Історія датує заснування м.Рахів 1447 роком. Воно знаходиться на висоті 430 метрів над рівнем моря у гірському котловані, у самому серці Українських Карпат. Поблизу найвища гора України Говерла (2061 м). Завдяки своєму географічному розташуванню, унікальній природі та самобутній гуцульській культурі, Рахів з давнини носить назву “Гуцульський Париж”.
Особливістю формату фестивалю “Європа-Центр” є те, що він є своєрідним містком від культурних традицій до сучасного музикального мистецтва: з 11 до 18 годин на декількох фестивальних площадках проходитимуть різноманітні за формою та змістом заходи: етно-шоу, виступи гуцульських колективів тощо. Це буде музичний фестиваль просто неба, тож, як сказала Ольга Григорівна Шокало-Бенч: ”Культура повинна бути на природному ландшафті там, де вона народилася.”
Основною концептуальною ідеєю фестивалю – є культурно-мистецьке єднання України та країн Європи, єднання людей, які люблять музику, єднання музичних традицій та національного досвіду країн світу із сучасними напрямками музики. Генеральний продюсер фестивалю Дмитро Ципердюк зазначив: ”Ми нічого не вигадуємо, ми беремо те, що є, що не спотворене і запрошуємо на сцену… ” Це перший фестиваль такого рівня і він є своєрідною червоною стрічкою. ”Ми нібито затверджуємо, що в цьому місті має жити міжнародний фестиваль…”, – сказав Дмитро Ципердюк.
Заступник Міністра культури і туризму України Ольга Григорівна Шокало-Бенч зауважила: ”Ми повинні зберегти нематеріальну культурну спадщину в маленьких містечках… там, де вона ще залишилась. Основою нашої культури є ті наші кореневі культурні маленькі центри, як ми звикли казати від району до села і навіть до маленького хутора – це ті маленькі корінчики, де панує дивовижний аромат української мови, дивовижний аромат тембру, кухні нашої тощо. Я культуру завжди порівнюю з деревом, коріння визначає крону дерева і крона дерева тим пишніша, тим різноманітніша, чим живішими є її корені. І для того, щоб і наше високе академічне і наше сучасне мистецтво живилося з кореневої основи, ми повинні вивішити роль маленьких містечок, маленьких хуторців…“
За часів Радянського Союзу національна культурна спадщина України спотворювалась та систематично знищувалась, тож перед нами стоїть відповідальна задача і вкрай важлива – це відродження нашої культури, наших традицій, серед яких є демократичний та толерантний спосіб мислення українців, повага до культурної спадщини не тільки України, а й інших держав. Як писала Ліна Костенко: ” Не знаю я, що буде після нас, в які природа обереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми нічого, – пройдемо, як тіні… ”Тож, будемо поспішати зробити щось, “ щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди.”
Вона буде представляти Австралією у фінальній частині конкурсу краси «Міс світу» у листопада 2005 року.
#img_right#Тод Лоєр (Tod Lauer) з американської національної оптичної обсерваторії (National Optical Astronomy Observatory) і його колеги-астрономи, котрі проводили спостереження за допомогою орбітального телескопа Hubble, виявили в центрі галактики Андромеди структуру, походження якої пояснити не можуть.
Як раніше передбачалося, в центрі галактики-сусідки ховається надмасивна чорна дірка. Але тепер там же астрономи виявили концентрований диск з приблизно 400 дуже молодих блакитних зірок, що має діаметр всього лише 1 світловий рік. Ці зірки обертаються навколо чорної дірки на зразок планетарної системи.
Відкриті гарячі зірки – і є джерело яскравого блакитного сяйва, поміченого в самому центрі Андромеди раніше. Цим зіркам всього 200 мільйонів років, тоді як вік самої галактики оцінюється в 12 мільярдів років.
Їх походження – справжня загадка, оскільки гравітація чорної дірки повинна була давним-давно очистити прилеглий простір від пилу і газу, здатних сформувати зірку. Задовго до народження цього блакитного кільця.
