На фото — магазин-капсула часу, який закрився понад 50 років тому — після того, як його власник вирішив не переходити на метричну систему числення.
Магазин Elliott’s Store відкрився в 1902 році та закрився в 1971 році після того, як Френк Елліот, якому тоді було 72 роки, не погодився приймати зміни в британській валюті.
Пан Еліот закрив магазин невдовзі після запровадження десяткової системи числення, але зберіг його таким, яким він був впродовж усього часу, аж до своєї смерті у 1995 році у віці 96 років.
На фотографіях видно, що в магазині все ще можна побачити бренди та дизайн 1970-х років, таких продуктів, як Guinness, Rowntree’s та Princes Salmon.
Магазин у Солташі, Корнуолл, зараз є успішним музеєм, яким керує Товариство захисту Тамара.
73-річний Джеррі Свитс, який допомагає керувати музеєм разом з іншими волонтерами каже, що це був «унікальний» погляд на життя у 20-му столітті.
«Цей об’єкт — дивовижний шматочок соціальної історії. Френк жив у цій крамниці зі своєю сім’єю майже все своє життя — з 1902 по 1995 рік», — сказав пан Свитс.
«Він дає рідкісне уявлення про те, яким було життя у 20-му столітті, коли відбувалося дуже багато змін».
«Френк був старим джентльменом, якого навчили користуватися мірами та вагами старого зразка, а також грошовими одиницями».
Тож коли відбулася децималізація, це була велика зміна, в якій він відмовився брати участь.
«Він не хотів змінюватися, і багато власників магазинів певного покоління відмовилися змінюватися, як і він».
Вони, як і чимало людей, боялися змін і того, що вони означають.
«Це було дуже важливим культурним питанням, і все працювало добре, бо Френк був зацікавлений у цьому. Але, можливо, він не розглядав ширшу картину».
«Він не любив бюрократію, не любив міську раду».
Він довго боровся проти того, щоб з нього стягували бізнес-тариф у магазині, тому що не хотів його платити.
«Хоча він закрився, але зберігав свій магазин протягом десятиліть, точно таким, яким той є сьогодні, і в наслідок цього міська рада намагалася стягувати з нього бізнес-тариф протягом багатьох років, поки він не переміг їх у суді».
«Деякі з речей, які ми там знайшли, просто дивовижні».
«Деякі з них — справжні історичні скарби, речі, які ми навіть не могли ідентифікувати, поки не дослідили їх».
Волонтери кажуть, що, попри невеликий розмір музею, він все одно зіткнувся з такою ж ретельною перевіркою, з якою стикаються й великі музеї, наприклад, Музей Вікторії та Альберта в Лондоні.
«Музеї у Великій Британії мають однаковий формат, тому нам довелося пройти через той самий процес, що й лондонський Музей Вікторії та Альберта», — каже пан Свитс.
«Це було дуже складно і зайняло багато часу, тому що, на відміну від V&A, у нас не було досвідчених співробітників — ми були невеликою групою літніх волонтерів, які не мали жодного уявлення про те, що ми робимо».
«Зрештою, ми досягли успіху з першої спроби, і сьогодні це фантастичний музей».
«Зараз ми намагаємося оцифрувати все, що потрібно для музею, та сподіваємося, що коли-небудь люди зможуть отримати доступ до всіх наших архівів онлайн».
«У нас так багато відвідувачів — особливо людей похилого віку, які можуть пережити свою молодість за допомогою давно втрачених брендів і товарів, які можна побачити в магазині».
«Маленькі діти також завжди здивовані, коли бачать старі товари та плакати, для них це зовсім інший досвід, адже вони виросли в поколінні, яке ходило за покупками лише в супермаркети».
«Ми раді, що змогли здійснити мрію Френка і зробити з нього музей, але ми постійно шукаємо нових волонтерів, які допоможуть нам продовжувати цю справу».
