Пекін і далі звинувачує США у ескалації війни. Він не просто хоче зруйнувати американську систему — він хоче замінити її. Стратегія Китаю щодо заперечення міжнародного порядку під керівництвом США переважно здійснюється за двома окремими, але взаємопов’язаними напрямками.
По-перше, Пекін розповідає про невдачі зовнішньої політики Вашингтона, вказуючи на її наслідки та засуджуючи її методи втручання.
По-друге, Пекін пропагує китайську модель управління як найкращу альтернативу ліберально-демократичному режиму, наголошуючи на вибіркових економічних показниках і відстоюючи перевагу своїх принципів марксистського колективізму “вищого блага” над “нелюдським” західним індивідуалізмом.
У міжнародній політиці Пекін і далі розглядає російсько-українську війну як прямий наслідок невдалої зовнішньої політики США. Упродовж усього конфлікту Комуністична партія Китаю (КПК) продовжувала покладати провину за початок воєнних дій на втручання США та безрозсудне розширення НАТО.
26 квітня пропагандистські видання КПК опублікували безліч матеріалів про те, що США є інтервенціоністською загрозою для світової спільноти. І це не поодинокий випадок. Упродовж майже двох місяців відтоді, як Росія вперше розпочала свою воєнну операцію, постійно з’являлися такі заголовки, як “Роль НАТО після закінчення холодної війни: маріонетка США в прагненні до гегемонії” (People’s Daily) та “[НАТО]… жахливий пережиток часів холодної війни” (Сіньхуа́).
Речення з першої статті резюмує загальний настрій, який просуває пропаганда КПК: «Криза в Україні ще раз доводить, що гегемонія США є поштовхом до глобальної нестабільності, а США — найбільший винуватець заворушень у світі». Цю ж думку поділяють і ті, хто приймає рішення в Кремлі.
Росія надала низку аргументів на користь своєї воєнної операції в Україні: денацифікація, забезпечення інтересів національної безпеки в Чорноморському регіоні, забезпечення нейтралітету України та зупинення поширення НАТО на схід. 25 квітня Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров знову заявив, що його країна виступає проти трансатлантичного альянсу.
«НАТО, по суті, вступає у війну з Росією через довірену особу й озброює цю довірену особу. На війні, як на війні», — сказав Лавров під час телевізійного випуску новин.
Однак усі ці виправдання грунтувалися на одній головній передумові — тій самій, що згадувалася вище в китайських джерелах: епоха однополярності Сполучених Штатів пройшла, і “хрестовий похід” Вільсона за міжнародну ліберальну демократію, підкріплений економічною (і військовою) гегемонією Вашингтона, більше не життєздатний.
Росія постійно звинувачує в кровопролитті в Україні конфронтаційний військовий істеблішмент США.
У цьому питанні Китай та Росія явно солідарні. Обидва вважають відносне ослаблення Сполучених Штатів необхідною умовою для виникнення багатополярного світу. Останній визначатиметься міжнародним балансом сил, у якому регіональні центри сили мають свою власну сферу впливу, вільну від втручання інших, як-от Китай у Південно-Східній Азії та Росія на пострадянському просторі.
Другою складовою стратегії Пекіна з підриву гегемонії США є пропагування прикладу КПК як ефективної моделі управління, засобу залякування конкуруючих країн у географічній близькості, а також життєздатної альтернативи системі ліберальної демократії, якої дотримуються Сполучені Штати.
В умовах, доки полум’я війни продовжує вирувати в Україні, мовчазна підтримка Китаєм Росії пов’язана не лише з вигідними торговими угодами або розширенням доступу на ринок. Навпаки, йдеться про те, щоб привернути увагу до зовнішньої політики США та зробити кровопролиття відображенням політичної системи Америки загалом.
У нещодавньому репортажі The Wall Street Journal говориться, що лідер КПК Сі Цзіньпін ставить в основу постійне економічне зростання вище 5 відсотків і стабільне управління як прямий виклик системі, яку очолює США. Він прагне показати, що «китайська однопартійна система є чудовою альтернативою західній ліберальній демократії, і що США занепадають як у політичному, так і в економічному плані». Тому збільшення виробництва та досягнення цілей зростання є необхідною умовою геополітичної конкуренції в тій же мірі, що і для внутрішнього процвітання.
Чим більше учасників міжнародної системи, які приймають авторитарний стиль управління зверху вниз, подібний до китайського — незалежно від того, вважають вони себе марксистами чи ні, — тим вигідніше це Пекіну.
Можливо, Пекін не чинить такого явного тиску на інші національні держави, як СРСР чи США в другій половині 20 століття. Однак він безумовно прагне схилити їх до своєї системи стабільного та передбачуваного — нехай і деспотичного — авторитаризму.
Не секрет, що Пекін інтерпретує російсько-український конфлікт через призму китайсько-американської конкуренції. Однак важливо розуміти, що це виходить за рамки простих економічних міркувань чи конкуруючих військових інтересів — це боротьба за політичний характер світової спільноти.
За матеріалами The Epoch Times USA
