерідко можна побачити жінок у синіх паранджах, які просять милостиню біля пекарень разом зі своїми дітьми.
Вахіда, 30-річна вдова, яка вийшла заміж вдруге, вирішила робити та випікати хліб для інших у своїй печі — «єдиний варіант» прогодувати своїх вісьмох дітей.
«Мої діти-сироти голодували, у мене були величезні фінансові проблеми, а мій другий чоловік нічого не платить», — каже жінка, яка випікає від 100 до 150 буханців на день.
«Це те, що їдять і цінують найбільше. За кордоном у них є більше речей, але тут бідні можуть дозволити собі тільки хліб», — каже вона.
Для Мохаммада Масі, стоматолога, не має значення, звідки походить хліб. Головне, каже він, щоб він був «на сніданок, обід і вечерю». «Інакше я ніби нічого не їв».
