Чому наприкінці 1980-х і в 1990-ті роки у Франції, Японії, Тайвані та інших демократичних країнах майже одночасно проявилася ворожість до релігійної свободи? Очевидно, що єдиної відповіді немає.
1985 року Михайло Горбачов став генеральним секретарем Комуністичної партії Радянського Союзу й оголосив про суттєві реформи. Розпочатий ним процес зрештою призвів до падіння Берлінського муру 1989 року та розпаду Радянського Союзу 1991 року. Хоча всередині Радянського Союзу Горбачов мав дещо інший імідж, ніж на Заході, я пам’ятаю ейфорію, спричинену його приходом і подальшими подіями у Східній Європі. У 1992 році цей настрій був відображений у знаменитій книзі Френсіса Фукуями «Кінець історії», згодом широко висміяній, хоча її зміст не був наївним.
Переважала теорія, що історія закінчилася, і світ або принаймні так званий «глобальний Захід» одностайно прийме цінності демократичного, світського та прогресивного суспільства. Визнавалося, що «глобальний Схід» і «глобальний Південь», включно з ісламським світом, азійськими країнами, Африкою, Латинською Америкою та Східною Європою, залишаться різними, але багато хто вважав, що це лише питання часу, коли й вони приймуть переможну світську та ліберальну ідеологію. Китай, як передбачали, стане демократичним завдяки бізнесу і торгівлі. Усі ці передбачення виявилися невірними.
Також стверджувалося, що релігія на глобальному Заході під час холодної війни слугувала для позначення ідентичності та захисту від загрози атеїстичного радянського комунізму. Після зникнення останнього потреба в релігії значно знизиться. Не тільки науковці, а й ліберальні політики та журналісти повторювали цю теорію знову і знову.
Спочатку здавалося, що вони мають рацію. З різних причин, більшість з яких не були пов’язані із закінченням холодної війни, найбільші християнські церкви Заходу почали втрачати парафіян і престиж, зокрема, через перші скандали із сексуальним насильством і запеклі внутрішні суперечки щодо таких моральних питань, як аборти й гомосексуальність, які відбулися після революції західних сексуальних звичаїв після 1960-х років.
Однак сталося щось зовсім несподіване. У той час як на глобальному Заході католицька церква та історичні протестантські церкви втрачали своїх членів, менш традиційні релігії значно зросли. До них належать «старі» нові релігійні організації, як-от Свідки Єгови, деякі п’ятдесятницькі деномінації або мексиканська організація La Luz del Mundo, а також нові релігійні рухи, як-от Церква саєнтології або Церква об’єднання. Церква об’єднання залишалася порівняно невеликою, але мала значний політичний вплив, особливо в Японії. Були засновані й абсолютно нові релігії, і деякі з них виявилися досить успішними. На Тайвані після скасування воєнного стану деякі релігійні та духовні групи, зокрема Тайцзи Мень, набули популярності.
Це йшло всупереч поширеним прогнозам і сильно стурбувало ліберальних політиків та інтелектуалів, які оголосили про загибель релігії на глобальному Заході. Їхня відповідь полягала в тому, що насправді не існує успішних нових релігій. Можливо, вони й були успішними, але це були зовсім не релігії, а щось інше: «культи», «шахрайство», політичні або навіть злочинні угруповання, замасковані під релігії.
Використовуючи цеглинки, що існують, які наприкінці 1980-х і 1990-х років були зібрані в повноцінну теорію і прийняті деякими урядами, вони створили міжнародну антикультову ідеологію.
По-перше, «культи» не є релігіями. Не бувши релігіями, вони не мають права на релігійну свободу.
По-друге, вони не є релігіями, тому що, на відміну від релігій, у них не вступають вільно. Їхні лідери використовують «промивання мізків», «ментальне маніпулювання» або «психологічне підпорядкування», щоб заманювати своїх «жертв». Цю теорію було швидко спростовано вченими. Наприклад, саєнтологію продовжують використовувати уряди. Вона включена в закони і правила, від Франції до Японії.
По-третє, ми повинні вірити тим колишнім членам, які перетворилися на супротивників рухів, які вони покинули, і стверджують, що їм «промили мізки».
Ця модель не має жодної наукової цінності й слугує лише політичним інструментом для дискримінації груп, які не подобаються якимось лобі чи владі. Однак вона дуже зручна для тих, хто хоче увічнити міф про те, що на глобальному Заході після холодної війни релігія перебуває в занепаді, а торжество прогресивних, ліберальних і світських цінностей є неминучим і незворотнім.
Ідеологи небезпечні. Якщо реальність не відповідає їхній ідеології, вони зазвичай беруть молот — або серп і молот, якщо йдеться про комуністів, — і починають бити по реальності. Коли ви сильно б’єте по реальності, зазвичай виступає кров.
За BITTER WINTER