Ще дивовижніше те, що назовні кільця молодих зірок лежить ще один диск діаметром вже в 5 світлових років. Він заповнений безліччю старих червоних зірок. Його походження – така ж таємниця. Червоний диск лежить в тій же площині, що і блакитний, і, ймовірно, якось пов’язаний з останнім.
Тод Лоєр відзначає, що подібні структури можуть виявитися правилом для галактик. Є непрямі дані про існування дуже молодих зірок, що живуть впритул до ядра – в нашій власній галактиці – Чумацькому шляху.
Ще одне відкриття в рамках даного дослідження – остаточне підтвердження існування великої чорної дірки в серці Андромеди. Завдяки аналізу руху блакитних зірок астрономи розрахували її масу – 140 мільйонів мас Сонця, в три рази більше, ніж давали колишні оцінки.
Стаття підготовлена за матеріалами: NOAO, NASA, ESA, Мембрана, Hubble
Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році.
У 1917-1920 "Ще не вмерла Україна" як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися й інші гімни.
15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Державний гімн України”, запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента, звучатиме «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії.
З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.
З лікувальною метою музику застосовують з давніх часів. На думку фахівців, ефект музикотерапії грунтується на одночасній дії на організм людини трьох чинників: психолого-естетичного (асоціації, емоції, образний ряд), фізіологічного (функціональний, за допомогою якого можна тренувати окремі функції організму) і вібраційного (музика здійснює вібраційний вплив на клітини, активізуючи різні біохімічні процеси в них).
Існують спеціальні програми і методики, які використовуються психологами при підготовці до пологів майбутніх мам. Одним з прикладів успішного застосування таких методик стала програма "Вітоніка", що складається з декількох комплексів, що призначаються залежно від віку і стану здоров’я людини.
Перший комплекс програми під назвою "Сонатал" є методикою музичної стимуляції розвитку плоду і новонародженої дитини, а також зняття стресів у вагітної жінки за допомогою музики. Під час досліджень було встановлено, що за допомогою музики можна впливати на три сфери життєдіяльності плоду – рухову, емоційну, дихання – і навіть управляти їх розвитком. І головне, що музична стимуляція позитивно позначається як на психічних, так і на фізичних його якостях.
Припиняти музикотерапію не рекомендується і після народження дитини. На даному етапі можна використовувати інші комплекси, розроблені в рамках програми "Вітоніка". До їх числа входять:
– "Ейдотоніка" – музика кольору, призначена для дітей першого року життя, впливає на зір і розрізнення кольорів
– "Лінгвотоніка" – музика слова для дітей другого року життя, що допомагає розвивати у дитини відчуття мови, сприяє становленню мови
– "Хореотоніка" – музика руху для дітей третього року життя, що впливає на рухову активність.
– На більш старший вік розраховані комплекси "Валеотоніка" (музичні уроки здоров’я) і власне "Музикотерапія" – лікування захворювань за допомогою музики.
Як відомо, впливаючи на клітинному рівні на організм людини, музика може здійснювати як позитивну, так і негативну дію на слухача. Тому підбирати музику для лікування і релаксації повинен професіонал, заздалегідь склавши для себе психологічний портрет людини і загальне уявлення про спектр його музичних пристрастей. В принципі, жоден з музичних стилів не викликає у музикотерапевтів різко негативних оцінок, проте більшість фахівців сходяться на думці, що краща музика для лікування і розслаблення – це класика і традиційні народні мотиви.
За своїм призначенням класичні твори діляться на дитячі, релаксаційні, активізуючі й змішані.
У класичну релаксаційну програму входять наступні твори на 3-6 хвилин: Бах І.С. "Арія з сюїти № 3" або повільні частини з Бранденбургських концертів; Шуберт Ф. "Аве-марія" або 2-а частина 8-ої симфонії; Белліні В. "Каватіна Норми"; Вівальді А. "Зима"; Бетховен Л. другі частини фортепіанних сонат (8, 14, 23); Чайковський П. Анданте кантабіле з 5-ої симфонії "Червень" і "Жовтень" з циклу Пори року.
