Коли взимку 1949 року голова КНР Мао Цзедун відвідав радянського диктатора Йосипа Сталіна, його було прийнято як другорядну постать. Сталін відправив його чекати кілька тижнів за 27 кілометрів від Москви, де принижений китайський лідер скаржився на все — від якості риби до незручного матрацу, пише .
Коли ж два комуністичні лідери почали співпрацювати, Сталіну вдалося укласти дуже вигідну угоду, внаслідок якої Мао отримав можливість купувати російську зброю та важку техніку коштом кредиту, за яким Пекін мав виплачувати відсотки.
Через сім десятиліть динаміка влади демонструє радикальне перезавантаження. Незадовго до вторгнення в Україну президент Росії Путін вирушив на зимові Олімпійські ігри до Пекіна, щоб заявити про свою «безмежну» дружбу з Сі Цзіньпіном, але зараз немає жодних сумнівів у тому, хто є справжньою наддержавою у цьому дуеті. Китайська економіка вартістю $18 трильйонів зараз у 10 разів сильніша за російську. Пекін триматиме в руках майже всі козирі щодо умов будь-якої фінансової допомоги від «старшого брата».
У той час як економіка Росії різко скорочується через санкції і європейське нафтове ембарго, Китай є очевидним потенційним благодійником, до якого Путін міг би звернутися.
Сі поділяє ворожість Путіна до Заходу та НАТО, але це не означає, що він надаватиме благодійну допомогу беззастережно. Головним стратегічним завданням Сі є процвітання та безпека Китаю, а не порятунок Росії. Пекін, ймовірно, купуватиме принаймні частину нафти, що перенаправляється з Європи, але з великою знижкою до світових еталонів. Китай допомагатиме Росії тільки тією мірою, якою це не спричинить санкції й не поставить під загрозу власну здатність продавати товари в багаті країни Північної Америки та ЄС.
Публічно Китай демонструє політичну солідарність із Москвою. Вона збільшила глобальну торгівлю з Росією, розширила фінансові операції без використання доларів або євро та подвоїла майбутню співпрацю з розробки військових технологій, одночасно проводячи спільні навчання у Тихоокеанському регіоні.
Сергій Лавров, міністр закордонних справ Росії, визнав, що майбутнє його країни пов’язане з Китаєм, сказавши: «Тепер, коли Захід зайняв «позицію диктатора», наші економічні зв’язки з Китаєм зростатимуть ще швидше».
Сам Сі, схоже, також є особистим шанувальником Путіна. З початку війни Сі розмовляв телефоном не з Володимиром Зеленським, а з Путіним.
Однак є дуже серйозні обмеження для таких «безперешкодних» відносин. Принаймні Китай зараз говорить західним країнам, що не продає Росії зброю і запчастини для літаків. Пекін не хоче сам стати жертвою західних санкцій, тому встановлює обмеження у відносинах. Ще більше занепокоєння Путіна викликає те, що Китай також хоче встановити високу ціну за підтримку. Пекін, наприклад, хоче обмежити високоприбуткові продажі Росією зброї Індії, смертельного ворога Китаю за Гімалаями.
«У зворотному напрямку від моделі холодної війни Росія стане молодшим партнером сильнішого Китаю. Це дратуватиме Путіна», — сказав Метью Кройніг, заступник директора Центру стратегії та безпеки імені Скоукрофта при Атлантичній раді.
Ця другорядна роль — не той сценарій, який Путін міг собі уявити, коли російський президент прийняв рішення про вторгнення в Україну в лютому, можливо керуючись бажанням відновити колишню славу своєї нації.
Але загалом йому слід очікувати цього, стверджує Politico. Китай — країна, одержима ідеєю виправлення історичних принижень та завоювання світового лідерства. Час, коли Радянський Союз ідеологічно та економічно перевершував комуністичний Китай, давно минув. Huawei Technologies будує російські мережі 5G, а Росія потребує співпраці з Китаєм у всьому — від запчастин до літаків до обміну валюти. Важливо відзначити, що санкції проти Москви вводять не лише США та Європа, а й три інші великі азійські економіки — Японія, Південна Корея та Сінгапур.
Андрій Кортунов, генеральний директор Російської ради з міжнародних справ, що підтримується Кремлем, сумнівається, що російські еліти з великим ентузіазмом ставляться до ролі молодшого партнера Китаю.
Але Кортунов не бачить альтернативи для Москви: «З початку конфлікту Росія потребувала від Китаю більше, ніж раніше, тому що Китай залишається багато в чому єдиним гравцем в умовах слабких економічних зв’язків Росії із Заходом і санкцій, накладених на Росію».
Можливо, найважливішим для Китаю є те, наскільки далеко він піде, щоб допомогти Путіну перемогти ембарго ЄС на російську нафту. Ця європейська заборона завдасть значного удару по російському бюджету, якщо не втрутяться інші великі покупці.
Якщо Пекін вирішить скільки купувати, він отримає величезний важіль впливу на Москву.
Росія та Саудівська Аравія вже є двома основними постачальниками нафти для Китаю. У травні морський імпорт російської нафти в Китай досяг дворічного максимуму і склав 1,14 млн барелів на день, збільшившись з 800 000 барелів на день у 2021 році, згідно з даними Vortexa Analytics.
