Оскільки очолюваний США західний світ і далі зазнає невдачі в спробах змусити Китай засудити Росію та її воєнні дії в Україні, залишається лише гадати: наші політики просто виконують політичні прийоми, повторюючи тези, що передаються через аналітичні центри та академічні кола, чи вони справді просто наївні?
Китай не засуджуватиме Росію. Він не збирався робити це раніше, не робить зараз і ніколи не зробить у майбутньому. Нездатність наших лідерів, зрозуміти — знову ж таки, навмисно чи ні — цей факт призводить до глухонімих політичних реакцій, які дають змогу Пекіну хибно представляти себе як відповідального гравця в різних сценаріях.
Комуністична партія Китаю (КПК) рішуче позиціонує себе як посередник між західним світом і Росією, претендуючи на роль посередника у встановленні миру. Вона відмовляється засуджувати Москву, одночасно засуджуючи розширення НАТО та недбалу зовнішню політику США, стверджуючи, що якимось чином усе ще підтримує абсолютний суверенітет України; інакше кажучи, винні всі сторони, крім Китаю.
Ця позиція виявилася в ролі Пекіна в основних світових подіях упродовж усього попереднього тижня.
Виступаючи за компроміс і мир, КПК засуджує всі спроби США запровадити санкції проти Росії чи інших третіх сторін (особливо проти себе) як такі, що суперечать міжнародному праву. Натомість Пекін заявляє, що він є справжнім захисником миру та прав людини.
«Заява США [про введення санкцій проти Китаю] повна ідеологічної упередженості та політичної брехні, дискредитує Китай і придушує китайських чиновників без жодної причини. Те, що зробили Сполучені Штати, порушує міжнародне право та норми і грубо втручається у внутрішні справи Китаю», — заявив офіційний представник МЗС Китаю Ван Веньбінь
Іншими словами, той факт, що Сполучені Штати навіть намагаються відповісти на агресію Росії, є недобросовісним, тому що США не відповідають стандартам, які вони сповідують.
Ці ж настрої були відображені у висвітленні китайськими державними ЗМІ відеодзвінка 18 березня між лідером КПК Сі Цзіньпіном та президентом США Джо Байденом.
У той час як Сі підійшов до переговорів із добрими намірами та надією на мир, Байден представляє «агресивний режим» зовнішньої політики США, який «не є цивілізованим способом ведення міжнародних справ», згідно з пекінським рупором People’s Daily.
People’s Daily опублікувала й інші статті з цього питання, у яких йдеться про те, як Сполучені Штати «підливають олію у вогонь» конфлікту, «відновлюють нову [геополітичну] інквізицію» і як їхня відповідь — це лише тонко завуальований расизм!
(Цей останній пункт може зіграти на руку тим американським громадянам, які ще звертають увагу на традиційні ЗМІ США).
Це порівнюється з Китаєм, який натомість «миролюбний і зговірливий». В одній зі статей йдеться, що «мир є відмінною рисою зовнішньої політики Китаю». Справді, Китай не бере участі відкрито в багатьох воєнних операціях за кордоном; однак чи застосовні ті самі принципи у внутрішній політиці Пекіна?
Важко стверджувати, що мир є відмінною рисою внутрішнього управління Китаю для тих, хто має інакодумство, належить до переслідуваних меншин, як-от тибетці чи уйгури, або бажає вільно та відкрито займатися традиційними релігіями.
Російські державні ЗМІ були раді партнеру, який готовий стати і сказати, що минулі помилки зовнішньої політики Сполучених Штатів позбавляють їх можливості засуджувати щось на міжнародній арені. Їхні заголовки з гордістю повідомляють, що Вашингтон не зміг «нацькувати Китай на Москву».
Ну, звісно ж, не зміг. Знову ж таки, невже наші лідери такі наївні, щоби повірити, що Пекін колись погодився б на вимоги Заходу засудити ситуацію, з якої він може отримати геополітичну перевагу?
Натомість ми знову надали КПК можливість зайняти незаслужено високе моральне становище. Пекіну подобається грати в неосудного, більш відповідального старшого брата й сестру, який спостерігає за міжнародною ситуацією, що склалася через неправильну поведінку цих недолугих, схожих на малюків західних демократій.
В одній з інших китайських статей йдеться про це: «[Зрілість Пекіна] пояснюється тим, що Китай — давня цивілізація, яка за свою довгу історію пройшла через безліч злетів та падінь, засвоївши в процесі, що мир має бути кінцевою метою людства».
Інша стаття: «Перед обличчям майже 1 мільйона смертей від COVID-19, понад 40 000 жертв насильства із застосуванням вогнепальної зброї щороку та десятків тисяч жертв расової дискримінації Сполучені Штати мають замислитися про свій власний дефіцит прав людини».
Іншими словами, ці американці дурні з їхніми поняттями про права та особисту свободу, а не про колективну відданість централізованій державі та партії. Краще жити в умовах повної ізоляції та постійного урядового нагляду за коронавірусом, ніж проводити особистий аналіз витрат та вигод, пов’язаних із ризиком для себе від пандемії, спричиненої недбалістю.
Що стосується питання про насильство із застосуванням вогнепальної зброї, неправильно представленої в статті, то уявлення про те, що людина має дане Богом право на самозбереження та обов’язок протистояти тиранічному правлінню, досить, щоби викликати мимовільний спалах істеричного сміху на засіданні Політбюро КПК.
Останній пункт про жертв расової дискримінації, хоча він також значно перебільшений, є ще одним рядком, який, імовірніше, викличе схвальне кивання головою тих небагатьох, хто все ще дивиться американські основні ЗМІ.
Розрив зв’язків між країнами західного блоку та Росією також дає Китаю можливість виступити в ролі передбачуваного миротворця. Минулого тижня було припинено переговори між Росією та Японією щодо укладання мирного договору між ними за підсумками Другої світової війни. І знову Пекін був одним із перших, хто виступив із засудженням потурання Токіо санкційному режиму проти Москви, очолюваному США, і закликав усі сторони до відновлення відносин та пошуку миру.
Однак, ставитися до Китаю як до ще однієї західної країни на світовій арені — наша помилка. Навіть Пекін погодився б із такою оцінкою. Натомість наші заклики до КПК наслідувати приклад США й засудити Росію не лише дають змогу їй виглядати солідною і твердою у своїх переконаннях, коли вона каже «ні», а й дають Китаю вдаватися «холодною головою», що закликає до стриманості всі залучені сторони.
Протистояння Сполученим Штатам викликає оплески і в інших режимів-ізгоїв, як-от Іран та Північна Корея. «Росія виступила проти США, й економічний важкоатлет Китай став на її захист. Можливо, якщо ми теж влаштуємо ревізіоністські неприємності по сусідству, Пекін теж прийде нам на допомогу».
Реалістична оцінка геополітичної ситуації змусила Сполучені Штати очікувати від Китаю меншого. Чому наші політики постійно не можуть дійти відповідного висновку з обставин, напрошується те саме питання, що й на початку цієї статті: чи справді вони вірять у те, що кажуть, чи вони просто наївні?
Думки, висловлені в цій статті, є думкою автора й не обов’язково відображають думку The Epoch Times.
За матеріалами The Epoch Times USA
