Вони схожі на мініатюрні замки, які намагалися перетнути широку і потужну річку і застрягли посередині.
Про що думали архітектори?
Ось що ви можете запитати, дивлячись на південь, перетинаючи Міссісіпі по мосту «Ланцюг скель» на автомагістралі-270 у Сент-Луїсі. Вони не були випадковістю.
«У якому стилі ми повинні будувати?» Це було головне питання, поставлене перед архітекторами того часу. На відміну від минулих епох, відповіді на нього вже не були такими однозначними. Для одних Ейфелева вежа та Кришталевий палац уособлювали сміливі відповіді, яких вимагала сучасність; інші, менш сміливі, поверталися до надійних стилів неоренесансу та готики.
Дві вежі замку, що стоять сьогодні пліч-о-пліч посеред річки Міссісіпі в Сент-Луїсі, фактично вийшли з минулого століття. На південному заході ми бачимо меншу з двох веж, стару циліндричну будівлю, збудовану у 1894 році. Вона збудована з грубо обробленого вапняку, має арочні вікна, балкон, що оточує її, і конічний мідний дах, вкритий зеленою патиною. З двох веж вона найбільше нагадує середньовічний замок.
На північний схід і ближче до автомагістралі, друга вежа приблизно такої ж висоти, але вдвічі важча й побудована пізніше, в 1915 році. Ця вежа має римський дизайн італійської вілли епохи Відродження. Вона має товсте декоративне кам’яне облицювання, арочні двері та пару колон по обидва боки від входу. Два фасади є дзеркальним відображенням один одного. Внутрішні приміщення вкриті білою кахельною плиткою. Якби це була справжня вілла епохи Ренесансу, всередині мала б бути велика зала, що здіймається в повітря.
Дивно, але нікому не спадало на думку дати назву цим двом вежам. Хоча для цивільних утилітарних цілей їм давали різні назви: старшу просто називали «Вежею 1», «Малою вежею» або «Старою вежею». Новішу вежу, досить передбачувано, назвали «Вежа 2», «Велика вежа» або «Нова вежа».
Ідея створення Вежі 1 належала видатному архітектору Сент-Луїса Вільяму Імсу, відомому своїм Палацом освіти, спроєктованим для Всесвітньої виставки 1904 року, а також власним комплексом складів для ляльок у Сент-Луїсі. Замість того, щоб шукати лише одного архітектора для другої вежі, місто найняло для проєкту архітектурну фірму Roth and Study.
Щодо того, що вони собою являють, відповідь проста: це рішення якогось архітектора, який на зламі століть вирішив, що потрібно прославити водозабір для водоочисних споруд. У попередні роки, коли мешканці Сент-Луїса пили й купалися у воді кольору кави, було розроблено санітарно-гігієнічне рішення; а до суворого розквіту «форма слідує за функцією», від будь-якого архітектора, що вартий уваги, очікували невеликої декоративної прикраси.
Просто водоочисна станція.
Це може виглядати буденно, рутинно, навіть нудно. Але важко заперечити — вони прекрасні.
«Вони легко могли бути просто „дірками“ в річці замість маленьких замків», — сказав виконавчий директор Асоціації пам’яток Сент-Луїса Ендрю Вайль в інтерв’ю газеті «Сент-Луїс Пост-Діспетч». «Вежі були побудовані, коли багато часу і зусиль було витрачено на прикрашання архітектури нашої громади».
Прикрасити Сент-Луїс, що став важливим містом на рубежі 20-го століття, архітекторам було цілком доречно, демонструючи його життєздатність і процвітання за допомогою будівельних робіт.
По суті, обидва «замки» складаються з витіюватих водозабірних споруд з кількома рівнями портів, вбудованих у стіни кожного з них, таким чином регулюючи мінливий рівень води в різні пори року. Для кожного з них були виготовлені ворота, які, коли їх зачиняють, дозволяють воді текти по діагоналі тунелями, що подаються самопливом, до очисних споруд.
Дивно, як довго вони пропрацювали. Обидві використовувалися ще в 1993 році, поки високі води не заповнили водозабірні отвори сміттям і мулом. Самі споруди обладнані підпорами, що, ймовірно, пояснює, чому вони такі стійкі. Хоча міський бюджет поки що не дозволяє реставрувати вежі, це цілком можливо; міські службовці оглядають вежі один або два рази на рік для проведення перевірок. Місто надало вежам статус пам’ятки у 1971 році.
Дістатися до обох веж досить небезпечно. Навколо розташовані пороги та скельні полиці, а бурхлива течія змушує боротися за те, щоб просто втриматися на драбині. Хоча жодна з веж не має ні електрики, ні водопроводу, в них є житлові приміщення з вугільними печами для обігріву, оскільки тут колись мешкали бригади, які забезпечували місто чистою водою. Після закриття веж туди проникали сторонні особи, хоча це було заборонено у 2010 році, після встановлення сталевих воріт.
Вірите чи ні, але веж більше.
Насправді, три інші, наземні, утворюють систему з баштами 1 і 2, а заземлена трійця виконує роль напірних клапанів для підтримки рівного тиску води по всьому місту. «Вони могли б бути побудовані як великі труби без жодного сенсу», — сказав пан Вайль, говорячи про поняття «форма слідує за функцією» в місті Сент-Луїс понад сто років тому.
Ці три вежі, які й сьогодні стоять величні та високі, мають справжні назви: Вежа Біссел-Пойнт (авторства містера Імза); Східна Велика вежа (найбільша окремо стояча коринфська колона у світі); і вежа Комптон-Гілл (чудовий зразок французького романського стилю). Вежа Біссел-Пойнт здіймається на 60 метрів, а дві інші — на 46 метри. Всі вони є символами гордості громади та чудово прикрашені.
«Всі п’ять веж були побудовані в той час, коли відповідальні люди створювали красиву архітектуру, а не щось просто утилітарне», — сказав пан Вайль. «Кожна з них є дуже важливою віхою в історії нашого міста».