Однак багато в чому це пояснюється станом китайської економіки, а не демонстрацією політичної солідарності. Через міжнародні санкції трейдери уникають працювати з російською нафтою, внаслідок чого утворилася ситуація, в якій російська нафта продається на $ 20 – 30 дешевше за міжнародні базові ціни.
Оскільки Пекін імпортує понад 10 млн барелів на день, він, безумовно, має можливість купувати більше, особливо коли економіка відновиться і міри стримування будуть поступово скасовані в ключових містах, таких як Шанхай. Але російські продажі в ЄС становили близько 2,4 млн барелів на день. З огляду на занепокоєння Китаю щодо надмірної залежності від окремих постачальників, малоймовірно, що Пекін раптом почне скуповувати всі надлишки російської нафти.
Аналогічно Китай тримає в руках карти, коли йдеться про газ. Незадовго до вторгнення в Україну Путін підписав угоду із Сі Цзіньпіном про те, що в майбутньому експорт природного газу буде збільшено до 48 млрд куб. метрів на рік, проти 4,1 млрд куб. метрів у 2020 р. Росія також планує побудувати новий трубопровід «Сила Сибіру-2», яким експорт російського газу в Європу можна буде легше перенаправити в Китай.
«Проблема у тому, що Пекін тримає усі козирі на переговорах. Як і у випадку з першим трубопроводом «Сила Сибіру», Китай вестиме жорсткі переговори. На цей час ми не можемо знати, чи Китай готовий до укладання угоди. Росія, швидше за все, запропонує дуже привабливі умови, можливо від безвиході. Але чи прийме їх Китай? Чи спокуситься він ціною чи двічі подумає, перш ніж розширювати свою залежність від Росії на цьому етапі», — написав у травні у доповіді аналітичного центру Нікос Цафос, старший радник прем’єр-міністра Греції з питань енергетики.
Потреба Росії у союзнику збігається з висхідною наполегливістю Китаю. Чим ізольованішою стає Москва, тим більше їй, можливо, доведеться допомагати Китаю у розвитку його геополітичних амбіцій.
Протягом багатьох років китайські чиновники чинили тихий тиск на своїх російських колег, вимагаючи скоротити продаж зброї Індії, у якої з Пекіном іноді виникають кровопролитні прикордонні суперечки.
У період з 2017 по 2022 рік Індія була найбільшим російським ринком експорту зброї, за нею слідував Китай, згідно зі статистикою Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем світу.
До війни в Україні «Росія була дуже вперта і говорила: «Китай, ти не в тому становищі, щоби диктувати нам вибір, кому продавати зброю. Але Китай, ймовірно, опиниться в такому становищі за п’ять років», — сказав Олександр Габуєв, експерт з російсько-китайських відносин аналітичного центру «Фонд Карнегі за міжнародний світ».
Зі свого боку, Індія намагається підтримувати відкриті стосунки з Путіним. Нью-Делі, як і Пекін, шукає дешеву нафту, хоча він також прагне підтримувати міцні зв’язки зі США.
«Росія, ослаблена війною та санкціями, але не хаотична і нестабільна, відповідає довгостроковим інтересам Китаю», — говорить Бобо Ло, колишній заступник голови австралійської місії в Москві.
«Ізоляція Росії призведе до того, що вона ще більше займе позицію молодшого партнера у відносинах з Китаєм, одночасно посилюючи свою економічну та стратегічну залежність від нього», — додав Ло.
Сьогоднішній оберт влади здався б вкрай дивним тим, хто грав у Інтернаціонал у Москві у післявоєнний період.
Зрештою, СРСР і Китайська Народна Республіка десятиліттями перебували у неприязних відносинах, попри їхню ідеологічну близькість.
«У 1950-ті роки в Пекіні дійсно існувала думка, що Москва, як держава статус-кво, дуже часто була стурбована відносинами із Заходом на шкоду відносинам з Китаєм», — пише Джозеф Торіджіан, автор книги «Престиж, маніпуляція та примус», нової книги про Сталіна та Мао.
«Коли йшлося про Сталіна і Мао, Сталін був учителем, він був титаном комуністичного руху. Коли Сталін помер, Мао дивився на Хрущова зверхньо, як на людину, яка не розуміє ідеології. Коли Ден Сяопін зустрівся з Горбачовим, Ден, мабуть, вважав Горбачова ідіотом».
Хоча особисті відносини Сі та Путіна кращі, ніж у їхніх попередників, у них також дуже різні позиції щодо майбутньої ролі їхніх країн у світі.
Сі повністю зосереджений на тому, щоб виграти третій термін біля керма, і зацікавлений у тому, щоб зробити Китай більш успішною країною, щоб зрештою обігнати США та стати економікою номер один у світі. Західні санкції знищать цю гральну картку.
Путін тим часом опинився в складнішій ситуації. Він буде радий взяти від Китаю все, що зможе з огляду на нинішнє становище його країни, навіть якщо це означає, що Росія розглядатиметься як молодший партнер Китаю.
«Проблема в тому, що [Путін – ред.] розглядає конфлікт в Україні як центральний у його боротьбі за збереження свого режиму. Потрапляння в кишеню до Китаю варто побоюватися менше, тому що основна увага приділяється боротьбі із США. Якщо Пекін надасть необхідні ресурси, і при цьому не втручатиметься у внутрішні справи Росії — це та ціна, яку згоден заплатити за продовження боротьби зі США», — додав Габуєв.
