Негайною реакцією багатьох світових лідерів на варварський напад ХАМАС на Ізраїль стало висловлення беззастережної підтримки цій країні. Однак уже за тиждень деякі з тих самих лідерів почали закликати до “стриманості”, попереджаючи, що якщо не буде усунуто “корінних причин” конфлікту, то “цикл насильства” продовжиться.
У якомусь сенсі ці голоси мають рацію: існує першопричина, якій необхідно протистояти, але вона не та, про яку вони думають. Справжньою першопричиною “колообігу насильства” є сам мирний процес.
Є ті, хто каже, що війна “ніколи нічого не вирішує”. Це неправда. Хоча багато воєн закінчуються безрезультатно, історія рясніє випадками, коли суперечки вирішували, на краще чи гірше, шляхом збройного конфлікту. Війна за незалежність США і громадянська війна є двома яскравими прикладами. Друга світова війна — найсвіжіший і найпотужніший із них.
У своїй промові перед парламентом Великої Британії після вступу на посаду прем’єр-міністра в 1940 р. Вінстон Черчилль виклав свою політику щодо нацистської Німеччини: “Перемога за будь-яку ціну, перемога всупереч усьому терору, перемога, хоч би яким довгим і важким був шлях”. Без перемоги, попереджав згодом Черчилль, “увесь світ, включно зі Сполученими Штатами, включно з усім, що ми знали і про що дбали, зануриться в безодню нової темної епохи”.
Для того щоб встановити міцний мир, деякі конфлікти мають бути доведені до переможного кінця. Черчилль розумів це. Він бачив, що проблема між Німеччиною і демократичними країнами не політична чи територіальна. Справа скоріше в характері та ідеології нацистського режиму, що визначають його поведінку і програму дій. Він розумів, що мир із нацистами неможливий. Мир може настати тільки після їхнього знищення.
Війна між Ізраїлем і ХАМАСом за своєю суттю аналогічна. ХАМАС не приховує свого характеру та ідеології. Його мета — знищення єврейської держави і створення на її місці “палестинської” держави, керованої за ісламськими законами.
“Немає іншого розв’язання палестинської проблеми, крім джихаду”, — йдеться в установчому статуті ХАМАС. “Ініціативи, пропозиції та міжнародні конференції — лише марна трата часу, марне заняття”. Документ містить попередження: “Судний день не настане доти, доки мусульмани не почнуть воювати з євреями і вбивати їх”.
Дії ХАМАС, кульмінацією яких стали події 7 жовтня, переконливо свідчать про його прихильність до цієї програми. З 1994 р. ХАМАС є головним організатором терористичних атак проти ізраїльського цивільного населення.
Після виведення ізраїльських військ із сектору Гази у 2005 р., ізраїльтяни регулярно зазнають ракетних обстрілів з боку ХАМАС і незліченних вторгнень терористів. Вони брали участь щонайменше у п’яти великих боях із режимом ХАМАС, щоразу утримуючись — переважно під тиском міжнародної спільноти — від вжиття заходів зі знищення свого ворога. Щоразу ХАМАСу вдавалося відновлювати свій потенціал для задоволення спраги єврейської крові.
Ці факти ставлять “мирний процес” в інший контекст. Повторюся: мета ХАМАСу — не незалежність Палестини, а знищення Ізраїлю як єврейської держави. Не існує жодного життєздатного компромісу, жодної “золотої середини”, на якій можна було б побудувати міцний мир. Однак міжнародна спільнота продовжує потурати фантазіям про те, що такий існує, чинячи тиск на обидві сторони — особливо на Ізраїль — з метою змусити їх прийняти статус-кво, в рамках якого основний привід для війни буде тліти до наступного великого вибуху.
У підсумку конфлікт не може бути вирішений шляхом переговорів. Тільки рішуча поразка ХАМАС може розірвати “порочне коло насильства”.
Під час будь-якого обговорення поточного конфлікту необхідно визнавати, що мирні жителі Гази зазнають важких випробувань. Цивілізовані люди мають право оплакувати руйнування і загибель невинних людей. Але було б неправильно дозволити цим почуттям накласти вето на обов’язок позбавити світ від лиха, яке представляє ХАМАС. Невиконання цього похмурого завдання прирече тих самих жителів на життя в умовах тиранічного режиму, гарантуючи продовження “циклу насильства”.
Вінстон Черчилль розумів це. Пора б це зрозуміти і сьогоднішнім світовим лідерам.
Думка, висловлена в цій статті, є думкою автора і не обов’язково відображає точку зору The Epoch Times.
Лінн Коен — журналістка і юристка з Оттави. Вона опублікувала чотири книги, зокрема біографію “Нехай здійсниться право: життя та часи Білла Сімпсона” (Let Right Be Done: The Life and Times of Bill Simpson).
За The Epoch Times USA