До активізуючих музичних творів належать творіння В. Моцарта – перші і треті частини з фортепіанних сонат і концертів, "Рондо" з "Маленької нічної серенади", уривки з опери "Чарівна флейта"; П. Чайковського – вальси з балетів, "На трійці" з "Пір року", уривок з фіналу 4-ої симфонії, а також уривок С. Прокоф’єва з 1-ої частини 1-ої симфонії, М. Глінки "Романси", А. Вівальді "Весна", Л. Боккеріні "Менует", Ф. Шуберта "Форелленквартет".
Джерело: Sophiex
#img_center_nostream#
Китайська версія статті
The Epoch Times
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_center_nostream#
#img_left_nostream#У 1850-1860-х роках Київ нерідко величали “третьою столицею Росії”. Тоді це сучасне європейське місто могло собі дозволити мати цілком фешенебельний і навіть розкішний торговий центр. В людей, які мали змогу побачити Хрещатик через інтервал у 5-10 років, складалося враження, що кияни раптом розбагатіли й тепер спроможні витрачати великі гроші на такі речі, про які в інших містах і мріяти не наважуються.
Хрещатик дивував киян блиском респектабельного життя. Тут було все, чого могла забажати освічена й заможна людина, яка почувалася європейцем. “Великий клас мешканців, – писав 1850 року поет Афанасьєв-Чужбинський, – у зв’язку із наявними тут (у Києві) різноманітними управліннями, порівняно з іншими містами численніший, а тому й предметів споживання, предметів розкоші розкуповується тут більше, ніж в інших містах. Найкращі магазини містяться на Хрещатику: Фінке, “Німецький”, “Санкт-петербурзький”, Барського. У цих магазинах можна знайти все, що потрібно для щоденного життя, для задоволення розкоші й мод”.1
Кращою прикрасою вулиці вважалися кондитерські, які були місцем вишуканого відпочинку для пристойної публіки. Альфред фон-Юнк так описує кондитерську “Ясси” початку 1860-х років. Вона “…влаштована цілком аристократично, і ми без перебільшення можемо сказати, що й у столиці такий заклад вважався би за перший. Не кажучи про торти, цукерки, різні печива, виготовлені в цій кондитерській, її обладнання розкішне, меблі м’які, на пружинах, дамська вітальня наповнена тропічними рослинами. З нижнього поверху спіральні сходи йдуть на другий поверх, де влаштована чудова більярдна й спеціальний буфет. Тут у будь-який час можна зустріти безліч відвідувачів, що грають у більярд, шахи чи доміно”.2
Майже вся головна вулиця міста зайнята магазинами, нові з’являються весь час, незважаючи на неймовірні ціни за оренду. Не даремно уся торгівля з Подолу й Печерська переселяється на Хрещатик, кияни сходяться сюди двічі на день помилуватися розкошами вітрин, подивитись на гарно вбрану публіку, завітати до численних магазинів…
Газетяр фон-Юнк писав про хрещатицькі гуляння так: “А які тут вбрання!… Які кашкети! Тут вам трапляються малинові з чорним пір’ям, білі з чорними околишами. Іноді на кашкеті можна бачити чорний креповий бант, на іншому – чорну смужку. На жодному маскараді під час масниці не трапляється так багато строїв польських, краківських і малоросійських, як на Хрещатику… Дами прагнуть перевершити одна одну”.3 У Києві люблять вдягатися по-своєму, вигадливіше, яскравіше, пишніше, ніж у Москві чи Петербурзі.
