Цинь, китайські шашки (го), каліграфія і живопис — це чотири основні “інструменти”, за допомогою яких люди в Стародавньому Китаї розвивали свої внутрішні якості, виховували дух, збільшували мудрість і досягали стану єдності між людиною і природою. Істинний сенс і ядро культури, укладені в цих “інструментах”, є чудовим скарбом 5000-річної історії китайської цивілізації.
Цинь
У традиційній китайській культурі цинь має довгу історію. Мелодія цього щипкового струнного інструменту прекрасна, природна, спокійна і глибока. Гра на цині також містить у собі елементи духовного вдосконалення. Даоси любили цинь через те, що його звуки випромінювали спокій і свободу. Буддисти любили цинь тому, що він допомагав їм осягнути мудрість і порожнечу. Витонченість і стриманість циня розкривають характерну для древніх чарівність відстороненості від суєтного світу. Слухаючи цей інструмент, ви можете відчути взаємодію порожнечі та наповненості, реальності та ілюзорності.
В одному з класичних романів Китаю “Сон у червоному теремі” є такі рядки про цинь: “Стародавні брали цинь до рук, щоб заспокоїти душу і заглушити низинні пристрасті. Йшли в найдальшу кімнату внутрішніх покоїв, до лісу, в гори або на берег річки, де тиша, де дме свіжий вітерець і світить місяць. Там вони занурювалися в запашні хвилі, їх не турбували суєтні думки, плоть і дух перебували в рівновазі, і тоді душею вони зливалися з божествами і проникали в сутність самого Шляху-Дао. Вони грали на самоті під свіжим вітром і ясним місяцем, серед блакитних сосен і химерних скель, серед диких мавп і старих лелек, щоб не осквернити цинь. Гра на ньому – велике мистецтво”.
Китайські шашки (го)
Походження китайських шашок — го (вейці) оповите містикою. Вони уособлюють саму мудрість китайської нації. У трактаті Чжана Хуа “Природнича історія” (III століття) сказано таке: “Син [імператора] Шуня на ім’я Шань Цзюнь був дурнуватий, тому батько придумав гру вейці, щоб навчати його розуму-розуму”.
У книзі “Лу-ши” (XI століття до н. е.) розповідається, що Данжу, син легендарного імператора Яо (XXIII століття до н. е.), був розпещеним і не дуже кмітливим. Це дуже турбувало правителя. Одного разу він пішов на берег річки і побачив там двох безсмертних святих, які сиділи один навпроти одного і пересували камінчики на піску. Імператор розповів їм про сина і попросив поради. Один із безсмертних поскаржився на те, що Яо занадто балує свою дитину, а потім повідав йому про гру вейці, пояснивши, що вона ґрунтується на принципах Неба і Землі й дуже корисна для розвитку розуму. Через деякий час після того, як імператор навчив цієї гри свого сина, той значно порозумнішав і набрався мудрості. Тому кажуть, що ці шашки відіграють величезну роль в очищенні натури людини, і що сила їх незбагненна.
Каліграфія
Ще одним унікальним традиційним мистецтвом Китаю є каліграфія. Спочатку вона виникла у вигляді зображень для запису різних подій. Після тривалого періоду розвитку вона перетворилася на сучасні китайські ієрогліфи.
До каліграфії належить мистецтво написання ієрогліфів різними стилями. Загалом їх п’ять: чжуань-шу, лі-шу, чжен-шу, цао-шу і син-шу. У техніці каліграфії велике значення надають володінню пензлем, структурі, композиції тощо, що практично ріднить цей вид мистецтва з живописом.
Каліграфічне написання ієрогліфів у давнину було певним видом медитації. Люди усамітнювалися в тихі місця, наприклад, в альтанки в саду, регулювали дихання, заспокоювали думки, а потім брали до рук пензлик і бралися виводити на папері ієрогліфи.
У Китаї є вислів “побачити ієрогліфи рівносильно тому, що побачити людину [яка їх написала]”. Тобто, за ієрогліфами можна багато чого дізнатися про саму людину – її характер, деякі схильності, рівень освіти тощо.
Живопис
Каліграфія тісно пов’язана з живописом. Китайський живопис відображає національну свідомість та естетичний смак нації, втілює в собі розуміння древніми природи, суспільства, держави, філософії, релігії, моралі, літератури та мистецтва.
У традиційному китайському живописі (гохуа) підкреслюється, що “художник повинен вважати природу своїм наставником, з’єднатися з внутрішніми почуттями” і тільки тоді можна писати картину. Також дуже важливо, щоб “перед першим мазком пензля спочатку виникла ідея, яка проникне через усю картину”.
Є три основні теми китайського живопису: персонажі, квіти та птахи, а також пейзажі. Персонажі відображають стосунки між людьми, пейзажі відображають стосунки між людьми і природою, а квіти і птахи відображають жвавість природи. Основна суть живопису полягає в осягненні взаємодоповнювального зв’язку між всесвітом, природою і людьми.
Цинь, го, каліграфія і живопис є своєрідним завершальним штрихом китайської традиційної культури. Ці три “інструменти” глибокі, таємничі й великі. У стародавні часи всі, від імператорів і полководців до простих людей освоювали їх, культивуючи в собі мудрість і найкращі якості людини.
За матеріалами minghui.org
