Це був літак великого головного болю — гнилий на аеродромі, він стояв непотрібний своєму власникові, і викликав у нього чимало неприємних відчуттів.
Побоюючись, що 59-річний списаний Боїнг 727 можуть використати терористи, він продав його комусь за 1 долар, щоб перетворити на пляжний люкс у джунглях з видом на море.
До цього продажу літак стояв між двома злітно-посадковими смугами в міжнародному аеропорту Хуан Сантамарія в Коста-Ріці, де понад 15 років його алюмінієвий каркас використовувався для навчань з імітації пожежі, а палаючі гумові шини замінювали пожежі авіаційного палива.
Здавалося, аеропорт не знав і не цікавився особою власника, яким виявився індієць, що мешкав у Нью-Йорку.
До нього «Боїнг» у 1965 році належав авіакомпанії South Africa Airways і перебував у неї до 1980 року, після чого був проданий Avianca, національному авіаперевізнику Колумбії. Зрештою він опинився в руках вищезгаданого нью-йоркського власника. Приблизно у 2001 році він почав хвилюватися, адже в США почався терор, який охопив усю країну.
Він хвилювався, що терористи можуть «потенційно використати цей розбитий літак як місце для терористичної атаки», — розповів The Epoch Times Аллан Темплтон, людина, яка купила літак у згаданого власника. «Там було досить легко сховатися і здійснити якусь терористичну атаку в аеропорту».
У 2006 році власник з радістю передав літак 69-річному пану Темплтону, який керує готелем «Коста Верде» в Мануелі Антоніо, продавши його за безцінь, лише запропонувавши розписку на 1 долар.
«Він просто сказав: „Звичайно, я віддам його вам, хлопці, без проблем“, — сказав пан Темплтон. “Так що все вийшло дуже добре”».
В аеропорту пан Темплтон зняв заклепки й розділив літак на величезні циліндричні частини, а потім відправив їх по частинах на 18-колісній вантажівці, згодом підняв кожну частину краном на свою ділянку для повторної збірки. Він збирався перебудувати його на номери для своєї мережі готелів у Коста-Ріці, що коштувало б сотні тисяч доларів.
Коли у 2008 році робота була завершена і перші гості прибули до його 727-го «люксу під навісом з фюзеляжу в джунглях», пан Темплтон був стурбований тим, що вони можуть бути незадоволені. Його побоювання виявилися безпідставними: «Всі дуже задоволені. Їм подобається», — сказав він. «Місце розташування чудове».
Вершина височіє на тлі яскравого неба та з усіх боків оточена джунглями. Величезний планер літака тримається на трьох бетонних постаментах, які підтримують його там, де мають бути шасі.
Близько 200 сходинок зигзагоподібно піднімаються вгору, до багатого і теплого внутрішнього подвір’я з тикового дерева, де мали б бути крила. Просторий, похилий дах створює багато тіні.
Всередині літака напрочуд просторо, зовсім не схоже на те, що ви очікуєте від типових подорожей авіалайнерами.
У цьому авіаційному люксі немає ніякого дискомфорту.
Просторий салон завдячує своїй геніальній перебудові.
Місце, де ви стоїте всередині, знаходиться значно нижче, ніж колись була польотна палуба (підлога). Тепер ви стоїте на самій основі нижнього рівня, в трюмі, де раніше знаходився багаж. Завдяки цьому додатковому простору стелі сягають 10 футів заввишки. Авіаподорожі раптом здаються набагато більш схожими на розкіш.
Багато років простою перетворили 727-й літак на щось на кшталт монстра Франкенштейна. Літаки постійно розбирають на частини за великі гроші, щоб облаштувати більш придатні до польотів літаки, які цього потребують. 727-й люкс готелю «Коста Верде» не став винятком.
Від нього залишився лише хвіст — його розібрали на запчастини, хоча це вже не має значення.
«Хвіст повернувся в джунглі, тож його все одно не видно», — сказав пан Темплтон. Він додав, що в кабіні не було сидінь, «тому я привіз з Аргентини сидіння від 737-го, які були точно такі ж самі».
Гості можуть вільно пристебнутися там, де сидів би пілот або другий пілот, і милуватися мавпами зовні.
Коли крила літака були зняті, щоб замінити їх на інші, залишились два великих, непотрібних обрубки, тому в пана Темплтона виникла ідея встановити балкони, які добре доповнили б захоплюючий вид на Коста-Рику.
Дві спальні зустрічають гостей теплими дерев’яними стінами. Кухня, або камбуз, розміщена в міцній надбудові планера, трансепті літака, де крила з’єднуються з фюзеляжем. Ванна кімната та душ заховані в хвостовій частині літака.
Деякі мандрівники залишилися тут, щоб створити контент, що принесло пану Темплтону чимало головного болю. На його даху з’явилися безпілотники, а впливові особи стверджували, що це їхній власний номер, збудований власноруч.
«Ми повісили знаки: „На дах заборонено підніматися“, але ми не поставили жодних перешкод», — каже він. «Принаймні, якщо вони впадуть і вб’ються, вони не зможуть сказати нам, що ми їх не попередили».
«Я маю на увазі, що це дійсно божевілля», — сказав він. «Це були перші спроби привласнити мій проєкт, щоб привернути до себе увагу, можливо, навіть продати нерухомість чи щось подібне».
Пан Темплтон переїхав до Коста-Ріки в 1979 році. Він почав колекціонувати монети, а згодом зайнявся фермерством та експортом екзотичних рослин. Це перетворилося на бізнес, і він мав 200 працівників, поки не продав свою ферму у 2000 році, щоб відкрити готель, де зараз стоїть його «Боїнг».
Ідея Boeing була знайдена в журналі Forbes.
«Вони опублікували статтю про чоловіка з Теннессі, який збирав старі планера 727», — розповідає він. «Саме тоді у мене з’явилося натхнення поставити свій літак на кілька п’єдесталів».
Пан Темплтон, який родом з Коннектикуту, закохався в Коста-Ріку у віці 20 років, коли служив в Американському Корпусі Миру, і завжди був ініціативним, перетворюючи мрії на реальність.
«Я відкрив свій готель у 1988 році з трьома номерами», — розповідає він, говорячи про те, що згодом він виріс до 50 номерів, а потім взяв у свої руки літак. «Це те, що я люблю робити. Я підприємець. Я люблю будувати об’єкти, і моє улюблене місце для цього — джунглі».