Але хоч як кияни не пишалися своїм фешенебельним центром, природа нагадувала їм, що центр міста – дно величезного яру. Під час весняного танення снігів та літніх злив вода з навколишніх пагорбів стікала сюди з інтенсивністю, яка часом досягала маси в 10 мільйонів відер на годину. Затоплювало не лише підвали, а й самі будинки. 26 травня 1839 року під час сильної зливи рівень води на ділянці від міського театру до будинку Головинського досягав позначки в 2,5 метра. Затопило 18 приватних будівель. Були загиблі. Ця подія спонукала міські власті спорудити з цегли Міську трубу завдовжки 900 метрів, завширшки понад 2 метри і висотою близько 3 метрів. Труба починалася від Бессарабської площі.
У 1840-1870-х роках це місце вважалося найстрашнішим у Києві. Боялись не самої труби, а її люка, який відкривали під час сильних злив. Перехожі ховались хто куди, але потік води з піском, камінням і сміттям міг збити з ніг необережного відвідувача місцевих трактирів і затягнути до приймального колодязя. Першою жервою труби у липні 1848 року став міщанин Завадовський.
У червні 1865 р. на місто знову обрушилась страшенна злива. “Київ, – писав кореспондент міської газети, – всупереч географічним відомостям, опинився на двох ріках: на Дніпрі й на Хрещатику. Багато з його мешканців були вкрай здивовані тим, що без будь-яких мандрів раптом потрапили до Венеції”.4 Почувши гул небезпечної зливи, мешканці напівпідвальних приміщень кидали склянки чаю і тікали хто куди. За хвилину вода вже була в їх приміщеннях, складах, пивних.
Весняні чи зимові повені на Хрещатику мали безневинний характер. Тоді тут з’являлися своєрідні сухопутні пороми – великі платформи з бильцями, встановлені на спеціальних возах. Вони рухались через багно допомагаючи перехожим долати хрещатицьку повінь, не втративши черевиків й не підхопивши нежиті. Таку розкіш дозволяла собі лише найбагатша вулиця міста. На інших вулицях пристойно вбраних перехожих переносили на своїх спинах місцеві “босяки”, підробляючи на горілку з ковбасою. Деінде клали вузенькі пунктирні кладочки з цегли впоперек бруківки – так звані “кам’яні переходи”.
Взагалі кияни ставились до відлиг весело. Навіть газетярі глузували іноді з цих хрещатицьких “колісних мостів”. “Ріка “Хрещатицька” знов скресла і в своїй швидкій течії несе крізь все місто калоші, яку-небудь корзину або гімназистську сумку, які загинули в її водоверті. Переправа колісним мостом з одного берега Хрещатика на інший встановлена, і на цих місточках часом збираються мальовничі групи туристів: модисточка з трошки піднятим краєчком платтячка виставляє напоказ олексієвське взуття, за нею хлопчик-гімназист з ранцем за плечима, який задивися вниз, а там якийсь воїн в геройській позі, ніби по понтонному мості під час переправи через Дунай”.5
Невідомо, як довго головній вулиці “третьої столиці” загрожувала б така водонебезпечна ситуація, якби наприкінці 1880-х років тут не запланували прокласти лінію кінного трамвая. У зв’язку з цим міською думою 1887 року було ухвалено спорудження на всьому протязі Хрещатику великої труби для приймання атмосферних опадів. Але не було виконано необхідних математичних розрахунків, і тому нова труба не витримала випробування зливами 2 серпня 1889 року та 13 червня 1890 року. А під час зливи 7 липня 1903 року вода затопила не лише підвали, а й перші поверхи будинків. Тоді власті обладнали в різних частинах вулиці 4 додаткові приймальні колодязі. З тих пір одну з найкращих вулиць Європи під час злив перестали рівняти з Венеціанською лагуною.
_______________________________________________________________________
1 Чужбинский. Киев //Киевск. губ. ведом. – 1850. – 25 нояб.
2 Киевский телеграф. – 1861. – 16 апр.
3 Альфред Юнк. Киевская летопись //Киевский телеграф. – 1861. – 16 апр.
4 Киевлянин. – 1865. – 6 июля.
5 Андреевский П. Намеки и наброски // Заря. – 1880. 14 дек.